Формування особистості в процесі розвитку та становлення.
Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх детермінант її розвитку. Поняття «формування» ми вважаємо такою педагогічною категорією, яка ще не встановилась...». Виокремлюють види розвитку і формування особистості: стихійний, цілеспрямований, саморозвиток і самоформування. Отже, розвиток особистості являє собою прогресивно спрямований соціально зумовлений процес формування людини як суспільної істоти. Основним способом буття людини є розвиток. Відповідно формулюється принцип єдності психічного розвитку і розвитку особистості (Л. С Виготський, С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьев, Л. І. Божович, Д. Б. Ельконін, Б. Ф. Ломов, В. В. Давидов, М. Г. Ярошевський та ін.). Необхідно розрізняти специфіку розвитку власне психіки і особистісного розвитку. Наприклад, С. Л. Рубінштейн писав: «Індивідуальні властивості – це не те ж саме, що і особистісні властивості індивіда, тобто властивості, які характеризують його як особистість». У процесі психічного розвитку «дитина перетворюється... на члена суспільства... Послідовні стадії в її розвитку і є не чим іншим, як окремими ступенями цього перетворення», – підкреслював О. М. Леонтьев. Водночас ці два види розвитку взаємозумовлені, становлять нероздільний і цілісний процес. Тому вони взаємодетермінують розвиток як психіки, так і особистості.
«Розвиток особистості – процес закономірних діалектичних змін, формування і перетворення суб'єкта діяльності, його свідомості, системи мотивів і потреб, взаємин. Розвиток психіки – закономірні необоротні зміни структури і змісту психічних процесів у часі: у філогенезі – в ході біологічної еволюції виду, в онтогенезі – в процесі індивідуального розвитку».
Розвиток дитини як особистості та його стрижньовий напрям залежать від основних факторів формування дитини, бо вона в процесі своєї діяльності й спілкування стає учасником різноманітних соціальних зв'язків і взаємин. Вона вчиться бути особистістю, розвивається як особистість і утверджується як особистість. Безперечно, ключові напрями та зміст цього розвитку в основному визначені конкретними суспільно-історичними умовами. Але, враховуючи активність розвитку дитини як особистості, важливе значення має її здатність до самовираження, самопрояву, саморегуляції, самоутвердження, самовизначення, самоіснування і самоактуалізації. Все це відбувається в діяльності, характер і зміст якої є основою і суттю процесу становлення особистості. Діяльність слугує сталим субстратом розвитку особистості, забезпечуючи їй вихід за межу власних можливостей. Тому «сучасна науково-педагогічна стратегія має цілеспрямовано проектувати розвиток особистості дитини».
За розвитком особистості виявляються типологічні й індивідуальні відмінності. Вони полягають у функціональних особливостях нервової системи, темпераменті, у потребах, інтересах, характерологічних рисах дітей та підлітків, моральних, вольових, емоційних, розумових якостях, рівневі розвитку здібностей тощо. При цьому складається неповторна специфічність особистості – її індивідуальність.
Направленість особистості виявляє мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, мотиви, відповідно до яких вона діє. Мотивами виступають природні та психодуховні потреби, а також переконання людини.
Головну роль у процесах формування та розвитку особистості відіграють виховання, навчання та освіта. Процес розвитку особистості відноситься до психологічного періоду, а цілеспрямоване формування – до педагогічного. Процес формування ставлення та розвитку особистості відбувається протягом усього життя людини у різних соціальних інститутах, де вона грає різні соціальні ролі: у сім»ї, навчальних закладах, професійних та трудових колективах, групах стимулювання тощо.