Б 17.Типи стратегій виходу на зовнішні ринки ті їх характеристика

1. Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

2. o експортування;

3. o спільне підприємництво;

4. o пряме інвестування

5. У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підприємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном.

6. Експорт - вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям для їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.

7. Непрямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

8. Прямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

9. Спільне підприємництво - об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн для організації спільної комерційної справи.

10. Ліцензування - форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Б 17. Суть сегментації зарубіжних ринків

Під сегментацією розуміють процес впорядкування інформації про внутрішню неоднорідність ринку по відношенню до визначених ознак, в результаті чого ринок розділяється на частини (сегменти), кожна з яких вважається однорідною за характером реакції на той чи інший товар чи послугу і, внаслідок цього потребує застосування визначеного інструмента маркетингу.

Агрегатуванням ринку називається дія, протилежна сегментації. Воно має місце саме тоді, коли компанія розглядає весь ринок як однорідне середовище і віддає перевагу ігноруванню відмінностей між окремими його елементами, стандартизуючи свої маркетингові міроприємства.

Головна ціль сегментації - забезпечити адресність товару, який розробляється, випускається і реалізується. Існують три різні методики міжнародної сегментації:

1. виділення у вигляді сегментів груп країн, відносно однорідних в соціально-економічному і культурному плані, що відрізняються попитом на схожі товари (наприклад, країни Скандинавії, іспаномовні країни Латинської Америки і т. п.). однак цей підхід має обмеження, оскільки передбачає високий рівень однорідності в межах вибраних країн, що не дотримується в дійсності;

2. виділення універсальних сегментів споживачів, які присутні в декількох країнах. Тенденції глобалізації світової економіки приводить до того, що багато торгових марок відомі і прийняті в масштабах світового ринку. Це відбувається, зокрема, з аудіо- і відеоапаратурою, автомобілями, косметикою, напитками і ін. товарами.

3. виділення різноманітних сегментів в різних країнах. Даний підхід вимагає серйозної адаптації стратегії комунікації і продажу, що супроводжується великими затратами. Подібна стратегія застосовується до товарів, які легко модифікуються до місцевих умов.

В цілому сегментація ринків здійснюється у відповідності з наступними принципами. Сегменти повинні бути:

• чітко обмежені і забезпечені достатньою, доступною і не дуже дорогою інформацією;

• достатньо значимими, щоб приносити прибуток. Цього вимагає здоровий глузд, так як надто дрібні сегменти не забезпечують оптимальний прибуток від інвестицій;

• доступними для маркетингових дій. Наприклад, спеціаліст з маркетингу, який націлюється на сегмент, зв'язаний з необхідністю використання телевізійної реклами, неминуче отримає невдачу в тих районах, де телевізійний сигнал недоступний.