Контрольні запитання

1. Визначте поняття «капітал».

2. Економічна сутність основних виробничих фондів?

3. Сутність видової класифікації ОФ? Скільки груп налічують ОФ?

4. Класифікація ОФ за функціональною ознакою.

5. Поняття виробничої структури ОФ.

6. Сутність галузевої та вікової структури ОФ.

7. Що таке активна і пасивна частина ОФ підприємства?

8. Призначення натуральних показників обліку ОФ?

9. Призначення вартісних показників обліку ОФ?

10. Що включає первісна вартість ОФ?

11. Що представляє відновна вартість ОФ?

12. В яких випадках необхідно знати справедливу (реальну) вартість ОФ?

13. Що таке повна вартість ОФ?

14. Що являє собою залишкова вартість ОФ?

15. Дайте поняття ліквідаційної вартості ОФ.

Лекція № 7

Тема лекції: Знос та амортизація основних фондів. Показники ефективності

використання ОФ.

План лекції

1. Види зносу основних фондів.

2. Поняття амортизації.

3. Показники ефективності використання основних фондів.

СРС Методи нарахування амортизації.

СРС Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих

фондів.

СРС Нематеріальні ресурси і активи підприємства.

Література

Основна: [7] Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. 5-те вид., стер. – К.: Вікар, 2008. – 219 с. с. 33-40

Допоміжна: [24] Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. Вид.2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2006. – 356. С.

Зміст лекції

1. Види зносу основних фондів.

Просте й розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв'язаних форм – ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об'єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок.

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого – призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування машин і устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямувати більше ресурсів для розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування.

Результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори – щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати.

Зношення основних фондів може бути фізичним і моральним.

Фізичне зношення – це втрата основними фондами їх споживчих якостей.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношення основних фондів (К_{ф знош}), який можна обчислити:

д е В _{кап рем} – вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн;

А_сум – сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношення), грн.

Фізичне зношення у відсотках можна обчислити за формулою:

де Т_ф, Т_н – відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного зношення окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти можна поділити на:

• поточний;

• капітальний;

• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношенням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик.

Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.

Моральне зношення являє собою передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношення першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношення другого роду).

Мірилом морального зношення 1-го роду є коефіцієнт морального зношення 1-го роду (К_{мор.знош.1}). Його можна обчислити:

Моральне зношення 2-го роду оцінити неможливо, тому що воно є різним для різних споживачів.

Загальний коефіцієнт зношення основних фондів (Кзаг.знош) визначається:

2. Поняття амортизації.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізи­чно спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).

Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характе­ри­зують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості осно­вних фондів.

Норма амортизації (Н_а) для певної групи обладнання визначається із залежності:

д е В_л – ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн;

Т_сл – термін служби основних фондів, визначений технічною документацією, років.

З 1991 року амортизаційні відрахування в Україні здійснюються тільки на повне відновлення. Згідно «Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства (обігу)» амортизації підлягають витрати, пов'язані із:

• придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

• самостійним виготовленням основних фондів;

• проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;

• поліпшення земель.

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

група 1 – будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

група 2 – транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електро-механічні прилади та інструменти, інформаційні системи;

група 3 – інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2,4.

група 4 - відносять інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.

Річні норми амортизаційних відрахувань, затверджені згаданим "Положенням...", встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного періоду у таких розмірах:

група 1 - 5%;

група 2 - 25%;

група 3 - 15%;

група 4 - 20%

Ці ж норми застосовуються бюджетними установами для визначення зношення основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Суми амортизації (А) визначаються множенням балансової вартості основних фондів станом на початок звітного кварталу (В_п) та встановленої для відповідної групи норм амортизації (Н_а):

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.

На заході використовуються два основних методи прискореної амортизації:

1) метод зменшуваного залишку.

2) метод суми чисел (кумулятивний метод).