Контрольні запитання

1. Дайте поняття собівартості продукції.

2. Назвіть види собівартості продукції. Чим вони відрізняються один від одного?

3. Що характеризує структура собівартості продукції?

4. Дайте поняття витрат обігу.

5. Чим відрізняються витрати обігу від витрат виробництва?

6. Поняття калькуляції.

7. Суть калькулювання, його задачі.

8. Що є об’єктом калькулювання?

9. Поняття калькуляційної одиниці.

10. Методи обліку й калькулювання фактичної собівартості продукції.

11. Назвіть статті калькуляції собівартості продукції.

12. Чим спричинена необхідність групування одних і тих самих витрат за

економічними елементами і статтями калькуляції?

13. Перечислити шляхи зниження собівартості продукції.

Срс Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

Найпоширенішим методом обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є позамовний, попередільний та нормативний .

При позамовному методі об’єктом калькулювання є окреме замовлення (контракт), за яким визначаються прямі витрати, а непрямі витрати щомісяця розподіляються між замовленнями. Такий метод може використовуватись для визначення собівартості послуг допоміжних та обслуговуючих виробництв, що виконуються для основних виробництв. При попередільному методі об’єктом обліку є собівартість напівфабрикатів за окремими виробами в межах переділу (фази технологічного процесу).

Використання нормативного методу передбачає наявність нормативів витрат, що дають змогу до початку виробничого процесу складати нормативну калькуляцію собівартості продукції (робіт, послуг), а після його закінчення визначати фактичну собівартість на основі включення у поточний облік:

1. витрат у межах норм;

2. відхилень від норм унаслідок їх змін;

3. відхилень від норм з техніко-організаційних та інших причин.

На відміну від прямих витрат, які пов’язані з виробництвом конкретного виду продукції і безпосередньо входять до її собівартості (основні матеріали, комплектуючі вироби, тарифна заробітна плата та ін.), непрямі витрати, які пов’язані з роботою цеху або підприємства в цілому і найчастіше є комплексними (витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, загальновиробничі тощо), не можуть бути безпосередньо віднесенні на собівартість конкретного виробу і розподіляються непрямими методами за певною ознакою.

При розподілі загальновиробничих витрат розрізняють загальновиробничі витрати постійні й змінні.

Змінні загально виробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягу виробничої діяльності), розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсяги діяльності) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати (витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності) розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно. При цьому під нормальною потужністю розуміють очікуваний середній обсяг діяльності підприємства.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Перелік і склад загальновиробничих витрат установлюється підприємством.