Контрольні запитання

1. Суть та призначення клшторису.

2. Елементи кошторису, їх склад.

3. Від чого залежить порядок розробки кошторису виробництва.

4. Для яких цілей складається кошторис?

Лекція № 28

Тема лекції: Калькуляція собівартості.

План лекції

1. Поняття калькуляції, її призначення; калькулювання.

2. Статті калькуляції, їх розрахунок.

Література

Основна: [7] Примак Т.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. 5-те вид., стер. – К.: Вікар, 2008. – 219 с. с. 1145-149

[8] Шваб Л.І. Економіка підприємства: Підручник. – К.: Каравела, 2011. – 416 с.

Допоміжна: [24] Сідун В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. Вид.2-ге, перероб. та доп. – К.: Центр учбової літератури, 2006. – 356

Зміст лекції

1. Поняття калькуляції, її призначення; калькулювання.

Для визначення собівартості за об’єктами виникнення та за призначенням, користуються групуванням витрат у калькуляційному розрізі («калькуляція» - від латинського calculare – рахувати).

Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, калькуляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.

Сьогодні принципи калькулювання собівартості продукції регламентують Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості № 47 від 02.02.2001 р., які мають не обов’язковий, а рекомендаційний характер.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте існують так звані «типові» статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Типовими статтями калькуляції є:

1. сировина і матеріали;

2. купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3. паливо й енергія на технологічні цілі;

4. зворотні відходи (вираховуються);

5. основна заробітна плата виробничих працівників;

6. додаткова заробітна плата виробничих працівників;

7. відрахування на соціальне страхування;

8. витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9. загальновиробничі витрати;

10. витрати від браку;

11. інші виробничі витрати;

12. попутна продукція (вираховується);

13. адміністративні витрати;

14. витрати на збут.

Підприємства різних галузей самі вирішують, які статті витрат увійдуть до калькуляції собівартості продукції.

Розраховують планові та фактичні калькуляції.

Для потреб ціноутворення використовують поняття планової собівартості. Адже встановити ціну на товар необхідно ще до того, як його виготовлено.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції підприємства. Планова калькуляція являє собою розрахунок планової собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складається на рік з розподілом за кварталами. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання планової калькуляції.

Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, що виготовляються у плановому році. Планова (нормативна) калькуляція собівартості вперше виготовлених у планованому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається виходячи з проектних показників за даними конструкторсько-технологічної документації на базі діючих на початок звітного періоду норм і основою для обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням завдань щодо зниження собівартості.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановленні для даної продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок планованого періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Для складання звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умовно-постійних загальновиробничих витрат.