Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте значення та зміст плану матеріально-технічне забезпечення виробництва?

2. Які методи визначення потреби в матеріалах Ви знаєте?

3. Назвіть основні джерела покриття потреби підприємства в матеріальних ресурсах.

Лекція № 20

Тема лекції: Якість і конкурентоспроможність продукції.

План лекції

1. Поняття якості продукції, її показники.

2. Суть конкурентоспроможності.

Література

Основна:

[8] Шваб Л.І. Економіка підприємства: Підручник. – К.: Каравела, 2011. – 416 с.

Допоміжна: [13] Економіка підприємства. Підручник для ВНЗ/За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного, 3-тє вид. - К.: КНЕУ, 2008. – 528 с.с. 393-408

Зміст лекції

1. Поняття якості продукції, її показники.

Під якістю продукції розуміють сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовільняти певні потреби споживачів у відповідності до свого призначення. Слід розрізняти поняття якості продукції та понятття її технічного рівня. Поняття технічного рівня виробів за змістом вужче від якості, тому що охоплює сукупність лише техніко- експлуатаційних характеристик. Показники технічного рівня встановлюються при проектуванні нових знарядь праці (транспортних засобів, машин, приладів).

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах

диктується такими обставинами як:

• потребами науково-технічного прогресу;

• зміною споживчих запитів населення;

• нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

• підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;

• розвитком зовнішньої торгівлі.

В тісному взаємозв'язку з якістю продукції перебуває її конкурентоспроможність. Формула конкурентоспроможності (КС) в загальному вигляді може бути представлена:

КС=якість+ціна+обслуговування.

Управляти конкурентоспроможністю можна шляхом забезпечення оптимального співвідношення між цими складовими, кожна з яких є також багатофакторною.

Оцінка якості передбачає визначення її абсолютного, відносного перспективного і оптимального рівня.

Абсолютний рівень якості визначають шляхом обчислення певних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів.

Встановлення відносного рівня якості полягає у співставленні абсолютних показників якості продукції з відповідними показниками аналогічних кращих зразків. Пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки повинні відображатись у перспективному рівні якості виробів. Оптимальний рівень якості відповідає мінімальній величині загальних суспільних витрат на виробництво і експлуатацію продукції.

В залежності від кількості властивостей, які характеризуються, показники якості поділяються на:

• одиничні, що характеризують окремі властивості виробу;

• комплексні, за допомогою яких вимірюється група властивостей виробу;

• узагальнюючі, які характеризують якість усієї сукупності продукції .

Одиничні показники умовно поділяються на такі групи:

Показники призначення (характеризують пристосованість виробів до використання та область використання).

Показники надійності і довговічності.

Показники технологічності (характеризують ефективність конструкцій машин та технологій їх виготовлення).

Ергономічні показники (враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних властивостей людини, вимоги техніки безпеки).

Естетичні показники (характеризують виразність, відповідність стилю і моді, оригінальність, гармонійність).

Показники стандартизації та уніфікації, що відбивають ступінь використання у виробі стандартизованих та уніфікованих деталей та вузлів.

Економічні показники (відображають затрати на розробку, виготовлення і експлуатацію виробу).

Комплексні показники характеризують кілька властивостей продукції. Згідно цих показників продукцію поділяють на сорти, марки, класи.

В процесі господарської діяльності важливо не тільки вірно оцінити якість окремих виробів, але й загальний рівень якості продукції підприємства. Для цього використовується система загальних показників, основними серед яких є:

• коефіцієнт оновлення асортименту;

• частка сертифікованої продукції;

• частка продукції, призначеної для експорту;

• обсяг товарів, реалізованих за зниженими цінами під час сезонного розпродажу.

Методи оцінки якості продукції поділяються в залежності від способу одержання інформації на об'єктивний (вимірювальний і реєстраційний), органолептичний і розрахунковий.

Вимірювальний метод – передбачає використання при оцінці якості продукції технічних засобів контролю.

Реєстраційний метод ґрунтується на спостереженні і підрахунку кількості предметів, випадків.

Органолептичний метод передбачає аналіз сприймань органами чуття людини споживчих властивостей товару.

Розрахунковий метод використовується при визначенні показників якості новостворених виробів.

В залежності від джерел інформації методи оцінки якості поділяються на:

• традиційний (оцінка якості продукції в спеціалізованих підрозділах);

• експертний (використовується для оцінки естетичних показників якості);

• соціальний (ґрунтується на визначенні якості продукції на основі вивчення думки споживачів про неї).

В окрему групу виділяються статистичні методи оцінки якості продукції, які ґрунтуються на використанні методів математичної статистики і мають вибірковий характер.

В ряді галузей промисловості якість продукції оцінюється по сортах за допомогою коефіцієнтів сортності (К_с):

де N₁,N₂ – відповідно випуск продукції нижчого і вищого сорту, одиниць;

Ц₁,Ц₂ – ціна одиниці виробу відповідного сорту, грн.

Економічна ефективність поліпшення якості продукції характери­зується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості) (Е_я) обчислюється за формулою:

де П – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;

К-питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн/од;

N_я – обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (П_я):

де Ц₁,Ц₂ – відповідно ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту,грн;

С₁,С₂ – собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Е_в) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

де С₁,С₂ – собівартість виготовлення одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн;

К₁,К₂ – питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Досить часто цей ефект може мати від'ємне значення тому, підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва. В такому разі економічний ефект можна обчислити як (П_я).

Річний економічний ефект у споживачів продукції більш високої якості (Е_с) може бути обчислений як зміна річної величини одноразових і поточних затрат:

де К'₁, К'₂ – питомі капітальні вкладення на придбання і експлуатацію виробів відповідно попередньої і підвищеної якості, грн:

С'₁, С'₂ – річна сума експлуатаційних витрат по виробах відповідно попередньої і покращеної якості, грн;

₀- коефіцієнт еквівалентності (спряження) старої продукції новій по корисному ефекту (продуктивності, строку служби і т.п).

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу, тому підвищення якості має значний народногосподарський ефект. Цей ефект враховує ефекти і від виробництва, і від експлуатації (споживання) продукції підвищеної якості.

Сумарний річний економічний ефект від підвищення якості продукції (Е_сум) визначається як сума річних економічних ефектів при її виробництві і споживанні (експлуатації):

В ряді випадків при покращенні якості продукції її собівартість зростає, а ціна залишається без змін, хоча збільшується строк служби нового виробу. В такому разі річний економічний ефект (Е_р) може бути обчислений за формулою:

де С_с,С_н – собівартість одиниці старого і нового виробу, грн;

Т_с, Т_н – строк служби старого і нового виробу, років.

2. Суть конкурентоспроможності.

Загалом поняття конкурентоспроможності характеризує властивість об’єкта задовольняти певну конкретну потребу як порівняти з аналогічними об’єктами даного ринку. Конкурентоспроможність можна розглядати стосовно найрізноманітних об’єктів: проектно-конструкторської документації, технології виробництва продукції, окремого проекту, окремої фірми (підприємства, організації), галузі, регіону, країни в цілому.

Конкурентоспроможність підприємства означає його здатність до ефективної господарської діяльності та забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку. Інакше кажучи, конкурентоспроможність підприємства — це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати. Моделювання та визначення рівня конкурентоспроможності продукції є необхідною передумовою для її продажу (реалізації) на відповідному ринку. Загальновживану типову схему оцінки конкурентоспроможності зображено на рис. 1.

Визначаючи конкурентоспроможність товару, виробник продукції має обов’язково знати вимоги потенційних покупців та оцінки споживачів. Тому формування конкурентоспроможності продукції починається з визначення суттєвих споживчих властивостей (потреб покупців), за якими оцінюється принципова можливість реалізувати продукцію на відповідному ринку, де покупці постійно порівнюватимуть її характеристики з товарами конкурентів щодо міри задоволення конкретних потреб і цін реалізації.

Беручи загалом, для визначення конкурентоспроможності продукції продуценту необхідно знати:

● конкретні вимоги потенційних покупців (споживачів) до пропонованого на ринку товару;

● можливі розміри та динаміку попиту на продукцію;

● розрахунковий рівень ринкової ціни товару;

● очікуваний рівень конкуренції на ринку відповідних товарів;

● визначальні параметри продукції основних конкурентів;

● найбільш перспективні ринки для відповідного товару та етапи закріплення на них;

● термін окупності сукупних витрат, зв’язаних із проектуванням, продукуванням і просуванням на ринок нового товару.

Конкурентоспроможність конкретного об’єкта бажано вимірювати кількісно, що уможливить управління її рівнем. Для цього необхідна інформація, що характеризує корисний ефект даного об’єкта та об’єктів-конкурентів за нормативний строк їхньої служби й сукупні витрати протягом життєвого циклу об’єктів.

Корисний ефект — це віддача об’єкта, інтегральний показник, що розраховується на підставі окремих об’єктивних показників якості об’єкта, котрі задовольняють ту чи ту конкретну потребу. Його можна вимірювати в натуральних одиницях (наприклад продуктивність однопараметричних машин та устаткування), грошовому виразі або в умовних балах (для об’єктів з кількома важливими параметрами, що доповнюють один одного).

Сукупні витрати протягом життєвого циклу — це ті витрати, які обов’язково потрібно зробити, щоб одержати від об’єкта відповідний корисний ефект.

Конкурентоспроможність об’єктів, для яких неможливо розрахувати корисний ефект чи сукупні витрати, можна визначити за результатами експериментальної перевірки в конкретних умовах споживання, результатами пробного продажу, експертних та інших методів.

Рис. 1. Схема оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства на ринку.

Рис. 2. Багатоспрямований вплив підвищення якості й конкурентоспроможності продукції на виробництво та імідж підприємства.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступень її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

У практиці господарювання якість продукції оцінюють зо допомогою певних показників:

1. Показники призначення (продуктивність, потужність, міцність тощо).

2. Показники надійності, довговічності і безпеки (безвідмовність роботи, термін безаварійної роботи, граничний термін зберігання тощо).

3. Екологічні показники (токсичність виробів, вміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля в одиницю часу).

4. Економічні показники (ціна одиниці виробу, прибуток з одиниці виробу тощо)

5. Ергономічні показники (ступінь легкості керування робочими-органами, величина наявного шуму, вібрації тощо).

6. Естетичні показники (виразність і оригінальність форми, кольорове оформлення тощо).

7. Патентно-правові (коефіцієнт патентного захисту, коефіцієнт патентної чистоти).

Треба знати, що для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований, комплексний. Треба вміти коротко характеризувати кожен з них.

Кожен студент повинен знати шляхи підвищення якості продукції на підприємстві та розуміти, що сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання певних методів забезпечення якості продукції. До них відносять такі як стандартизація, сертифікація продукції, технічний контроль якості (внутрішньовиробничий).

Конкурентоспроможність -- це характерис­тика товару, що відображає її відмінність від товару-конкурента як за ступенем за­доволення конкретної потреби, так і за ви­тратами на його забезпечення.

Основними чинниками забезпечення конкурентоспроможності продукції є: продукт, його ціна, канали збуту, система маркетингу, рівень кадрового потенціалу та управлінських структур.