Новий філософський ідеал у філософії просвітництва

ПРОСВІТНИЦТВО - це ідейний рух XVIIІ ст. основу якого становила віра в розум як джерело знання і як засобу побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в технічний та соціальний прогрес, критика релігії та визнання природних прав людини.

Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи - розум сприймає буття в перспективі його перетворення.

Франсуа Марі Арує Вольтер (1694 – 1778)

- боровся проти засилля церкви, клерикалів, схоластики, властей; закликав до непокори, до боротьби: “Народ! Прокинься, розірви свої кайдани; тебе закликає свобода, ти народжений для неї”;

- головний об’єкт його досліджень – природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода;

- Основний девіз його творчості: “Чим люди більш освіченіші, тим більше вони вільні”;

- Бог - творець і упорядник Всесвіту;

- доводив, що матерія свій рух “отримує ззовні” і це означає, що Бог є, але згодом він дещо змінив свій погляд на це: стверджував, що бог “іманентний самій природі” (перейшов на позиції пантеїзму).

Жюльєн-Офре де Ламетрі (1709-1751)

– пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів;

- у Всесвіті існує лише одна субстанція і людина виступає найдосконалішим її проявом.

Жан Жак Руссо (1712 – 1778)

Визначний французький просвітник, енциклопедист, філософ, соціолог, літератор і педагог.

- проблеми людини її соціального становища у суспільстві;

- проблеми походження і сутності соціальної нерівності і соціального гніту вбачав у приватній власності;

- проблема договірної теорії суспільства і держави (обґрунтував три фундаментальні тези:

1) народ – суверен;

2) суверенітет народу невід’ємний і неподільний;

3) законодавча влада належить тільки народу); - проблема виховання громадян - єдиний шлях подолання соціального поневолення – це просвітництво;

- критикував християнство, але в питаннях світогляду дотримувався теїзму (від грец. teos – бог) – світогляду, в основі якого лежить розуміння бога, котрий не лише створив світ, але й втручається в усі його події; - Всесвітом управляє мудра і могутня сила, котра є благий Бог.

Дені Дідро (1713 – 1784)

За своїми філософськими переконаннями – матеріаліст:

- в теорії пізнання стояв на позиціях сенсуалізму, вважав, що для успішного пізнання природи необхідні три методи дослідження: спостереження природи, розміркування і експеримент;

- відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості;

- переконаний атеїст.

Головною справою життя Дідро було видання “Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел” - 35 томів.

Енциклопедія стала одним з видатних наукових і культурних надбань ХVІІІ століття.

Клод Адріан Гельвецій (1715 – 1771)

Стійкий прибічник матеріалістичної філософії, зокрема сенсуалізму Дж. Локка:

- природа існує об’єктивно, незалежно від людини;

- особливу увагу приділяв проблемам людини, її вихованню, впливу на цей процес соціального середовища “усім тим, чим ми є, ми зобов’язані вихованню”; - моральність, справжня доброчесність людині залежить від соціального середовища, від державного устрою, правильних законів;

- все суспільне життя цілком залежить від законодавства, а останнє повинно враховувати думку людей;

- у своїй знаменитій праці “Про розум” піддав гострій критиці церкву, реакційну мораль теологів протиставляючи їй “земну”, людську моральність.

Поль-Анрі Гольбах (1723 – 1789)

- Природа існує сама по собі, реально, об’єктивно, незалежно ні від бога, ні від людини. Вона – вічна, ніким не створена.

- Основою природи є матерія і рух. Природа – це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі.

- В природі все причинно обумовлено. Безпричинних явищ не буває.

- Джерелом пізнання є природа.

- Критика релігії і ідеалістичної філософії. “Релігія – це мистецтво одурманювати людей з метою відволікання їх думок від того зла, яке заподівають їм у цьому світі ті, що мають владу”.

- Погляди на суспільство, його устрій. В основі їх – знання, освіта, просвітництво. Вирішальна роль в історії належить законодавцям, котрі повинні приймати “справедливі” закони.

- Найліпшою формою державного устрою вважав конституційну монархію. Буржуазне суспільство розглядав як “царство розуму”.

Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.)

 Філософія Нового часу являє собою принципово новий рівень у розвитку європейської філософії.  Поява науки нового типу зумовила і докорінне переосмислення відношення людини до світу.  Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження.  Перетворення світу на об’єкт пізнання діалектично пов’язане з перетворенням людини на суб’єкт пізнання.  Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.  Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу.  Розробка вчення про людину і її невід’ємні права.  Просвітництво.  Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.  Даний період характеризується виникненням національної філософії, формуються нові напрямки філософського знання, такі, як гносеологія, антропологія, методологія, історія філософії.