Тема 8. Духовний вимір людського буття

1. Проблема свідомості у філософії.

2. Походження, розвиток і сутність свідомості.

3. Структура і функції свідомості. Суспільна свідомість і її форми.

Опорний конспект

ПРОБЛЕМА СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ

Проблема свідомості одна з найскладніших і недостатньо досліджених проблем сучасної науки:

 Свідомість – продукт людського мозку як високоорганізованого матеріального утворення;  Свідомість – вища форма відображення дійсності;  Свідомості передують більш прості форми відображення;  Свідомість не має свого змісту, котрий не був би взятий з об’єктивної дійсності; свідомість не може бути чим-небудь іншим, як усвідомленим буттям.  Свідомість детермінована біологічно, генетично;  Свідомість обумовлена соціально – детермінована суспільними відносинами.

Прояви свідомості:

особливий небіологічний тип поведінки;

використання предметів культури за їх призначенням;

оперування не наданим наявно (предметним) змістом реальності;

продукування того, що не існує (творчість);

мова (мовлення);

цілеспрямування дій та думок людини.

Підходи щодо розгляду проблем свідомості:

Гегель - феномен свідомості є проявом абсолютного духу, незалежного від людини.

Гуссерль - свідомість є унікальним феноменом, незалежним від людини і її суспільного середовища.

Тейяр де Шарден - людина, її свідомість, як феномени, є складовими частинами еволюційного розвитку, вони виникають природним шляхом.

Сучасні концепції походження свідомості:

Релігійна	 Свідомість з проявом «Іскри Божої», вкладеної у людину Богом при творінні світу
Єдиного інформаційного поля	 Свідомість є одним із проявів дії єдиного світового інформаційного поля
Еволюційна	 Свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності
Дуалістична	 В основі всіх світових процесів лежать два начала матеріальне та духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття
В наслідок розвитку праці	 Людина і свідомість формуються в результаті суспільної праці
Активно-діяльного само - породження людини	 На основі природно - космічних передумов

Чинники виникнення та функціонування свідомості

 загальнокосмічний

 трансцендентальний

 інформаційний

 природно-біологічний

 психологічний

 соціально-діяльний

 культурно-історичний

 антропологічний

 індивідуально - особистісний

ПОХОДЖЕННЯ, РОЗВИТОК І СУТНІСТЬ СВІДОМОСТІ

Генезис (зародження), та розвитку форм відображення на різних рівнях розвитку матерії:

 НЕОРГАНІЧНИЙ РІВЕНЬ: носій відображення – просте, механічне віддзеркалення. Вся неорганічна природа має здатність відображати. Відображення – загальна властивість матерії відтворювати свої ознаки, залишати “відбиток”, що фіксує особливості відображуваного предмету.

Характер відображення – відображення пасивне, дзеркальне.

 ОРГАНІЧНИЙ РІВЕНЬ: носій відображення – жива природа (рослини, прості організми). Форма відображення – подразливість, реакція на безпосередній вплив предметів і явищ об’єктивної дійсності. Характер відображення – здатність реагувати на зовнішні чинники, слабка активність.

 СОЦІАЛЬНИЙ РІВЕНЬ: носій відображення – людина як суспільна істота.

Форма відображення – психічна активність, свідомість, самосвідомість, розум, мислення, пізнання, мова. Характер відображення – понятійний (категоріальний), притаманний лише людині; ідеальний – постановка мети з наперед уявлюваним результатом людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності відповідно до усвідомлення людиною своїх потреб (цілепокладання).

Передумови виникнення і розвитку свідомості як вищої форми відображення дійсності:

 біологічні - виникнення життя на Землі, становлення і розвиток людини як біологічного виду;

соціальні - соціалізацію людини, визначається сукупністю всіх суспільних відносин .

СВІДОМІСТЬ І ПСИХІКА Людина відображає об’єктивну дійсність не лише на рівні свідомості, але і на рівні психічної (від грець. psyche — душа) активності.

Сторони активності:

*зовнішня (в рухах, жестах, міміці);

*внутрішня (сприйняття, увага, уява, фантазія, пам'ять, темперамент, мислення тощо).

Свідомість і психіка – це не тотожні поняття. Свідомість є психічним процесом, але психіка не завжди є усвідомленою. Вищі тварини мають психіку, але вони не мають свідомості, котра притаманна лише людині.

Для психічного відображення найбільше значення має центральна нервова система — головний мозок. Саме функціонування мозку є фізіологічною основою психіки.

Психіка для живої істоти має біологічну цінність, бо вона забезпечує краще пристосування до середовища, динамічніше й точніше реагування; завдяки психіці поведінка набуває цілісного, координованого, інтегрованого та цілеспрямованого характеру.

СВІДОМІСТЬ І МИСЛЕННЯ

Свідомість і мислення – не тотожні поняття.

СВІДОМІСТЬ	МИСЛЕННЯ
 це вища форма відображення дійсності, сукупність психічних процесів, з допомогою яких це відбувається	 це розумова, інтелектуальна діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях.

Вищим рівнем мислення є розум.

МИСЛЕННЯ І МОВА

Мислення і мова складають єдине ціле. Між ними існує нерозривний , органічний зв’язок. Людина може виявляти свої думки, своє мислення, різними способами (звуками, жестами, фарбами, знаками, діями, виробами, поведінкою і т.д.), однак універсальним засобом мислення є мова.

Функції мови:  позначає, називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тотальності сущого;  є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання;  об’єктивує ідеальну за своїм способом існування свідомість;  є засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почуттями;  зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяючи соціально-історичному розвитку;  є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями.

Рівні свідомості

САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомлювати саму себе.

Самосвідомість включає самовизначення, саморегулювання, самоконтроль, що необхідне як в предметній діяльності так і в спілкуванні з іншими людьми Самосвідомість – це друге “Я”, своєрідний “двійник” людини, її рефлексія на умови, в котрих вона знаходиться. Це – здатність людини до “самороздвоєння”, самооцінки і самокритики.

Функції самосвідомості:

 самопізнання - охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла і т.д.);

 самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);

 самооцінки - самопочуття, оцінка себе відповідно певних життєвих еталонів;

 саморегуляції - передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.

Засобом закріплення і розвитку самосвідомості є пам'ять.

 НЕСВІДОМЕ - це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення і протікання, відсутності явної причини, свідомого контролю і регулювання ( інтуїція, передчуття, творче натхнення, спогади, сновидіння, гіпнотичних станах і т.д.). Несвідоме – це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова – це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб’єкта.

 ПІДСВІДОМЕ – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Підсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.

Структура свідомості

 психічне (несвідоме, підсвідоме); самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль); мислення (абстрагування, пізнання, мова);

цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування); світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).

Класифікаційна структура свідомості:

за рівнями	 самосвідомість, свідомість, несвідомість (підсвідоме)
за складовими	 мислення, емоції, почуття, воля
за носіями	 індивідуальна, групова, суспільна

На кожному рівні формуються, розвиваються і функціонують знання, цінності, норми.

Єдність компонентної та рівневої структур

Рівні	Компоненти
	Знання (когнітив-на сфера)	Цінності (мотива-ційна сфера)	Норми (норматив-на сфера)
Підсвідомість	Підсвідома інформація про світ	Підсвідомі ціннісні орієнтації	Підсвідомі («неформальні» настанови)
Усвідомлення	Виразні знання	Усвідомлені цінності	Усвідомлені норми
Самосвідомість	Рефлексія пізнання	Рефлексія цінностей	Рефлексія норм

Ознаки (властивості) свідомості

 Ідеальність - найзагальніша форма існування свідомості як суб’єктивної реальності;

 Опосередкованість мовою - як ідеальна, свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження - мові;

 Інтенціональність (лат. інтенто - прагнення) - свідомість завжди є усвідомленням чогось. (типи інтенції свідомості: первинний - спрямований на світ явищ, і вторинний - спрямований на духовний, божественний світ);

 Здатність творити і відтворювати ідеї - свідомість виробляє осмислений стан поведінки людини як в світі природи, так і в суспільстві;

 Компонентний - охоплює складові, необхідні для діяльності людини:

 знання або когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, судження тощо);

 цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність);

 програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості.

 Рівнева структура свідомості - охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється.

ФУНКЦІЇ СВІДОМОСТІ

Інформативна	 забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності;
Пізнавальна	 отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності
Творча	 перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії
Оціночна	 визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ
Цілепокладання	 формування образу, результату діяльності
Сенсотворча	 формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами;
Організаційно-вольова	 зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети
Контрольно-регулятивна	 свідоме спостереження за діями людини та її корегування
Самовиховна	 свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями

Отже, СВІДОМІСТЬ – це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв’язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням, цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

Свідомість завжди є певним знанням.

ЗНАННЯ — це відображення дійсності, сукупність відомостей про неї, форма духовного оволодіння дійсністю, інформація.