Структура буття за к. Попером

 «перший світ» - світ фізики, хімії, біології, тобто, світ живої і неживої природи;

«другий світ» - психологічний світ почуттів, суб’єктивного досвіду з його підсвідомими проявами, стани свідомості;

 «третій світ» - світ витворів людського розуму (ідеї науки, моральні цінності тощо)

Філософські позиції

монізм	 розуміння буття як єдиного у своїй основі
матеріалізм	 субстанцією світу є вічна та нескінченна матерія
ідеалізм	 субстанцією світу є дух, ідея
дуалізм	 визнання двох коренів буття - матеріального та духовного які взаємодіють між собою
плюралізм	 розуміння буття як абстракції вір реально існуючої множини речей, якостей, процесів і явищ
субстанціалізм	 визнання того, що за поверхнею явищ лежить глибинна внутрішня сутність
реїзм	 позиція, згідно з якою немає ніяких сутностей поза речами
організм (або організмизм)	 позиція, згідно з якою будова світу подібна до організму, тобто внутрішньо пов’язана так, що окремі елементи не мають у ній самостійного значення
механіцизм	 позиція, згідно з якою елементи світобудови пов’язані суто зовнішньо, тобто, механічно
динамізм	 коли світ постає рухливим
статичність	 світ у своїй основі незмінний

Матеріальне та ідеальне.

МАТЕРІАЛЬНЕ – філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об’єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності (напр.. природа, космос, закони розвитку тощо).

ІДЕАЛЬНЕ – це філософська категорія для позначення суб’єктивного, образного нематеріального відображення дійсності у людській свідомості.

Категорія “ідеальне” має такі значення у філософії:

 ідеальне, що існує як результат інтелектуальної діяльності людини (літературні, музичні, наукові твори тощо);  ідеальне як найдосконаліше, як ідеал (ідеал краси, суспільний ідеал,ідеальна форма);  ідеальне як результат ідеалізації об’єкту у людській пізнавальній діяльності.  ідеальне як об’єктивний феномен, незалежний від людини, її свідомості (“абсолютний розум”, “абсолютна ідея” у Гегеля, “вічні ідеї” у Платона тощо).

ЄДНІСТЬ МАТЕРІЇ, РУХУ, ПРОСТОРУ І ЧАСУ

Для позначення того, що є об’єктивним, незалежним від свідомості людини у філософії вироблено уявлення про матерію.

- Аристотель: “матерія... чуттєво не сприймається. Однак до визнання її існування ми приходимо на основі узагальнення наших спостережень”. - Френсіс Бекон: “Матерія позбавлена будь-яких (конкретних якостей... Вона є, очевидно, найдосконалішою фікцією людського розуму...”

Логічне визначення поняття матерії можна дати лише по відношенню до людини, її свідомості, відчуттів, а саме:

МАТЕРІЯ - це філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, котра існує незалежно від людини та її свідомості і відображається з допомогою її відчуттів.

Класифікація видів матерії:  речовинні види (речовина). Речовина – матеріальне утворення, котре склада-ється з елементарних частинок, які мають масу спокою;  неречовинні види матерії (поле) – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси спокою і володіють нескінченним числом ступенів свободи;  антиречовинні види матерії (антиречовина). Антиречовина – матерія, котра складається з античастинок. Ядра атомів антиречовини мають у собі антипро-тони і антинейтрони.

Структурні рівні матерії:  неорганічний рівень – мікросвіт (з грецьк. – малий); макросвіт (з грецьк. – великий); мегасвіт (з грецьк. –надвеликий, величезний);  органічний рівень – організменний, надорганізменний рівні матерії (організменний рівень – клітина, надорганізменний – біосфера (зона активного життя), біоциноз (“живий комплекс”, сукупність рослин, тварин, мікроорганіз-мів, що населяють певну ділянку суші чи водоймища, напр.. як, озеро тощо);  соціальний рівень – людина, особистість, сім’я, плем’я, народність, нація, соціальна група, суспільство.

Спосіб існування матерії - рух. Матерія не виникає і не зникає. Вона існує вічно. Все існуюче знаходиться у русі.

Основні форми руху матерії:

 механічна форма руху (дія – протидія; притягання – відштовхування тощо);  фізична форма руху (наприклад, позитивна – негативна електрика, симетрія антисиметрія);  хімічна форма руху (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);  біологічна форма руху (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);  соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо).

Простір і час як форми існування матерії.

Простір і час як філософські категорії	Простір і час як природничо - наукові поняття
найбільш загальні, стабільні, абстрактні поняття	змінні, відносні, нестабільні і змінюються з розвитком наукових уявлень про матеріальні об’єкти

ПРОСТІР – форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією.

ЧАС – форма існування матерії, яка відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни.

Основні спільні властивості простору і часу:

 Об’єктивність простору і часу, їх незалежність від людини;  Нескінченність і невичерпність простору і часу;  Невід’ємність простору і часу від матерії, яка рухається;  Пізнаванні (є об’єктами вивчення)

Будучи об’єктивними за своєю природою простір і час не позбавлені і суб’єктивних моментів, а саме: протяжність матеріальних об’єктів відображається у людській свідомості не завжди адекватно – віддаль маж цими об’єктами може складатися. Особливо це спостерігається у горах, пустелі;

час може протікати по-різному – або швидше, або повільніше. Все залежить від суб’єктивних відчуттів людини, її захопленості, уваги, інтересу.

Відмінності простору і часу

Простір	Час
Протяжність тіл, їх розміщення і рух відносно один одного - форма прояву об’єктивності простору	Тривалість, послідовність подій, які відбулися - форма прояву об’єктивності часу
Трьохмірність простору - наявність у нього трьох вимірів: довжини, висоти, ширини	Одномірність часу - наявність у нього одного виміру
Оборотність простору - змога руху в прямому і оборотному направленні	Необоротність часу - рух його від минулого через теперішнє до майбутнього