КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Івановська олена петрівна

УДК 801.81:001.891.3(477)

Суб’єктно-образна система фольклору: категоріальний аспект

10.01.07 – фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Науковий консультант –

Д унаєвська Лідія Францівна

доктор філологічних наук, професор

Київ - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. Історико-теоретичний аспект визначення фольклорного феномена 11

1.1. Становлення та історичний розвиток концепцій предметного поля фольклору 11

1.2. Категоріальне моделювання системи фольклору 38

РОЗДІЛ 2. Суб’єктність як конститутивна категорія та функціональна характеристика фольклору 46

2.1. Інтегративна функція етносуб’єктності 46

2.1.1.Мотифемно-функціональний, мотивно-варіативний та текстово-об’єктний виміри етносуб’єктності 47

2.1.2.Інтегративна роль мотиву в організації полярної суб’єктності 54

2.2.Опозиційна фольклорна система суб’єктності соціальних груп 60

2.2.1. Програмно-діяльнісні функції родинної дихотомії 62

2.2.2 Міжетнічні та міжрелігійні суб’єктні регулятиви у фольклорному тексті 76

2.2.3. Операційні принципи побудови смислових відношень у фольклорній опозиції „козак, чумак-безземельні – селянин-землероб” 88

2.2.4. Функції подолання внутрішніх особистісних конфліктів у рекрутській темі українського фольклору 97

2.2.5.Суб’єктність імперативів предметно-практичної діяльності представників різних ремесел 110

2.2.6. Диспропорція та синтезуючі елементи аксіологічної шкали в опозиції „заробітчанин, наймит, бурлака, кріпак – господар, роботодавець”, „продавець – покупець” 118

2.2.7.Смислові пропорції суб’єктності міщанина – селянина – представника робітничого соціуму в українському фольклорі 135

2.2.8. Статусно-рольова суб’єктність гостя та господаря в українському фольклорі 154

2.2.9. Ґендерна та вікова суб’єктність у святково-ігровій реальності українців 169

2.2.10.Творчо-діяльнісні характеристики текстів у локусах живих і померлих 214

2.3. Cуб’єктність у фольклорі: природа і функції особистісного смислу у фольклорі 230

2.3.1.Засади перебігу творчого акту індивіда 231

2.3.2. Особистісно-смислові трансформації образів у фольклорному тексті 237

РОЗДІЛ 3. Фольклор як культурно-семіотична система 260

3.1. Знаки – носії семантики фольклорного тексту 262

3.2. Текст: семіосфера існування фольклору 294

РОЗДІЛ 4. Системотворчі ознаки фольклорної трансмісії 307

4.1. Лінійно-інтегральний характер фольклорної трансмісії 307

4.2.Етнопедагогічні характеристики трансмісії 315

4.3.Роль фольклорної трансмісії у самоорганізації фольклору 329

4.4.Типи трансмісійних механізмів 335

РОЗДІЛ 5. Наратив як категорія та функція фольклорного тексту 348

5.1. Конвенціість наративу у фольклорній системі 356

5.2.Варіативність фольклорного наративу 371

ВИСНОВКИ 387

ЛІТЕРАТУРА 397

ВСТУП

Актуальність дослідження

Сучасна наукова парадигма ще не є однозначною щодо статусу фольклору і фольклористики у процесі пізнання. Взаємодія фольклору й соціуму вимагає модернізації засобів та розширення методик проведення різноаспектного аналізу фольклорного тексту як цілісного смислового утворення. Скомплікованість предметних полів філології, філософії, соціології є неминучою, адже філологія має на меті дослідити фольклорний текст як гармонійний цілісний, не лише власне філологічний, продукт архетипної пам’яті, емоції, думки, психологічних настанов людини як члена суспільства. Трактування фольклору тільки як словесного виду творчості, обмеженого визначеними жанрами й текстами, що мають художню цінність, залишало тривалий час поза увагою проблеми специфіки художньої творчості в фольклорі, закони фольклорної свідомості.

Часткова модифікація традиційних форм фольклору змушує учених акцентувати увагу на тих явищах культури, де складові уснопоетичної народної творчості постають в інноваційній формі. Таким чином, у сучасному пізнанні спостерігаються такі тенденції: широкого підходу до визначення предмета фольклористики (Дж.Брунванд, М.Барбо); до розуміння об’ємності фольклорного феномена як комплексу народних знань, системи традиційних ідей, втілених у різноманітних вербальних та невербальних формах (С.Бейярд); і водночас до феноменологічної фіксації фольклорного факту соціологічного, ідеологічного, психологічного (К. Богданов).

Головним досягненням наукової думки минулого століття було визнання виходу фольклору за межі усного вербального тексту та подолання наукової інерції його відмежування від етнографічної площини буття. Внаслідок цього утвердився функціонально-контекстний напрямок дослідження фольклору, представлений науковими школами та видатними вченими, які культивували соціологічні, психологічні, культурологічні методи вивчення народної культури. Це зумовило спроби української фольклористики дослідити ті прогалини, які утворилися в результаті свідомого чи несвідомого ігнорування функціонального значення фольклорної культури. Щоправда, ці дослідження здійснювалися без урахування специфіки суб’єктності та функціональності фольклорної матерії. На теперішньому етапі поступу української науки не можна задовольнитися функціональним методом як самодостатнім для дослідження фольклорних явищ. На наш погляд, існує потреба структурно-семіотичного та системно-категоріального підходів творення нового понятійного простору, які б охопили аналіз усіх рівнів і співвідношень елементів фольклору і дійсності, враховуючи витоки і суб’єктно-функціональне призначення народнопоетичних жанрів, сюжетів, образів, а також впровадили нові зміни, що виникли на межі XX-XIX століть (лінгвістика тексту, теорія мовленнєвих актів та мовної комунікації тощо).

Визначення феномена фольклору за допомогою категорій усності, колективності, анонімності, виявило певну обмеженість, неадекватність культурному контекстові доби. Поширення засобів комунікації зумовили принципово інші типи зберігання і відтворення фольклорних текстів. Це спонукає до переструктурування номенклатури основних фольклорних категорій, що конституюють фольклорну систему. Для дослідника-фольклориста первинним поступово стає текстовий простір із кількома рівнями системності: суб’єктний, сюжетний, жанровий, образний. І лише використання різновекторного інструментарію гуманітарних наук дозволить виявити внутрішні і зовнішні зв’язки цих рівнів, простежити трансмісію традиційного смислу у ньому. Крім того, взаємодія фольклору і сучасного соціуму вимагає модернізації засобів та розширення методики проведення різноаспектного аналізу фольклорного тексту як цілісного смислового утворення.

Таким чином, до проведення дослідження нас спонукало:

• потреба подолання стереотипів і нове визначення статутсу і обсягу фольклорного тексту;

• недостатня розробленість методики ідентифікації сутнісних структурних ознак фольклорного явища;

• перегляд і переструктуризація номенклатури системотворчих категорій фольклору.

Тому дослідження українського фольклору як цілісної суб’єктно-образної системи з її онтологічним статусом у загальнонаціональному культурному просторі є актуальною складовою сучасного пізнання, частиною комунікативної компетенції, воно визначає механізми, прийоми і стратегії систематизації методів різних наук, інтегрування їх в єдиний універсальний фольклорно-теоретичний комплекс.

Мета дослідження – інтерпретація суб’єктно-образної системи та теоретичне обґрунтування онтологічних категорій фольклору.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

• окреслити в діахронічно-синхронічному аспекті становлення та історичний розвиток концепцій предметного поля фольклористики;

• визначити межі понять "фольклор" і "фольклорний текст" із позицій системно-цілісного підходу;

• представити фольклорний феномен як багатоаспектне явище, синтез функції, системи, тексту;

• дослідити системні категорії фольклору та його функціонально-процесуальні і текстові характеристики: суб’єктність, семіотичність, трансмісійність, наративність;

• виявити функціональну категорію суб’єктності етносу, соціуму, індивіда в українській фольклорній моделі;

• запропонувати семіотичну модель системи фольклорного тексту та описати особливості функціонування фольклорного знака в ній;

• вирізнити механізми та основні форми трансмісії через суб’єктну функцію фольклорної системи;

• у межах структурно-семіотичного підходу, вивчити специфіку та типи українського фольклорного наративу.

Об’єктом дослідження є український фольклор як комплекс традиційних смислів, втілених у вербальних та невербальних текстах.

Предмет дослідження – система суб’єктності фольклору, такі її атрибутивні характеристики, як суб’єктивність (особистісність, наративність), субкультурність, семіосфера, подільність, варіативність, трансмісія традиційного смислу.

Теоретико-методологічні засади

Дослідник використовує досвід структурно-семіотичної естетики (праці Ч.Пірса, Ч.Морріса, Р.Якобсона, К.Леві-Стросссмса, Р.Барта, Ю.Лотмана), теорії творчого мислення індивіда (Г.Уоллеса, І.Ейндховена, В.Вінаке, М. Хайдеггера, Е.Ігнатієва, Д. Леонтьєва); класифікаційну систему художніх образів (О.Гостєва, В. Рубахіна); класифікацію типів нараторів (А.-Л. Сіікала). Він також спирався на дослідження українських (М.Максимович, П.Куліш, М.Костомаров, М.Драгоманов, П.Чубинський, М.Грушевський, І.Франко, О.Потебня, М.Пазяк, В.Бойко, О.Бріцина, С.Грица, Л.Дунаєвська, О.Таланчук, Л.Копаниця, В.Давидюк, Ф.Кейда) та російських (В.Пропп, П.Богатирьов, Л.Велецька, А.Байбурін, К.Чистов, В.Єрьоміна, Б.Путилов, К.Богданов, О.Сєдакова, С.Нєклюдов, С.Адоньєва, О.Каргін, С.Азбєлєв) фольклористів.

Джерельна база

Основою для теоретичних узагальнень автора стали народнопоетичні тексти (фольклорні збірки Б.Грінченка, О. та Ф.Бодянських, П.Іванова, О.Малинки, П.Куліша, М.Номиса, Ганни Барвінок, П.Чубинського, М.Милорадовича, М.Грушевського, Я.Головацького, Б. Кирдана, Г. Довженок, М.Пазяка, В.Бойка, Л.Дунаєвської, М.Бочко, О.Таланчук) з архівних матеріалів кафедри фольклористики, Центру фольклору та етнографії Інституту філології, а також записані в результаті власних польових досліджень; звичаєво-правові норми соціального співжиття українців (матеріали О.Левицького, П.Чубинського, Н.Василенка, В.Сергієвича, Ю.Гошка, В. Балушка); тексти святково-ігрової реальності українців, обрядів, ритуалів (збірки П.Чубинського, М.Костомарова, В.Милорадовича, Хв.Вовка, К.Грушевської, М.Брижко, Н.Заглади, Марка Грушевського, О.Воропая, Н.Гаврилюк, В.Борисенко та інших).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці дослідження фольклорної творчості здійснювалося на основі її функціональних рис в тривимірній площині: 1) функції, 2) системи, 3) тексту. Системно-категоріальний та структурно-семіотичний аспекти дали можливість накреслити модель українського фольклору як системи, конститутивними категоріями якої є суб’єктність етносу, соціуму, індивіда; семіосфера фольклору; трансмісія традиційного смислу; наративність фольклорного тексту. Доведено, що специфіка суб’єктності фольклору полягає у його триєдиній структурній організації, елементи якої перебувають у ситуації рівноправного полілога між суб’єктністю етносу, соціуму та індивіда, кожний з елементів тріади домінує залежно від історичних, соціокультурних та жанрових особливостей. Природа фольклорної суб’єктності інтерферентна та інтегративна. Системно доведено, що рушійними силами реалізації етносуб’єктності у фольклорі є програмуючі механізми етносу стосовно кожного творчого акту, а смислова реальність постає у вигляді фольклорного мотиву, тому мотив має продукуючу (моделюючу) силу, бо генерує колізії не довільні, а внутрішньозумовлені. З’ясовано, суб’єктність соціальних груп транслює драматичне начало, дихотомічне протиставлення фольклорних стереотипів, з яких утворюються окремі сюжетно-тематичні системи.

Науково обґрунтовано, прагматика і функціональність мотиву властива не тільки філософії жанру, а й тексту (у широкому семіотичному значенні), оскільки в живій фольклорній традиції формально-стилістична межа текстів легко перетинається з прагматичною метою і функціональне поле фольклору є багато ширшим, аніж наявна жанрова матриця. Текст розглядається не як дистрибутивна множинність, а множинність ієрархічна. Принцип ієрархії рівнів має подвійне значення: структурне, оскільки воно робить можливим у теоретичному плані описання смислу, й операційне, бо здійснює сегментацію тексту. Тому у дисертації первинним є текстовий простір, маркований як декілька ієрархічних рівнів системності, а жанрова система постає лише однією з її підсистем.

Теоретичне значення дисертації. Проаналізований матеріал, одержані результати і висновки відкриють нові можливості стосовно вивчення теорії фольклору, зокрема проблем смислоутворюючої та текстоорганізуючої ролі суб’єктності, природи її онтологічних категорій. Матеріали й висновки роботи сприяють розробці цілісної концепції фольклору, до розуміння наративу як переповідування (трансляція фольклорного смислу), що включає до рівнів оповідного тексту актантів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у викладанні нормативних курсів ("Українська народна поетична творчість", "Етнологія", "Звичаєве право" тощо) та спеціальних курсів ("Семіотика фольклору", "Фольклор як функціонально-образна система суб’єктності", "Наративні особливості фольклорних текстів") у вищій школі, при написанні підручників і навчальних посібників для студентів гуманітарних спеціальностей.

Особистий внесок дисертанта

Висновки та сформульовані концепції, експозиція термінів, рівень їх структурно-системних зв’язків, дисциплінарної та парадигмальної атрибуції належать її автору. Будь-які форми використання досліджень інших науковців обумовлені відповідними посиланнями.

Зв’язок з науковими програмами і темами

Тему дисертації узгоджено з планом наукових досліджень кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Обраний напрямок дослідження входить до плану наукової комплексної теми "Актуальні проблеми філології" (№ 02 БФ 044-01 науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Г.Ф. Семенюк).

Апробація результатів дослідження

Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені у виступах на наукових конференціях:

І Всеукраїнська наукова конференція: "Павло Чубинський: традиції національної культури та формування етносвідомості" (Бориспіль, 2003); ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція "Павло Чубинський і сучасність. Проблеми інтерпретації творчої спадщини" (Бориспіль 2004); Міжнародна науково-практична конференція "Вищі навчальні заклади – Києву" (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція "Семіотика культури \ тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція "Філологія в Київському університеті: історія та сучасність" (Київ, 2004);

ІІI Всеукраїнська науково-практична конференція "Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України" (Бориспіль, 2005); Міжнародна наукова конференція "Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації" (Київ,2005); IV Міжнародна наукова конференція "Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України" (Київ, 2006); VII Всеукраїнська науково-практична конференція "Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця" (Київ, 2006); IV Міжнародна наукова конференція "Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах" (Київ, 2006); Всеукраїнська наукова ювілейна конференція "Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка" до 150-річчя від дня народження; Всеукраїнська наукова конференція: "Феномен А.Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)" (Київ, 2006); V Всеукраїнські щорічні науково-практичні читання "Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України", присвячені Павлу Чубинському (Київ, 2007); Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених "Світоглядні горизонти філології: традиції і сучасність" (Київ, 2007).

Основні наукові результати дисертації відображено в монографії, навчальному посібнику, а також в статтях (понад 20), опублікованих у фахових виданнях.

Структура роботи

Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаної літератури ( 402 позиції). Загальний обсяг дисертації – 428 сторінок, із яких 396 – основного тексту.