3.2. Типологія обдарованості.

Диференціація видів обдарованості визначається критерієм, покладеним в основу класифікації.

В обдарованості можна визначити як якісний, так і кількісний аспект. А наявність якісних характеристик обдарованості передбачає виділення різних якісно своєрідних її видів у звязку з специфікою психічних можливостей людини й особливостями їхнього вияву в тих чи інших видах діяльності.

Аналіз кількісних характеристик обдарованості дозволяє описати ступінь вираженості психічних можливостей людини.

Серед критеріїв виділення видів обдарованості можна назвати такі:

1. Вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують.

2. Ступінь сформованості обдарованості.

3. Форма вияву.

4. Широта вияву в різноманітних видах діяльності.

5. Особливості вікового розвитку.

Види обдарованості й типологія обдарованих дітей.

З психологічної точки зору обдарованість, по-перше, є дуже складним психічним утворенням, у якому нерозривно переплетені пізнавальні, емоціональні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки. По-друге, обдарованість багатолика, її прояви залежать від віку й характеризуються значною індивідуальністю, яка визначається виключно своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. По-третє, для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії.

Унаслідок цього обдарованість виділяється за:

• широтою вияву – загальна або спеціальна;

• типом передбачуваної діяльності – інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) й та ін.;

• інтенсивності вияву підвищеної готовності до навчання - обдаровані, високообдаровані, виключно або особливо обдаровані (таланти й вундеркінди);

• видом прояву – явний і прихований той, що не вияв;

• темпом психічного розвитку – обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або ж із значним його випередженням;

• віковими особливостями вияву – стабільні або ті, що проходять (вікові);

• особистісним, гендерним (соціально-статевим) та іншими особливостями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарованих дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоціональних, регуляторних, психомоторних, особистісних й інших сторін психіки; в іншу входять діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисинхронією) на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвинутим інтелектом може відрізнятися емоціональною нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери й та ін. До другої групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти. Ця особливість їхнього розвитку багато в чому обумовлює необхідність надання їм психологічної допомоги й підтримки.

Досить часто розвиток обдарованих дітей пов’язують з раннім (уже в дошкільному віці) виявленням відповідних ознак. Разом з тим розумова обдарованість, талант до наук можуть зустрічатися й у тих, у кого в шкільні роки, здавалося б, не було підстав це передбачати. Чому можливо таке? По-перше, мабуть, часто ознаки обдарованості просто не вдається розгледіти: і педагоги, і психологи ще багато чого не знають і не вміють. По-друге, ті здібності, що дрімають, можуть бути розбуджені, ніби спалахнуть й розгоряться при вдалому індивідуальному підході, при сприятливіших обставинах. По-третє, обдарованість часто виявляється на більш пізніх вікових етапах, що може бути й генетично обумовленим. По-четверте, ніким не помічена й не оцінена своєрідність можливостей дитини може у подальшому, за умов певної діяльності, виявитися соціально особливо цінною, піднятися до рангу обдарованості.

По-пяте, розвиток здібностей, творчі вияви великою мірою залежать від рис характеру, що формується з роками, усього складу особистості, а також від особливостей реалізації компенсаторних механізмів і т.ін.

Тому вирази “обдаровані учні”, “видатні діти” – досить умовні. Тому термінами (стосовно розумової сфери школіряв) означають учнів з досить раннім розумовим підйомом, з яскравою вираженістю тих або інших спеціальних розумових якостей, з ознаками сприятливих передбачень різного наукового таланту. Але оскільки мова йде про дітей, усі ці характеристики мають значення лише чогось передбачуваного: особливості, що виявилися, не можуть одержати бажаного розвитку, залишитися нереалізованими.

Разом з тим істинні здібності інших дітей можуть знаходитися ніби в схованому стані й виявитися лише значно пізніше, що є запереченням негативного прогнозу, якщо він зроблений.

Важливо відзначити також, що, хоча обдарованість найтісніше пов’язана з рівнем розвитку здібностей, їх не можна ототожнювати. Наприклад, недопустимо розглядати інтелектуальну обдарованість ізольовано від пізнавальних потреб, емоціональної включеності, здатності до регуляції своїх дій.

Крім того, вияви й розвиток обдарованості нерозривно пов’язані з розвитком психофізічної, вольової й інших сфер психіки людини.

Враховуючи, що всі вони з віком учня розвиваються, то й обдарованість у цілому є явищем динамічним, що змінюється в часі як за інтенсивністю вияву, так і за ступінню й характером взаємозв’язків між її структурними компонентами.

Чи є творча обдарованість самостійним видом обдарованості?

Діяльність завжди здійснюється особистістю. Її мета й мотиви мають вплив на рівень виконання діяльності. Якщо мета особистості залежить від самої діяльності, тобто учень готує уроки лише для того, щоб його не сварили за погані оцінки або щоб не втратити престижу відмінника, то діяльність виконується в кращому випадку добросовісно, і її результат навіть при блискучому виконанні не перевищує продукт, що нормативно вимагається.

Відзначаючи здібності такої дитини, не слід говорити про її обдарованість, оскільки обдарованість передбачає захоплення самим предметом, зануреність у діяльність.

У цьому випадку діяльність не припиняється навіть тоді, коли виконане завдання, реалізована поставлена мета. Те, що дитина робить з любовю, вона поступово вдосконалює, реалізуючи нові задуми, народжені в процесі самої роботи. У результаті новий продукт її діяльності значно перевищує початкове завдання. У цьому випадку можна говорити про те, що мав місце “розвиток діяльності”. Розвиток діяльності за ініціативи самої дитини й є творчість.

За такого розуміння поняття “обдарованість” і “творча обдарованість” виступає синонімом. Таким чином, творча обдарованість не розглядається як особливий, самостійний вид обдарованості, а є характерною для будь-якого виду праці.

Умовно кажучи, творча обдарованість – це характеристика не просто вищого рівня виконання будь-якої діяльності, а й її перетворення і розвиток.

Такий теоретичний підхід має великий практичний наслідок: говорячи про розвиток обдарованості, не можна обмежувати роботу вчителя лише складанням програм навчання (прискорення, ускладнення й т.ін.). Необхідно створювати умови для формування внутрішньої мотивації діяльності, спрямованості особистості на систему цінностей, які становлять основу духовності особистості. Історія науки й особливо мистецтва дають масу прикладів того, як відсутність або втрата духовності оберталася втратою таланту.

Це один із поглядів на проблему творчої обдарованості. Ряд сучасних наукових досліджень доводить існування особливого виду обдарованості – творчої, тобто здатності до творчої реалізації в різноманітних сферах життєдіяльності. В основі творчої обдарованості покладено творчий потенціал – нереалізовані можливості, що є в кожної людини. Проблема полягає не стількив тому, щоб виявити й відібрати дітей, що володіють цим видом обдарованості, скільки в тому, щоб розвивати її в усіх учнів без винятку через різноманітні види діяльності. Але цей висновок усе більше схиляє до прийняття позицій першої точки зору стосовно обдарованості й творчої обдарованості.

Відмінності дитячої обдарованості від дорослої.

На відміну від “дорослої”, яка є реальністю у створенні продукту або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах творчості, перебігу творчого процесу, індивідуального розвитку, предметної спрямованості.

Специфічні особливості дитячої обдарованості:

1) вона є суто суб’єктивною діяльністю, продукт якої не має суспільної значущості, мотивована почуттями задоволення, інтересу, отже, самим процесом творчості;

2) вона може мати замасковані й реальні форми свого вияву, тобто дитина може заявити про себе завдяки певним успіхам у якійсь діяльності, здебільшого це музика, здібності до образотворчої діяльності, художньої, артистичної або це наукова, технічна обдарованість;

3) дитяча творчість – нелінійна й за своїм виявом має гетерохронний характер: одна дитина може мати на якомусь етапі свого розвитку значні досягнення, а потім виявляється, що це “мильна кулька”, інша тривалий час носить свої здібності, які можуть яскраво виявитися в юнацькому або зрілому віці;

4) творчі здібності творчо можуть співіснувати на рівні підсвідомості й об’єктивно бути незрозумілими для дорослих, тому творча дитина може відчувати відразу до шкільного навчання з його стандартами й механічним заучуванням. У свою чергу, багатьом учителям просто незрозуміла дитина, яка інколи навіть агресивно ставиться до школи;

5) вияв обдарованості пов’язаний із різними формами дисинхронії: між середовищем і особистістю дитини, між віком й індивідуальними досягненнями, між моторикою й інтелектом;

6) обдаровані діти мають свої специфічні особливості на відміну від “норми”: це висока пізнавальна активність, особливий інтерес до читання, рання предметна спрямованість пізнавальної активності, високий рівень сенсорики й пам’яті, значна працездатність без втомлювання, високий рівень домагань;

7) дитяча творчість характеризується наявністю потенціальної обдарованості, яка може маскуватися найрізноманітнішими відхиленнями у поведінці, починаючи від повної зосередженості на цікавій діяльності до проявів неврівноваженості у стосунках;

8) дитяча обдарованість піддається розвитку, тому рання її діагностика й створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованої дитини.

Видатний дослідник обдарованості Н.Лейтес запропонував розрізняти три категорії здібностей дітей за такими ознаками:

1) ранній вияв інтелекту;

2) яскравий вияв здібностей до окремих видів діяльності й предметів;

3) потенціальні ознаки обдарованості.

Перша категорія. Дітям притаманний прискорений темп навчання. Вони рано починають читати й писати (у 3-роки). Потім захоплюються якоюсь однією галуззю знань і далеко просуваються в ній. Можливо, що одне захоплення змінюється іншим, але постійно залишається потяг до розумового навантаження (діти володіють загальними здібностями – розумовими, інтелектуальними).

Друга категорія. Діти зі спеціальними здібностями. Як правило, вони мають звичайний рівень інтелекту, виявляють особливий нахил до певного виду діяльності. Досить рано розкриваються музичні, художні та математичні здібності. А от літературні – досить пізно. Навіть у видатних письменників у більш – менш сформованому вигляді вони виявилися у 17-18 років.

Третя категорія. До третьої категорії належать діти, які не випереджають однолітків за загальним розвитком, але відрізняються особливою своєрідністю розумової роботи, яка вказує на їхні неординарні здібності. Ця своєрідність полягає в особливій оригінальності й самостійності суджень, у неординарності думки щодо різних питань. Високих результатів такі діти здебільшого досягають, якщо мають сприятливу атмосферу в родині та школі для свого розвитку.

Проблеми обдарованих дітей.

Особистих проблем у обдарованих дітей зовсім не менше, ніж у їхніх звичайних однолітків, а іноді й більше. До проблем обдарованих дітей можна віднести такі:

1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно розвинуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих – це далеко не повний перелік якостей обдарованих дітей.

З одного боку, ці якості допомагають обдарованій дитині досягати високих результатів у сфері її обдарованості, з іншого – служать джерелом конфліктів.

2. Агресивність обдарованих дітей. Часто обдаровану дитину просто не розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це веде до складних переживань такої дитини, вона або закривається, замикається в собі, намагаючись збагнути чому її не розуміють, або, не бажаючи миритися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаючись одержати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відповісти кривдникам тим же. У цьому випадку вона може використати всі види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну.

3. Неприязнь до школи. Таке ставлення часто зявляється тому, що навчальна програма є нудною, нецікавою для обдарованих дітей. Порушення в поведінці обдарованих дітей можуть зявитися тому, що навчальний план не відповідає їхнім здібностям.

4. Ігрові інтереси. Обдарованим дітям подобаються складні ігри й нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки середніх здібностей. Унаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції, замикається в собі.

5. Конформізм. Обдаровані діти, відхиляючи стандартні вимоги, не схильні до конформізму, особливо якщо ці стандарти йдуть всупереч із їхніми або здаються безглуздими.

6. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей характерним є замислюватися над такими явищами як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування й філософські проблеми, в значно більшому ступені, ніж для середньої дитини.

7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Обдаровані діти часто надають перевагу спілкуванню з дітьми старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони уступають останнім у фізичному розвиткові.

8. Потяг до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши вищого рівня.

9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе пов’язано з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти досконалості в усьому, стати кращими ніж вони є. Вони дуже критично ставляться до власних досягнень, часто незадоволені ними, звідси – відчуття власної неадекватності й низька самооцінка.

10. Нереалістичні цілі. Обдаровані діти часто ставлять перед собою завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають переживати. З іншого боку, прагнення до досконалості й є тією рушійною силою, яка веде до високих результатів.

11. Зверхчутливість. Оскільки обдаровані діти більш сприятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відношення й зв’язки, вони схильні до критичного ставлення не лише до себе, але й до оточуючих. Обдарована дитина часто сприймає слова або невербальні сигнали як вияв неприйняття себе оточуючими. У результаті така дитина вважається такою, що відволікається, гіперактивною, оскільки постійно реагує на різного роду подразники й стимули.

12. Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і прагнення до зростання обдаровані діти часто монополізують увагу вчителя, батьків й інших дорослих. Це викликає непорозуміння в стосунках з іншими дітьми, яких дратує постійна потреба такої уваги.

13. Нетерплячість. Обдаровані діти часто з недостатньою толерантністю ставляться до тих дітей, які знаходяться нижче від них за інтелектуальним розвитком. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауваженнями, що виражають презирливість або нетерплячість.

Через вищезазначені проблеми обдаровані діти, за рішенням Всесвітньої організації охорони здоровя, входять до “групи ризику” поряд із розумово відсталими, малолітніми порушниками, дітьми алкоголіків. Їм необхідне особливе виховання, спеціальні індивідуальні навчальні програми, спеціально підготовлені вчителі, спеціальні школи.

Це повинні бути особливі школи, де знають і враховують особливості й проблеми обдарованої дитини. Для такої дитини повинні бути поставлені зверхзавдання, долаючи які, вона буде розвиватися у відповідності зі своїми задатками й здібностями.

Причини, які ускладнюють реалізацію здібностей обдарованої дитини:

1. Перша причина пов’язана з сенсорними недоліками, такими, як сліпота й глухість. Дитина з такими дефектами, хоча й обдарована інтелектуально, не має можливості сприймати той або інший тип інформації, тому її практичні досягнення будуть нижчими за її розумовий рівень. Дитина з порушеннями мовного розвитку, також обдарована, навряд чи досягне результатів, що відповідають її розумовому розвитку, якщо порушення не будуть усунені якомога раніше.

2. Друга причина, що заважала реалізації здібностей, – погане викладання й навчальні програми, які не відповідають запитам обдарованих дітей.

3. Третя причина має соціальні корені: у сім’ях з низькими доходами та в асоціальних сім’ях розвиток дітей не стимулюється їхнім оточенням.

4. Четверта і, мабуть, найголовніша причина – це психологічні передбачення, які заважають реалізації здібностей обдарованих дітей, їхні корені часто закладаються в сімї. Батькам необхідні знання й навички, які дозволять забезпечити розвиток їхніх обдарованих і талановитих дітей.

5. Непідготовленість учителів загальноосвітньої школи до роботи з обдарованими дітьми.

Основні умови розвитку обдарованості школярів:

1. Дотримання принципів гуманістичної психології і педагогіки – неоцінюваність, прийняття, безпека й підтримка. Цих принципів треба дотримуватися при взаємодії дітей і дорослих.

Практично це означає, що позитивно підкріплюються й схвалюються всі відповіді учня. На відміну від звичайного навчання, при якому помилки виправляються, при розвитку творчої обдарованості дитині надається “право на помилку”. Це фактично означає, що помилок немає взагалі. Яке б емоціональне ставлення дитина не висловила, воно не може бути помилковим, бо це її особисте емоціональне ставлення, що демонструє її індивідуальну реакцію на те, що відбувається.

Дотримання вказаних принципів означає, що між дорослими й дітьми повинна бути створена атмосфера взаємної довіри. Дітям повинна бути забезпечена незалежність у здійсненні вибору, можливість контролювати власне зростання.

2. Систематичне звернення до емоціональної сфери. Для того, щоб допомогти реалізації творчого потенціалу дитини й розвитку її обдарованості, дорослі повинні сприяти її емоціональному самовираженню.

Для цього необхідно створювати такі умови існування дитини за яких вона буде усвідомлювати й виражати різні емоціональні стани. Емоції повинні не аналізуватися, а проживатися.

Основним принципом розвитку творчого потенціалу є принцип трансформації когнітивного змісту в емоціональний.

Цей принцип означає, що для розвитку творчої обдарованості дітей необхідно систематично звертати їх увагу на власні емоціональні переживання.

Інтелектуальна й емоціональна проблеми істотно різняться між собою. Інтелектуальна проблема передбачає відповідь на запитання: “Як це зробити?”. Вирішення інтелектуальної проблеми може бути правильним або неправильним – його правильність можна об’єктивно перевірити. Емоціональна проблема передбачає відповідь на запитання: “Як я до цього ставлюсь?”. У емоціональної проблеми не може бути неправильного рішення – як би людина не ставилася до того, що відбувається, це її власне, індивідуальне ставлення. Вирішення цієї проблеми пов’язане з тим, щоб допомогти дитині віднайти й виявити, але про об’єктивну перевірку в цьому випадку не може бути й мови, бо емоціональні стани людини сприймаються як самодостатній вияв її індивідуальності.

3. Третьою необхідною умовою розвитку обдарованості школярів є дотримання принципів розвиваючого навчання – проблемності, діалогічності й індивідуалізації. Відносно емоціональної сфери ці принципи трактуються таким чином.

Проблемність належить до труднощів розпізнання й вираження своїх емоцій. Наприклад, при виконанні будь-якого завдання дитині буде важко висловити те, що вона відчуває. Дорослий допомагає їй у цьому, задаючи питання про те, що вона відчуває. Ситуація стає для дитини проблемною, щоб вирішити її необхідно усвідомити й висловити свої емоції.

Діалогічність полягає в тому, що дорослий допомагає дитині усвідомити й виразити свою емоціональну реакцію. Важливо відзначити, що вона це робить замість неї, уточнюючи, перераховуючи можливі варіанти, задаючи питання.

Індивідуалізація емоціональних проявів виявляється в тому, що сприймаються всі емоціональні реакції дитини, якими б вони не були і в якій би формі вони не виражалися. Емоції ні в якому разі не критикуються й не оцінюються – вони просто сприймаються дорослими як безумовні вияви власної індивідуальності дитини. Це незвично для дорослих, і їм цю навичку необхідно спеціально виробляти.

Ключові слова: види обдарованості, типологія обдарованих дітей, категорії обдарованих дітей; проблеми обдарованих дітей; умови розвитку обдарованих дітей.

Питання і завдання:

1. Які критерії вияву видів дитячої обдарованості?

2. Дати характеристику типології обдарованих дітей.

3. У чому полягають відмінності дитячої обдарованості від дорослої?

Проблемне завдання: Як на Вашу думку, в чому полягає дитяча творчість? Обґрунтуйте свою відповідь.