Білет № 14
Де, коли, чому і як виникла філософія ?
Термін «філософія» має давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів «філео» - любов і «софія» - мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі - любов до мудрості.
Як принципово новий вищій історичний тип світогляду філософія виникла в рабовласницькому суспільстві. Спочатку вона була тісно пов'язана з релігією і за формою, і за змістом. З одного боку вона відкидала релігію як таку, а з іншого за своїм змістом сама розвивалась в цій ідеалізованій, перекладеній на мову думок релігійній сфері. Будучі якісно новим тМом світогляду, філософія відрізняється своєю специфічністю , своїми закономірностями і логікою розвитку.
Філософія виникла в кінці У^ на початку ^століття до н.е. до того ж майже одночасно як на сгсоді так і на Заході. -
Вперше термін «філософія» ввів до вжитку Піфагор, а як назву специфічної галузі знань його вперше вжив Платон. Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації.
Знання були єдиними, такими, що концентрували в собі всю інформацію про світ, його будову і сутність, про людину та її місце в світі, про щастя, сенс людського буття.
Основні етичні вимоги до медичних працівників
Вивчення проблем професійної етики. її специфіки веде нас від загального до особистого, що дозволяє пізнати мораль ширше і пов'язати її з практичною діяльністю індивіда. У професійній етиці можна простежити зв'язки між тими або іншими видами діяльності, психологічними й етичними чинниками та якостями, поєднання суспільних інтересів з інтересами особистості. Лікарська мораль це система норм і вимог до поведінки і морального обличчя лікаря, всього медичного персоналу, а також моральні почуття, які реалізуються у безпосередній діяльності; в процесі праці. Мораль регулює ставлення лікаря до хворого, до здорової людини, до колег, до лікаря, до суспільства і держави.
Честь і гідність, авторитет і обов'язок лікаря мають риси всебічності і специфічності водночас. Це потрібно розуміти у тому контексті, що мораль лікаря, яка поширюється на всіх людей, охоплює єдність у розмаїтті.
Медична етика має внутрішній зв'язок з компетентністю, класифікацією лікарів, медичних Сестер за їх діловими якостями. Не власне моральні якості, а їхнє поєднання з професійними знаннями, навичками і досвідом створює ту своєрідну домінанту, яка реалізовується під час виконання професійного обов'язку. Причому, коли йдеться про професійну медичну мораль, потрібно не тільки формулювати кодекс відповідних положень стосовно трудової діяльності, а і сприяти виробленню у лікаря здатності до моральної орієнтації у складних клінічних ситуаціях, які вимагають морально-ділових і соціальних якостей.
Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно^ говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого. Уміння розмовляти з хворими відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти в процесі щоденної роботи. У цьому полягає самовдосконалення лікаря. Лікар, як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників. На жаль у клінічній
з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність порушують деякі молоді лікарі - кар'єристи які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським висловлюванням, як наприклад :"Вам становили помилковий діагноз"." вважайте за щастя, що потрапили на лікування до менетощо .Свідоме чи навіть легковажне випадкове паплюження професіоналізму колеги шкодить і справді й пацієнтові: Адже чи буде відвідувач такого лікаря й надалі вірити в медицину? Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі. Збереження лікарської таємниці: - один із основних, фундаментальних морально-етичних принципів медицини, в якому проявляється діалектичне співвідношення особистого і суспільного. Необхідно відзначити, що лікарська таємниця охоплює не саме це співвідношення. А лише його один бік-ставлення лікаря до інтересів хворого й інтересів суспільства. Інформація отримана лікарем, поділяється на декілька видів: байдужа для хворого і суспільства, але потрібна для лікаря в процесі його спілкування із хворим; не байдужа для хворого, але індиферентна для суспільства; однаково цікава і для суспільства через те, що деякі патологічні стани вимагають додаткових заходів охорони здоров'я і життя оточуючих.
Моральним орієнтиром у поведінці лікаря в складних ситуаціях, які виникають у процесі лікарської діяльності, є ствердження пріоритету цінності людського життя, цінності здоров'я Професія лікаря вимагає високої внутрішньої етичної культури. Ми іноді припускаємося психологічної помилки, коли нехтуємо зовнішнім виглядом лікаря чи медичної сестри, брутальністю їхніх манер, невмінням розмовляти . Але чи існують ознаки і первісний код спілкування, за якими хворого складається перше враження про медичного працівника .Причому майже у 80% випадків думка про людину, довіра до неї будується саме на підґрунті першого враження, свідомого чи підсвідомого. Доцільно, аби медик не був. за стилями одягу та поведінкою ані ультра модним ані надто старомодним бо будь-яка зайвість не проходить повз увагу хворого й певним чином психологічно непокоїть його; зокрема не пасує лікарю паління. Медичний працівник, якщо він спокійний та впевнений проте не зарозумілий, якщо рішучість швидкість висновків та дій поєднуються в ньому з жахливістю, співчутливістю Й вода делікатністю співчутливістю отже, врівноважена вдача лікаря - то один із гармонійних зовнішніх стимулів, які сприяють одужанню пацієнта. Але то не завжди стала константа .Особливість лікаря коригується, поліпшується за умови врахування поглядів на свою поведінку - як хворих так і колег. Така інформація буває безпосередньо або вербальною але завжди важливою. Медицина багато в чому недосконала. За цю недосконалість питати у лікаря, а не у науки. І відповідальність буде нести лікар. В не одній професії не стикаються з життям у таких його повноті, суперечності, драматизмі, як у професії лікаря .Можна зіпсувати малюнок але страшно, коли лікар погано лікує. Адже йому довіряють життя, за яким часто стоїть благополуччя, радість і право на щастя дітей, жінки, чоловіка, родичів. У тибетській медицині поняття "поганий лікар" не існує поганий - отже, не лікар помилки у виборі лікарської професії, які здатні породжувати не лише поганого ,а й навіть середнього рівня лікаря необхідно звести до мінімуму.
Після закінчення вищих медичних навчшіьних закладів молоді лікарі дають клятву Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати медичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочисту обіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря. Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка і стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого.
Які вихідні принципи марксизму?
Марксистська філософія сформувалася на багатому грунті попередніх філософських систем. Марксизм - одна з небагатьох спроб людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця й
з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність порушують деякі молоді лікарі - кар'єристи які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським висловлюванням, як наприклад :"Вам становили помилковий діагноз"," вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене ", тощо .Свідоме чи навіть легковажне випадкове паплюження професіоналізму колеги шкодить і справді й пацієнтові: Адже чи буде відвідувач такого лікаря й надалі вірити в медицину? Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі. Збереження лікарської таємниці: - один із основних, фундаментальних морально-етичних принципів медицини, в якому проявляється діалектичне співвідношення особистого і суспільного. Необхідно відзначити, що лікарська таємниця охоплює не саме це співвідношення. А лише його один бік-ставлення лікаря до інтересів хворого й інтересів суспільства. Інформація отримана лікарем, поділяється на декілька видів: байдужа для хворого і суспільства, але потрібна для лікаря в процесі його спілкування із хворим; не байдужа для хворого, але індиферентна для суспільства; однаково цікава і для суспільства через те, що деякі патологічні стани вимагають додаткових заходів охорони здоров'я і життя оточуючих.
Моральним орієнтиром у поведінці лікаря в складних ситуаціях, які виникають у процесі лікарської діяльності, є ствердження пріоритету цінності людського життя, цінності здоров'я Професія лікаря вимагає високої внутрішньої етичної культури. Ми іноді припускаємося психологічної помилки, коли нехтуємо зовнішнім виглядом лікаря чи медичної сестри, брутальністю їхніх манер, невмінням розмовляти . Але чи існують ознаки і первісний код спілкування, за якими хворого складається перше враження про медичного працівника .Причому майже у 80% випадків думка про людину, довіра до неї будується саме на підґрунті першого враження, свідомого чи підсвідомого. Доцільно, аби медик не був. за стилями одягу та поведінкою ані ультра модним ані надто старомодним бо будь-яка зайвість не проходить повз увагу хворого й певним чином психологічно непокоїть його; зокрема не пасує лікарю паління. Медичний працівник, якщо він спокійний та впевнений проте не зарозумілий, якщо рішучість швидкість висновків та дій поєднуються в ньому з жахливістю, співчутливістю Й вода делікатністю співчутливістю отже, врівноважена вдача лікаря - то один із гармонійних зовнішніх стимулів, які сприяють одужанню пацієнта. Але то не завжди стала константа .Особливість лікаря коригується, поліпшується за умови врахування поглядів на свою поведінку - як хворих так і колег. Така інформація буває безпосередньо або вербальною але завжди важливою. Медицина багато в чому недосковала. За цю недосконалість питати у лікаря, а не у науки. І відповідальність буде нести лікар. В не одній професії не стикаються з життям у таких його повноті, суперечності, драматизмі, як у професії лікаря .Можна зіпсувати малюнок але страшно, коїш лікар погано лікує. Адже йому довіряють життя, за яким часто стоїть благополуччя, радість і право на щастя дітей, жінки, чоловіка, родичів. У тибетській медицині поняття "поганий лікар" не існує поганий - отже, не лікар помилки у виборі лікарської професії, які здатні породжувати не лише поганого ,а й навіть середнього рівня лікаря необхідно звести до мінімуму.
Після закінчення вищих медичних навчальних закладів молоді лікарі дають клятву Клятва вимагає від лікаря бути завжди готовим надати медичну допомогу хворому. В медичних училищах випускники дають Урочисту обіцянку, яка певною мірою відображає зміст присяги лікаря. Медична сестра має усвідомлювати свою відповідальність за життя хворого, однак це почуття не повинне переходити в сентиментальність, яка і стане на заваді зібраності, активності у боротьбі за здоров'я, а нерідко й життя хворого.
Які вихідні принципи марксизму?
Марксистська філософія сформувалася на багатому грунті попередніх філософських систем.
Марксизм - одна з небагатьох спроб людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця й ролі людини в ньому, розкрити найзагальніший закон розвитку природи, суспільства та людського
мислення. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знаннями про все. Філософія марксизму використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них, як предметом, так і методом пізнання.
Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи суспільства і пізнання К. Маркс і Ф. Енгельс включають до предмету філософії також людину, практику відношення « людина — світ ». Ф. Енгельс висував ідею про основне питання філософії. Його суть - відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись з двох сторін:
що існувало раніше - свідомість, дух чи матерія?
Чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ?
Згідно з марксизмом, філософія, в-якій визначають матерію первинною , а свідомість вторинною називають матеріалістами. Принципово по-новому марксистські філософи вирішують комплексне питання, пов'язане з життям суспільства. Вони переносять акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис.
Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини, марксистська теорія трактує її, як сукупність усіх суспільних відносин. Проблема людини у марксизмі оригінально пов'язана з теоретичним осмислюванням такого суспільного феномена як відчуження. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. Ідея знищення приватної власності і подолання відчуження проходить ниткою через увесь марксизм. Одна із особливостей марксистської філософії - її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці.
Білет № 2
Охарактеризуйте, що вивчає предмет філософії ?
Питання, що вивчає філософія є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми.
Крім того в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, зародки всіх наук, окрім математики і медицини. Навіть у XX ст. тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які перейшли в окремі наукові дисципліни.
Найбільш загальні засади сущого ( буття - небуття, простір - час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода, тощо), з яких концентрується світ, і є предметом філософії. Філософія намагається звести всі ці різноманітні загальності до одного принципу — Бога, матерії, пояснювати їх, виходячи із цього принципу.
У
чому полягає відмінність діалектики
етафізики?
У філософії відомі два методи, два способи підходу людини до явищ і предметів світу - метафізика і діалектика.
Термін « діалектика» походить від давньогрецького і в перекладі означає « мистецтво вести бесіду, полеміку, діалог ». Ще давні греки розглядали діалог як плідний спосіб досягнення істини, а сам термін змінював свій зміст, Ала з часів Гегеля за ним закріплювалось значення філософського методу, який визначає єдність протилежностей, розглядає поняття і предмети розвитку.
Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав метафізикою. Зрештою, особливого метафізичного методу мислення не існує, тому що не існує особливих метафізичних прийомів, підходів.
Метафізика - це недіалектичний, не філософський спосіб мислення. Таким чином діалектика виходить з визначення багатоманітності їх зв'язків і розвитку, а метафізика відкидає такий.
Проаналізуйте історичне значення філософії Сократа.
У центрі філософії Сократа - людство, але воно ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа - це етичний антропологізм. Інтересом Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Філософія Сократа народжувалася під двома девізами:
« Пізнай самого себе », « Я знаю, що я нічого не знаю, але інші навіть цього не знають». Перший був написаний перед входом у храм Аполлона у Дельфах, другий приписується Сократу.
При філософському дослідженні етичних проблем, користувався методом, який він назвав майєвтикою. Ці майєвтики - це всебічне обговорення будь якого предмету визначення поняття. Сократ першим підніс знання до рівню понять. Якщо до нього філософи і користувалися поняттями, то робили це стихійно, і тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо немає поняття, то немає і знання. Це досягнення відбувалось за допомогою індукції сходження від одиничного до загального. Головне для Сократа - це процес пошуку понять.
Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна. Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може тільки пізнавши душу людини і її справи в цьому основному завданні філософії.
Білет № З
Що таке світогляд? Суспільно - історичний характер, форма і функція
світобачення.
Суспільство витворило певні форми, в яких культивується духовність - це мистецтво, мораль, релігія, філософія. їх гармонійне поєднання в певній особі, суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюється світ, суспільство і людина.
Світогляд — це система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.
Суттєвою рисою світогляду є певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем : що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини? Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості.
Центральна проблема світогляду - відношення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ. Вона відокремлює себе від нього, протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але так, наче перебуває поряд або зовні світу. Між людиною і світом існує дистанція, вона усвідомлює світ як щось зовнішнє.
Які особливості філософії Платона?
Афінський філософ Платон ( справжнє ім'я - Арістокл). Аналіз його творчості показує, що його погляди глибоко продумані, в цілому вони складаються у систему, до якої входять:
Вчення про буття.
Вчення про Бога.
Вчення про світ.
Вчення про походження світу.
Вчення про душу.
Вчення про пізнання.
Вчення про моральність.
Вчення про суспільство.
Філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні ( то виникають, то гинуть). Всьому тому, що є в них справді сущім, чуттєві язані своїм безтілеснимШречі забов прообразом, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні. Вони не залежать від умов простору і часу по відношенню до чуттєвих речей. Ідеї є одночасно і причинами, і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.
Платонівська ідея або, як часто її називав Платон « ейдос » - це фактично об'єктивне поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичному світові не тільки як абстрактне конкретному, сутність явищу, оригінал копії, але і як добро злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого - це джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика. Ідея добра виражає безликий аспект ідеї Платона, тоді як Боготворець - особисте начало.
Філософія Платона характеризується протиставленням тіла і душі. Тіло смертне, а душа безсмертна. На протиставленні тіла і душі ґрунтується гносеологія Платона. Суть теорії пізнання полягає в тезі:
« Знання — це пригадування ( анамнез )». Анамнез того, що колись душа знала, а потім забула.
Метод анамнезу - метод сходження до ідей, до загального не шляхом узагальнення часткового і одиничного, а шляхом пробудження в душі забутого знання, знаходження його в ній. Найголовнішим у методі мистецтво логічного мислення, філософської бесіди, питань і відповідей.
Спостерігаючи не доскональність державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву « ідеальна держава Платона». Він. казав:
« В ідеальній державі існує три типи громадян, три стани. І така держава сповнена чеснот. Вона мудра мудрістю своїх філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива, бо в ній усі служать її, як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших».
О
Деонтологічні якості медичних працівників
З методологічної точки зору поняття лікарської етики виражає сутність, а поняття медичної етики зміст аспекту професійної етики У пропонованій роботі переважно вживається поняття лікарської етики, через яке виявляються суттєві риси медичної професії, тому що лікар є центральною фігурою охорони здоров'я і медицини. Це положення зовсім не означає приниження ролі середнього медичного персоналу. Адже вихідними вимогами етики лікаря є одночасно і вимоги медичної етики, тобто на них орієнтовані всі медичні професії, діяльність усього медичного персоналу. Структура медичної етики включає в себе конкретизовані вимоги щодо спеціальностей усіх трьох рівнів медичної професії, які доцільніше вивчати у розділі науки деонтології. Вона вивчає моральне, етичне і інтелектуальне обличчя медичного працівника, взаємини медичного персоналу з хворими та їх родичами, а також колегами у медичному колективі. Таким чином, коли йдеться про розроблення загальних проблем етики професії, поняття лікарської і медичної етики стають тотожними. Медичну етику слід розглядати як специфічний прояв загальної етики саме в діяльності медичного персоналу Вона включає питання лікарського гуманізму, проблеми обов'язку, часто і совісті медичних працівників у процесі лікування, профілактики захворювань і проведенні організаційних заходів. Медична етика відображає, моральні норми у таких системах, як "лікар - хворий", лікар - медичний колектив", "лікар — науковий керівник", "лікар — суспільство" та Ін. Наведені вище психологічні варіанти спілкування між лікарем та пацієнтом повсякчасно найвиразніші в ургентній хірурги, анестезіології І реанімації У таких випадках Існує декілька вирішальних моментів у хроніці лікарських дій 1 настанов період невідкладної госпіталізації хворою у реанімаційне відділення, констатація необхідності термінового або ендоскопічного втручання, рангова зупинка дихання та кровообігу, переведення пацієнта, після певної стабілізації його стану, з реанімаційного відділення до профільної клініки. У дотриманні етичних та деонтологічних вимог в екстремальних ситуаціях, і перш за все, в емоційній напрузі, яка передує операції, особливу роль "янгола-захисника" хворого і його рідних грає лікар-анестезіолог. Воно і зрозуміло, з погляду патофізіології маємо класичний емоційний стрес, коли як прояв адаптаційних реакцій збільшується синтез катехоламінів, підвищується артеріальний тиск, прискорюється пульс, змінюються інші показники нейроендокринної регуляції. Зрозуміло, головне завдання фахівця на цьому відповідальному етапі лікування, поряд з вербальним впливом, — здійснення ефективної медикаментозної корекції. І тут вкрай потрібна "моральна асептика" (за висловом Й. Кассирського). Анестезіолог стикається з некерованим страхом хворого щодо застосування наркозу, хибним передчуттям фізичного дискомфорту, чи навіть рантової смерті. Відтак, його тактика — то вдумлива деонтологічна праця з хворою людиною, а не просто з організмом у стадії вираженої патології. Зокрема, в пацієнта може переважати синдром іпохондричної чи тривожної депресії або, навпаки, анозогнозія — демонстративне нехтування відчуттям страху, переоцінка сили характеру та окрім досконалого володіння технологією своєї спеціальності, анестезіолог повинен досить добре розумітися на тій галузі хірургії, де постійно співпрацює. Ці знання створюють взаєморозуміння в операційному залі. Хоча капітаном хірургічного корабля є хірург, однак деонтологічний та етичний штурвал у ці години знаходиться в руках анестезіологіє. Знаменно, що найкваліфікованіші анестезіологи ніколи не гордують ні своєю персоною, ні високою технікою маніпулювання, і їх справжній морально- етичний здобуток у професійній тактиці — уявна "відсутність" в операційній, але фактична всепроникливість в елементи подолання хвороби, психологічний і фаховий рух попереду хірурга. Про представників служби знеболювання існує слушна думка, що саме цьому фаху повинні бути притаманні особлива чуйність, делікатність і відповідальність за хворого. Ідеться, зокрема, про ставлення до болю хворого. Навіть невеличкий розріз — уже операція. Сучасна анестезіологія виходить з позиції забезпечення повного знеболений за будь-якого хірургічного втручання, І у цьому ми вбачаємо красномовний етичний принцип.
Дуже великою трагедією, сильним переживанням для лікаря є смерть хворого. Та і загалом спілкування з родичами пацієнтів у медицині високого ризику, скажімо в кардіохірургії, потребує щирого такту і терпіння.
/О
Дуже великою трагедією, сильним переживанням для лікаря є смерть хворого. Та і загалом спілкування з родичами пацієнтів у медицині високого ризику, скажімо в кардіохірургії, потребує щирого такту і терпіння.
У теоретичному обґрунтуванні медичної етики необхідно виходити із аналізу об'єктивних суспільних відносин, особливостей праці медичного персоналу, специфіки їхньої моральної відповідальності. Відомо, що об'єктом професійної діяльності лікарів с хвора людина. Відповідно до цього формуються своєрідні моральні якості, уявлення, які відповідають характеру такої діяльності. З цього приводу М. Г. Чернишевський зауважив, що якщо певні стосунки мають характер постійності, у людини, яка сформувалася під їхнім впливом, з'являються і своєрідні моральні звички. Специфіка медичної етики визначається не тільки тим, що лікарі мають справу зі станом здоров'я людини (бо до людини мають відношення і представники інших професій).
Особливості співвідношення етики і медицини зумовлюються також своєрідним характером медичної науки, яка досліджує проблеми на межі біологічної і соціальної, фізіологічної і психічної життєдіяльності людини. У зв'язку з цим у професійно-етичній діяльності лікаря має місце особливе, своєрідне, неповторне поєднання класових й загальнолюдських норм моралі. Останні вироблялися протягом усієї історії розвитку медичної науки і практики, символізуючи етичні висоги загалом..
Честь гідність, авторитеті обов'язок лікаря мають риси всебічності і специфічності водночас. Це потрібно розуміти у тому контексті, що мораль лікаря, яка поширюється на всіх людей, охоплює єдність у розмаїтті.
Специфіка професійної медичної етики полягає у тому, що моральні принципи, людські цінної і і у медицині безпосередньо пов'язані з тими засобами і прийомами, які використовує дана наука й етика; наукове пізнання і моральна оцінка, істина і добро досягають у медицині свого найвищого розвитку. Об'єктивно-істинне пізнання закономірностей природного і соціального у житті людини у поєднанні з етичною оцінкою і визначенням моральної мети — шлях, яким повинна йти медична наука у боротьбі за здоров'я людини!
Медична етика на сьогодні набула нових рис і особливостей. Зросла соціальна відповідальність лікарів, змінився характер етичних проблем і зміст діяльності лікарів. І іевна переоцінка пізнавальних, культурних і психологічних цінностей знаходить відображення і в етичних питаннях медицини. Ці нові погляди вимагають виключної наукової компетентності, широкого соціальне-гуманістичного кругозору.
Медична етика мас внутрішній зв'язок з компетентністю, класифікацією лікарів, медичних сестер за їх діловими якостями. Не власне моральні якості, а їхнє поєднання з професійними знаннями, навичками і досвідом створює ту своєрідну домінанту, яка реалізується під час виконання професійного обов'язку. Причому, коли йдеться про професійну медичну мораль, потрібно не тільки формулювати кодекс відповідних положень стосовно трудової діяльності, а і сприяти виробленню у лікаря здатності до моральної орієнтації у складних клінічних ситуаціях, які вимагають високих морально-ділових і соціальних якостей.
Білет № 4
Схарактеризуйте основні типи виявів відношення людини до світу.
Відокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу пізнавальний оцінювальний практичний
Відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства і окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність.
Водночас світогляд включає цінності ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро-зло, прекрасне- потворне, справедливе-несправедливе ). У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу.
Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити - не чинити, так чи інакше.
Залежно від специфіки формування розрізняють буденний та інституалізований світогляд.
Буденний - сукупність поглядів на світ і покликання людини, які сформувались у певного народу, спільноти під впливом практичного життя і функціонують стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто її дотримується.
Інституалізований світогляд підтримується певними інституціями. Буденний світогляд є своєрідною життєвою філософією спільноти, яка має власне світобачення, своєрідне розуміння покликання людини . Такі погляди треба було б назвати « світосприйманням », оскільки вони виражаються в чуттєвих образах.
Світосприймання народу фіксується в його фольклорі. Світосприймання українського народу ввібрало в себе досвід землероба і козака - лицаря, захисника своєї землі. Цей світогляд відтворений у народних думах, історичних піснях, у творах Т. Г. Шевченка, у « Вечорах на хуторі поблизу Диканьки » Гоголя.
Світосприймання є стихійним, несистематизованим, а світогляд постає цілісною системою поглядів, яка свідомо формується і підтримується. Він є світорозумінням , інстйтуалізованим формоутворенням, передбачає наявність певних соціальних груп, які свідомо поширюють його в суспільстві.
Розкрийте філософські джерела теоцентризму.
Теоцентризм - принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого.
Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризм. Античність не знала ідеї потойбічного стосовно реального світу Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі. Середньовіччя по іншому мислило і Бога і світ. Бог творить світ з нічого. Він абсолютно перший істинне буття. Природа, як творіння Бога, втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи знаком божественної премудрості адресованим людині. Відношення Бога і природи мислиться в категоріях справжнього і несправжнього буття: Бог єдиний, неподільний, незмінний; природа множинна, подільна, але існує завдяки Богові.
п
у
Професійна мораль медичного працівника
Мораль (від лат. — моральний, звичай) — це сукупність історично зумовлених правил, норм, звичаїв, принципів співжиття і поведінки людей їхні відносини в процесі виробництва матеріальних і духовних цінностей, що визначають їхні обов'язки один до одного, до соціальних груп, верств класів, до суспільства, і виконання яких базується на громадській думні. Етичні закони і позиції у медицині — це погляди і знання, які наочно інтегрують моральні основи особистості лікаря й загалом лікарювання, теорію й практику стосунків з хворими, суспільством та колегами. Медична етика включає постулати про лікарський обов'язок, слово лікаря, лікарську таємницю, добро й зло, інші моральні та філософські категорії І пріоритети в охороні здоров'я. Л лікарська деонтологія — це догми професійних обов'язків у медицині, вона с прикладною частиною концептуального вчення про медичну етику. Зрозуміла річ, не існує окремих етичних категорій щодо поведінки лікаря, фельдшера, медичної сестри чи санітарки. Етичні принципи у медицині неподільне ціле, хоча кожний окремий медичний фах мас свої професійні, а отже, й етичні відмінності. Проте, переважають всеосяжні моральні правила й загальні етичні застанови: слово, чесноти, намагання й знання медичного працівника, його невід'ємні моральні гасла_в практичній поведінці відіграють істотну роль у зціленні хворого и допомозі йому.
У системі моралі, яку вирішальній сфері суспільної свідомості, своєрідне й дуже змістовне місце належить професійній (фаховій) моралі. Показово, що групою львівських лі карїв- науковців створено проект "Етичного кодексу лікаря" (проф. А. Гнатишак, проф. В. Нор, проф. В. Ромовська, д-р мед. наук Б. Савчик, проф. Б. Ковалів, доц. Л. Крипггальська, д-р мед, наук Б. Надрага. доц. А. Рудницька). У нашій роботі посилатимемося й на цей документ. У кожній професії Існують певні етичні протиріччя І своєрідні способи їх вирішення, до чого залучається людина зі своїм суб'єктивним світом почуттів, прагнень, моральних оцінок. Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках необхідно виділити найтиповіші риси й особливості, котрі характеризують специфіку професійних стосунків або відносну самостійність професії.'
Суть професійної моралі полягає у відображенні особливостей професійних стосунків.' Оскільки мораль відображає суспільне буття в цілому, то виникає питання про характер відображення професійного розподілу в моралі. Професіоналізація — су спільно-економічне явище, якому властивий закономірний, об'єктивний характер розвитку. Відтак, воно обов'язково знаходить відповідне віддзеркалення в суспільній свідомості взагалі і в індивідуальній свідомості зокрема.
Специфіка професійної моралі — проекція залежності моралі від якісного різноманіття взаємовідносин людей. Згідно з працею конкретної категорії у моральній свідомості особистості формуються уявлення, які зіставлені з типом професійних стосунків. Як тільки вони набувають якісної стійкості, то ведуть до формування певних моральних стереотипів відповідно до характеру праці."">
Якщо такі стосунки мають стійкий характер, в людині, яка сформувалася під їхнім впливом,
виробляється звичайне коло відповідно до способу дій:| Професійна мораль особливо притаманна тим професіям (медична, педагогічна, юридична, військова тощо), в яких об'єктом впливу є безпосередньо сама людина, а професійна діяльність, залежно від свого характеру, зачіпає нагальні життєві інтереси особистосте^
У цих випадках моральний чинник займає головне місце у системі способів професійного впливу. Через це суспільство висукає підвищені вимоги до відповідних моральних якостей працівників згаданих професій і навіть до цілих соціальних прошарків.
Вирішуючи питання про природу професійної моралі, необхідно виходити із принципу зв'язку моралі, практичної діяльності та знань із урахуванням ціннісного аспекту всієї проблеми. Через ставлення до об'єкта вітливу реалізується ставлення до людини, оскільки ця паралель передбачає суспільну і особисту потреби. С. Л. Рубінштейн вважав, що в самій дії людини має місце моральне ставлення, тобто якраз через дію проявляється моральність особистості. Ставлення людини до природи також.мас суспільний характер, тобто воно опосередковане
людськими взаємостосунками. Знання про будову навколишнього світу перебуває у відповідному співвідношенні з реальним і бажаним
У своїй діяльності, в процесі визначення власних Ідеалів людина орієнтується на знання законів природи га суспільства Детермінізм (визначення, формулювання) моралі полягає в тому, що вона зумовлена об'єктивними законами розвитку суспільства Розвиток моралі йде через вирішення протиріч між бажаним і існуючим, ідеалом і дійсністю, а досягнення самого ідеалу лежить на шляху суспільної практики і розвитку суспільних відносин Моральна свідомість характеризується відповідним ставленням до суспільства класу, професійних завдань, до діяльності тощо,Все це діалектично взаємопов'язано. Загальні моральні уявлення формуються залежно від конкретних ситуацій у різних сферах діяльності Особливості професійних стосунків формують у свідомості особистості відповідні моральні уявлення, звички І переконання \
Умови життя, характер І мета соціальних груп створюють у суспільній свідомості діалектику загального й окремішнього існує багато конкретних форм спілкування Вимоги суспільства в умовах соціальної роздробленості виступають вже як вимоги професії, класу, нації в цілому Поділ праці й Існування професій (професійна відмінність) як об'єктивний чинник суспільного розвитку неминуче впливає на свідомість людей, на систему моральних оцінок, звичок, традицій, форм поведінки, а отже, на їхню етику
У підсумку, особисте в моралі відображує специфіку Інтересів, мету якоїсь конкретної соціальної групи, а також зв'язок особистості й довкілля Заперечення загального та Індивідуального в моралі веде до різкого відокремлення морального Ідеалу, норм І правил поведінки від практичної діяльності, тобто суб'єктивного від об'єктивного У реальному житті таке відокремлення 1 знецінення носить відносний характер Особливості професійних стосунків як об'єктивний чинник неодмінно проявляється в моральній якості І форму* необхідні норми поведінки конкретної професійної групи, специфічні вимоги до представників
Мораль людини виявляється в п поведінці, вчинках, котрі оцінюються не лише з точки зору Інтересів суспільства як цілого, але й окремих його груп, а також окремо взятих Інтересів Залежно від характеру моральної єдності й ступеня п стійкості з'являються специфічні норми поведінки І моральні оцінки АІ Титаренко наголошує, що спільна діяльність людей по-своєму формує моральні оцінки
Моральна оцінка - особливий акт який орієнтує перевагу певної норми поведінки І наказує, пропонує діяти відповідно до неї Це твердження чітко виявляється в особливостях професійної моралі, які входять у моральну свідомість кожної людини як спонукання до дії І доречності відповідних моральних оцінок у тій чи Іншій формі діяльності
Дії, які належать до сфери моралі, вираховуються Із загальної сукупності людських дій у тому випадку, коли люди замислюються над їх суспільним значенням або беззастережно виправдовують свою поведінку У професійній діяльності позитивну моральну оцінку отримують тільки такі форми поведінки І тільки такі якості особистості котрі сприяють високій ефективності праці в даній сфері І хоча моральна оцінка завжди випливає Із суспільного інтересу, вона бере до уваги відповідні людські взаємостосунки. Моральна оцінка професійної діяльності визначається двома основними критеріями а) що обєктивно дає професія для суспільного розвитку ) що суб'єктивно дає професія Індивіду в розумінні етичного вплипу на нього, оскільки різні професії мають неоднаковий моральний вплив па людей котрі присвятили себе цим професіям Єдність згаданих моментів виявляється у моральному ідеалі як вищій формі моральної свідомості. Моральний ідеал, який виражає прагнення до нового рівня розвитку суспільства й особистості, вбирає в себе також уявлення про досконалі професійні якості. У тих професіях, де об'єктоом вплину є сама людина, моральність виступає не лише одним із найважливіших чинників ефективності професійної діяльності, а й також є формою її самовираження. • Специфіка професійної діяльності зумовлює також різницю моральних оцінок. Кожна функція, дія, сфера діяльності несе в собі відповідне їй значення і вимірюється суспільною шкалою цінностей.
{ Професійна мораль та її особливості визначають спрямованість професійної діяльності. Загальні