Початок першої світової війни 1914 р.

 

3. Стратегічні плани противників

Росія, як і інші європейські держави, почала розробляти план війни ще від кінця XIX ст. Мобілізаційний роз­клад 1890 р. передбачав два варіанти дій, які зумовлювалися географічним чинником. Очевидно, в той час Росія покладала надії на те, що головний удар кайзерівська во­яччина спрямує проти Франції. В такому разі вона плану­вала вести воєнні операції, спрямовані, головно, проти Австро-Угорщини.

А втім, 1900 р. було розроблено новий план, згідно з яким усі російські воєнні сили на випадок війни об'єднува­лись у дві групи: Північний фронт проти Німеччини, Пів­денний — проти Австро-Угорщини. Цей план був цікавий тим, що в ньому вперше пропонувалося створення про­міжної інстанції управління військами на території воєн­них дій — командування фронтами.

На Чорноморський флот покладалася блокада Босфо­ру, а в разі необхідності він мав бути готовим до активних бойових дій.

Французький план війни, який ще з 1872 р. неодноразо­во зазнавав змін, хоча й був пройнятий наступальним ду­хом, але насправді мав пасивно-вичікувальний характер. Зокрема, він передбачав взаємодії з англійським флотом. 10 лютого 1913 р. між Британією та Францією було підпи­сано морську угоду, згідно з якою головний тягар бойових операцій на Середземному морі було покладено на фран­цузький флот.

Участь Великої Британії у можливій війні проти Німеч­чини повністю визначилася з 1904 р., коли між Британією і Францією було підписано договір. Упродовж тривалого часу Британія не мала чіткого плану дій суходільної армії, оскільки її обмежені сили не могли відіграти вирішальної ролі у війні на материку. Основними завданнями її морсь­ких сил на Середземному морі були захист своїх комуніка­цій, а також допомога союзникам у боротьбі проти флоту Троїстого союзу.

Австро-Угорщина ще з часу укладання союзного дого­вору з Німеччиною в 1879 р. своїми ворогами вважала Росію, Сербію і Чорногорію. Згідно з остаточним варіан­том плану, на Австро-Угорщину покладалось основне за­вдання боротьби проти Росії. Відповідно до плану, сухо­дільні сили Австро-Угорщини у складі 1100 батальйонів (до 1,5 млн вояків) утворювали три великі групи.

Стратегічний задум Відня проти Росії полягав у тому, щоби частиною сил наступати на північ, а потім поверну­ти на схід і спільно з правим крилом австро-угорського угруповання розбити зосереджені у Проскурові (нині Хмельницький) російські війська. Це дало б змогу відки­нути основні сили росіян до Чорного моря або до Києва. При цьому у Відні розраховували на наступ німців зі Схід­ної Пруссії.

Розробляючи план війни, німецький генеральний штаб насамперед дбав про те, щоб уникнути одночасного веден­ня її на двох фронтах — проти Росії та проти Франції.

У серпні 1892 р. начальник німецького генерального штабу Шліффен; призначений на цю посаду 1891 р., дій­шов висновку, що у війні на два фронти спершу варто домогтися швидкої перемоги над Францією. Це стратегіч­не рішення було покладено в основу нового плану, згідно з яким Німеччина 1914 р. розгорнула свої сили. У мемо­рандумі Шліффена відобразилася доктрина "бліцкригу".