3.3. Резервний та інші фонди банку

Резервний фонд використовується для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів за привілейованими акціями, якщо для цього недостатньо прибутку. Він формується у розмірі не менше 5 % від річного прибутку банку до досягнення 25 % регулятивного капіталу.

У разі повного або часткового використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього - відновлюють.

Відрахування до резервного фонду від чистого прибутку звітного року здійснюються після затвердження загальними зборами учасників банку річного бухгалтерського звіту та прийняття рішення щодо розподілу прибутку. Резервний фонд банку може бути використаний тільки на покриття збитків банку за результатами звітного року згідно з рішенням спостережної ради банку та в порядку, визначеному загальними зборами його учасників.

Окрім того, в банку можуть формуватися:

1. фонд економічного стимулювання (для мотивації працівників);

2. фонд економічного розвитку (для оновлення основних засобів);

3. страховий фонд (для фінансування витрат на усунення наслідків стихійного лиха або інших неочікуваних обставин у діяльності банку).

Спеціальні фонди призначені для виробничого і соціального розвитку банку. їхня відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають конкретне призначення (наприклад, для виплати премій працівникам).

3.4. Сутність і джерела залучених коштів та різновиди депозитів банку

Залучені кошти - основне джерело формування банківських кредитних та інвестиційних ресурсі». Вони існують у двох формах: депозитній (депозити) і недепозитний (короткострокові боргові цінні папери).

Клієнт, вкладаючи кошти у банк, отримує прибуток у вигляді відсотків та гарантію їхнього збереження. Банк отримує різницю між процентами за депозитами і процентами, отриманими від позичальників капіталу. Ця різниця (маржа) є винагородою банку за виконану роботу зі залучення вільних грошових коштів і розміщення позикового капіталу.

Вигоду, хоча й опосередковану, від залучення коштів на рахунки отримує і держава, адже банк у процесі вкладання залучених коштів в економіку розширює її ресурсні можливості, а отже, здатність до зростання та оновлення, що є метою діяльності держави.

Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їхнього використання, що регулюється банківським законодавством.

Є такі види вкладів:

• депозити до запитання (безстрокові, трансакційні);

• строкові;

• ощадні рахунки.

Депозити до запитання можуть бути вилучені з банку власником на першу вимогу в готівковій та безготівковій формі.

До безстрокових рахунків належить рахунок овердрафт.

Овердрафт - це активно-пасивний рахунок, що поєднує ознаки поточного розрахункового та кредитного рахунків, тобто за цим рахунком можлива перевитрата через оформлення короткострокового банківського кредиту.

До депозитів до запитання належать також кореспондентські рахунки банків, відкриті в НБУ чи банках-кореспондентах для виконання платежів і розрахунків в односторонньому порядку чи за дорученням один одного. Кореспондентські рахунки, відкриті в інших банках-кореспондентах, називаються НОСТРО-рахунками, а кореспондентські рахунки, відкриті банками-кореспондентами в даному банку, - ЛОРО-рахунками. Як звичайно, при налагодженні кореспондентських відносин між банками сторони передбачають можливість утворення овердрафту за цими рахунками

Головний недолік депозитів до запитання для банку - це потреба в оперативному резерві для підтримки ліквідності (через потенційну можливість вилучення в будь-який момент грошей з рахунків до запитання).

Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання коштів. Розірвання депозитного договору передбачає штрафні санкції (переважно це відмова у сплаті відсотків).

Розрізняють власне строкові депозити та депозити з попереднім повідомленням про вилучення з обумовленим терміном попередження про зняття коштів.

Строкові вклади є проміжними між вкладами до запитання й ощадними вкладами. Вони відрізняються від ощадних депозитів тим, що мають порівняно невеликий, чітко обумовлений термін розміщення в банку, хоча й більший, ніж за депозитами до запитання. Крім того, розмір строкових вкладів встановлюється

Ощадні вклади застосовують для накопичення грошових заощаджень. Для них характерне повільне зростання й те, що використання коштів часто відбувається через кілька років.

Ощадні та строкові депозити класифікують залежно від порядку нарахування і сплати відсотків за ними:

• вклади з фіксованою і плаваючою відсотковою ставкою;

• з періодичним нарахуванням і сплатою відсотків або сплатою відсотків після закінчення терміну вкладу;

- рахунки з простими або складними відсотками.

Залучення коштів банками може здійснюватися також за допомогою боргових короткострокових цінних паперів -депозитних і ощадних сертифікатів, банківських векселів.

Депозитний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування коштів і отримання власником через зазначений термін депозиту та належних відсотків (продається переважно юридичним особам).

Ощадний сертифікат - це документ, що свідчить про внесення до банку певної суми коштів на фіксований термін із виплатою визначеного відсотка (розміщується серед фізичних осіб).

Перевагою емісії сертифікатів для банків є те, що клієнт, бажаючи вилучити кошти з банку, може продати цінні папери на вторинному ринку, і банк не відчує втрати ресурсної бази. Для клієнта в разі потреби у ресурсах не виникає ризику штрафних санкцій, як у випадку закриття рахунку.

Банківський вексель має депозитну форму і цим нагадує сертифікат, йому притаманні й усі ознаки векселя. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого банк виписує вексель із зазначенням імені покупця та дати внесення коштів. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу векселя.