5.2. Підходи до формування портфеля цінних паперів

Портфель цінних паперів - це сукупність придбаних чи отриманих банком цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові.

Портфель цінних паперів залежно від мети і терміну їх зберігання у банках поділяють на:

- портфель на продаж;

- портфель на інвестування.

У портфелі на продаж є цінні папери, придбані для наступного перепродажу і отримання спекулятивного торговельного доходу. В цьому портфелі цінні папери перебувають досить короткий термін.

У портфелі на інвестування містяться цінні папери, що банк придбав для подальшого утримання й отримання прибутку від володіння у вигляді відсотків за борговими цінними паперами чи дивідендів за акціями. В цьому портфелі цінні папери перебувають триваліший термін.

Залежно від рівня дохідності та ризикованості розрізняють два види портфеля цінних паперів :

1. Агресивний;

2. Консервативний.

Агресивний портфель є ризикованим і зорієнтований на максимізацію прибутку. Його формують переважно з акцій.

Консервативний портфель передбачає мінімізацію ризику, максимізацію ліквідності і відмову від високих прибутків. У ньому містяться переважно облігації та короткострокові боргові цінні папери.

У світовій банківській практиці застосовують також деталізовану класифікацію портфеля цінних паперів:

- жорстко консервативний - кошти розміщуються тільки в найнадійніші державні цінні папери основних економічно розвинених країн. У цьому разі ризику отримання збитків нема;

- консервативний - це вкладення коштів у державні цінні папери розвинутих країн та на депозити міжнародних банків, що вже пов'язані з хоча й дуже малим, але ризиком банкрутства;

• помірно консервативний - означає: укладення засобів у акції, що котируються на основних фондових біржах світу. Цей напрямок інвестицій також має ризик отри­мання збитку замість прибутку;

• помірно агресивний - передбачає вкладення коштів у акції компаній, що працюють на науково-технічний прогрес, і тому їхній курс, як правило, зростає;

• агресивний - пропонує вкладення в акції компаній "чотирьох азійських драконів" (Гонконгу. Сінгапуру, Тайваню, Південної Кореї); у цьому випадку можливі як дуже високі прибутки, так і значні збитки.

Виділяють такі види інвестиційної політики банку:

- політика сходів, або рівномірного розподілу - вкладення у цінні папери відбувається так, щоб протягом найближчих кількох років щорічно закінчувався термін погашення певної частини портфеля інвестицій, забезпечується простота контролю і регулювання, стабільний дохід і ліквідність;

- політика короткострокового акценту - відбувається купівля тільки короткострокових цінних паперів, портфель розглядаються як джерело ліквідності, а не доходу;

- політика довгострокового акценту - протилежна до попередньої та підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерела доходу, а ліквідність буде задовольнятися запозиченнями на грошовому ринку;

- політика штанги - полягає в концентрації інвестицій у паперах полярної терміновості: частину засобів розмішують у папери з дуже коротким і дуже тривалим терміном та невелику частину портфеля - у середньострокові цінні папери. Так поєднується дохід і ліквідність;

- політика процентних очікувань припускає зменшення термінів погашення цінних паперів, коли очікується зростання процентних ставок, і, навпаки, збільшення термінів, коли очікується зниження процентних ставок, пов'язана з великим ризиком і великими трансакційними втратами, проте може приносити значні прибутки.

У випадку ухвалення рішення щодо інвестування банки аналізують основні характеристики фінансових активів. До них належать:

- термін обігу фінансового активу - проміжок часу до кінцевою платежу чи остаточного погашення цінних паперів;

- ліквідність - можливість швидкого перетворення активів у готівку без значних втрат;

- дохід за активом - визначається очікуваними грошовими потоками за ним: очікуваними висотками чи дивідендами; сумами, отриманими від погашения чи перепродажу активу. Розрізняють доходи від володіння і від перепродажу активу. Ставки доходів бувають фіксованими чи плаваючими, реальними чи номінальними;

- ризикованість - відображає невизначеність, що пов'язана з розміром і часом отримання доходу за цим активом. Сукупний ризик інвестування у фінансовий актив дорівнює сумі ризику неплатежу, ризику, пов'язаного з терміном обігу, і ризику, пов'язаного з неліквідністю цінних паперів.

- поворотність - відображає розмір витрат обігу або сукупність витрат інвестування у певний фінансовий актив та пере­творення його на готівку. Актив називається високоповоротним, якщо його втрати обігу прямують до "нуля". Основною складовою витрат обігу є спред попиту в пропозиції;

- подільність - це мінімальний обсяг активів, який можна купити чи продати на ринку.

- конвертованість - можливість перетворення фінансового активу на інший:

- механізм оподаткування доходу - визначає, яким способом і за якою ставкою оподатковуються доходи від володіння та перепродажу фінансового активу.

- валюта платежу - валюта, в якій номінується фінансовий актив.