3. Поняття і види джерел комерційного права

Сукупність джерел комерційного права формує їх систему із чітко визначеною організаційною структурою, взаємозумовленістю і взаємозалежністю нормативно-правових актів, упорядкованих за певною ієрархією. Під нормативно-правовим актом, у свою чергу, розуміється офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом у визначеній законом формі та за встановленою законом процедурою, який спрямований на регулювання

суспільних відносин, встановлення загальнообов’язкових прав і обов’язків для неозначеного кола суб’єктів та розрахований на тривале, багаторазове застосування (норм права)

Отже, джерелами комерційного права є сукупність актів правотворчості, що містять норми, які регулюють відносини у сфері торговельної діяльності.

Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками. Найбільш поширеною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. За цією ознакою в науковій літературі джерела комерційного права поділяють на 4 рівні:

1. конституційне регулювання відносин;

2. міжнародно-правове регулювання;

3. регулювання відносин на основі кодифікованих нормативно-правових актів (кодексів), законів та інших актів, що мають силу закону;

4. регулювання комерційних відносин підзаконними нормативними актами¹.

1. Конституція України - основний закон країни, що має найвищу юридичну силу.

Конституція України встановлює загальні принципи здійснення торговельної діяльності.

Конституція України встановлює загальні принципи здійснення підприємницької діяльності. Так, згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Водночас підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. А оскільки торговельна діяльність є елементом підприємницької діяльності, то відповідна норма має пряму дію у цій сфері.

Ст. 55 Конституції України гарантує право на оскарження у суді будь-яких посадових і службових осіб без обмежень. Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України про те, що юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, що виникають у державі, суб’єкт торговельної

діяльності має право оскаржувати дії таких осіб як у адміністративному, так і в судовому порядку.

2. Норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно- правове регулювання торговельної діяльності, містяться у міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому під міжнародним договором України розуміється договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Прикладом таких нормативно-правових актів у сфері торговельної діяльності є, зокрема, Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, ратифікований Законом № 250-VI від 10.04.2008.

3. Основним джерелом у комерційному праві є закони. Саме вони як вища форма вираження державної волі народу є основою для усіх інших правових актів.

Базовим нормативним актом у сфері торгівлі, що має силу закону, є Господарський Кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV. Саме цей нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні, містить загальні положення щодо господарських зобов’язань, відповідальності за порушення у сфері господарювання, особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання тощо. Тобто, ГК України регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. ГК України містить і положення щодо суб’єктів господарювання - фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської (в тому числі торговельної) діяльності.

Серед кодифікованих нормативних актів (кодексів) у сфері правового регулювання важлива роль належить Цивільному

кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV. Зокрема, Цивільний Кодекс України врегульовує майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини) відповідних учасників. ЦК України встановлює загальні положення щодо фізичних осіб, в тому числі тих, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності, щодо юридичних осіб та їх організаційно- правових форм, щодо угод (правочинів) та інституту представництва, норми зобов’язального права та позадоговірних зобов’язань.

Інші кодекси також мають велике значення для урегулювання відносин між суб’єктами торговельної діяльності або за їх участю. Так, на підставі Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 № 1798-ХІІ, вирішуються господарські спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (в тому числі іноземними) і громадянами, які набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності; на підставі Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV - спори, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції. Митний кодекс України від 11.07.2002 № 92-IV встановлює порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що постачаються за підприємницькими договорами, сплати мита та митних зборів, а також процедуру митного контролю; Повітряний кодекс України від 19.05.2011 № 3393-VI, Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995 № 176/95-ВР, Водний кодекс України від 06.06.1995 № 213/95-ВР визначають специфіку провадження торговельної діяльності на відповідних видах транспорту.

Специфічну групу становлять закони, що регулюють порядок легалізації торговельної діяльності. До них належать Закони України: «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 № 1775-ІІІ, «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95

№ 265/95-ВР; «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» від 19.12.95 №481/95-ВР; «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.1990 № 507-ХІІ та ін.

Особливим видом нормативних актів, що мають силу закону, є декрети Кабінету Міністрів України. Згідно із Законом України від 18 листопада 1992 р. № 2796-ХІІ «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання» (в редакції Закону від 19 грудня 1992 р.) Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 р., повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.

4. Систему підзаконних нормативних актів очолюють укази Президента України - нормативні акти, що видаються на основі Конституції і законів України. Важливу роль у сфері торгівлі відіграють Укази Президента України «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 № 817/98; «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010.

Нормативні акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпорядження) посідають наступну сходинку в ієрархії підзаконних нормативних актів. Зазвичай нормативні акти Кабінету Міністрів України конкретизують, уточнюють положення вищезгаданих актів, якщо щодо цього є відповідне застереження в документах вищої юридичної сили.

З метою ефективного здійснення торговельної діяльності Кабінетом Міністрів України була затверджена Постанова «Про Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення» від 15.06.2006 № 833, де визначено основні вимоги до торговельної

мережі, мережі закладів ресторанного господарства і торговельного обслуговування громадян, які купують товари для власних побутових потреб у підприємств, установ, організацій незалежно від організаційно-правової форми і форм власності, фізичних осіб-підприємців та іноземних юридичних осіб, що провадять підприємницьку діяльність на території України.

Нормативні акти органів виконавчої влади - постанови, накази розпорядження органів виконавчої влади, їх посадових осіб - приймаються на основі виконання Конституції України, законів України, указів Президента України та нормативних актів Кабінету Міністрів України, а отже, повинні відповідати їм. Вони мають велике значення як галузеві нормативні акти у сфері торгівлі. Так, з метою регламентації порядку приймання, зберігання, підготовки до продажу і продаж продовольчих товарів через роздрібну торговельну мережу Міністерство економіки та європейської інтеграції України затвердило Наказ «Про правила торгівлі продовольчими товарами» від 11.07.2003. Однак слід зазначити, що роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами регулюється за окремими правилами, зокрема Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.96 № 8540, та Правилами роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 4.07.2002 №218.

Деякі нормативно-правові акти, що видаються державними органами, мають рекомендований, інформаційний та роз’яснювальний характер. Так, в Рекомендаціях щодо організації продажу товарів методом самообслуговування, затверджених наказом Міністерства економіки від 20 липня 2000 р. № 153, у п.1 визначено основні етапи технологічного процесу, на які необхідно звертати увагу під час впровадження самообслуговування, а також те, що вони мають рекомендаційний характер. У п.2 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань

європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, Метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/ 188/84/105, зазначено, що ці Правила мають рекомендаційний характер для затвердження правил торгівлі на ринках органами місцевого самоврядування.

За змістом ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень приймають підзаконні нормативні акти та інші акти у формі рішень, які є обов’язковими для виконання органами місцевого самоврядування, усіма розташованими на відповідній території підприємствами, організаціями і установами, громадськими об’єднаннями, а також посадовими особами і громадянами. До таких нормативних актів можна включити розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 січня 2004 р. № 18 «Про заходи щодо впорядкування торгівлі алкогольними напоями в місті Києві». Вищезазначеним розпорядженням затверджено міську комісію з координації дій органів, що здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням вимог законодавства у сфері виробництва і обігу спирту та алкогольних напоїв, а також ряд заходів, спрямованих на упорядкування торгівлі алкогольними напоями в м. Києві.

Згідно з п.4 ст. 32 Закону України від 07.07.2010 № 2453-V1 «Про судоустрій і статус суддів», вищий спеціалізований суд надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Наприклад, ухвала Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України «Щодо кримінальної відповідальності за незаконну торговельну діяльність» від 23 березня 1999 р.; Постанова Вищого арбітражного суду України

21

«Роздрібна торгівля алкогольними напоями - це торгівля ними і на винос, і на розлив» від 22 грудня 2000 р. № 04-1/11- 21/219. Ці акти не є джерелами нових самостійних норм права і мають на меті однакове розуміння законодавства усіма судами.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення основних понять: «комерційне право», «комерційні відносини», «господарська діяльність», «підприємницька діяльність», «господарсько-торговельна діяльність».

2. Що є предметом комерційного права?

3. Охарактеризуйте комерційні відносини приватно-правового та публічного характеру.

4. Перерахуйте та наведіть приклади галузей права, з якими співвідноситься комерційне право.

5. Що є джерелами комерційного права України?

Тестові завдання

1. Комерційне право - це:

1. сукупність комерційних відносин, які виникають між суб’єктами комерційної діяльності, їх контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення комерційної діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

2. обсяг правовідносин, що регулюються нормативними актами, а також коло осіб, для яких такі акти призначено;

3. система правових норм, що регулюють комерційні відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення комерційної діяльності;

4. норми, за допомогою яких здійснюється міжнародно- правове регулювання комерційної діяльності.