Правова оцінка недобросовісної реклами, яка вводить в оману. Порівняльна реклама

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про рекламу», недобросовісна реклама забороняється. Заборона недобросовісної реклами зумовлена такими причинами:

Отже, недобросовісною слід вважати рекламу, яка порушує законодавчі вимоги до реклами, які стосуються змісту, часу, місця та способу поширення реклами.

Недобросовісна реклама може бути класифікована на види за різними критеріями. Так, залежно від того, чи порушує недобросовісна реклама загальні або спеціальні вимоги до реклами, можна розрізняти два види недобросовісної реклами.

По-перше, недобросовісна реклама, яка порушує загальні вимоги до неї, зокрема, загальні обмеження щодо реклами, передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про рекламу». Цей вид недобросовісної реклами може бути поділено на три групи

залежно від типу порушень законодавства. До першої групи

належить недобросовісна реклама, яка порушує вимоги законодавства щодо інформування про якість продукції (наприклад, природи, складу, способу і дати виготовлення, призначення, споживчих властивостей, умов застосування, термінів служби і придатності тощо). Друга група включає недобросовісну рекламу, яка порушує вимоги законодавства щодо інформації про умови придбання товару (наприклад, наявність товару на ринку, можливість його придбання у зазначених обсягах, у певний період часу і у певному місці; вартість (ціна) товару на момент поширення реклами; додаткові умови оплати, доставка, обмін, повернення, ремонт і обслуговування товару, гарантійні зобов’язання; фактичний попит на товар). До третьої групи належить недобросовісна реклама, що порушує вимоги законодавства щодо характеристики рекламодавця (виробника товару) та його прав (наприклад, у якій не відповідають дійсності відомості про наявність: прав на результати інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації юридичної особи або продукції, робіт, що виконуються, і послуг (інтелектуальна власність і, зокрема, промислова власність); наявність прав на використання державних символів, а також символів міжнародних організацій). Така недобросовісна реклама порушує не тільки права споживачів, але й тих суб’єктів, яким належать права на об’єкти інтелектуальної, у тому числі промислової, власності і чия репутація внаслідок цього може постраждати. Така недобросовісна реклама може поєднуватися з дискредитацією суб’єкта господарювання, що є недобросовісною конкуренцією, - поширенням у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю суб’єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання (ст. 8 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Як приклад недобросовісної реклами можна навести дії ТОВ «Біоком», яке при проведенні рекламної кампанії з метою розповсюдження на ринку натурального медового продукту харчування «Трофосан» поширювало неточні відомості,

пов’язані з діяльністю фірми «Інтерпом» щодо випуску біологічно-активної добавки «Трофосан». Зазначені дії відділенням Антимонопольного комітету України в Автономній Республіці Крим кваліфіковано як поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб’єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди його діловій репутації¹ .

По-друге, це недобросовісна реклама, яка порушує спеціальні вимоги, що містяться у Законі України «Про рекламу», наприклад ті, що стосуються реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації; алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об’єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби; зброї; послуг, пов’язаних із залученням коштів населення; цінних паперів (ст. 21-25 Закону України «Про рекламу»).

Слід зазначити, що рекламу слід вважати недобросовісною, якщо вона вводить або може ввести в оману споживачів, завдати шкоди суспільним інтересам за допомогою неправдивого (прямого або опосередкованого) твердження щодо будь-якої з таких характеристик продукції: виробника (виготовлювача), особи, яка здійснила процедуру або відновлення (ремонт); місця або дати виготовлення, виробництва, процедури або відновлення (ремонту); методу (способу) виробництва, процедури або відновлення (ремонту); придатності для цілей, виконання, потужності, поведінки або точності; кількості, розміру або міри; інших фізичних характеристик; тестування будь-якою особою і результатів такого тестування; підтвердження (схвалення) будь-якою особою або підтвердження типу, підтвердженого будь-якою особою; іншої інформації, включаючи попереднього власника або використання товару.

Відповідальність за розповсюдження недобросовісної реклами несе особа, якою допущено порушення вимог щодо реклами чи порядку розповсюдження такої реклами. Таким ⁵

чином, у випадках порушення принципів точності, достовірності чи добросовісної конкуренції, відповідальність несе особа (рекламодавець чи виробник реклами), з вини якої було допущено такі порушення. У свою чергу, відповідальність за порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження реклами несе розповсюджувач реклами або рекламодавець, якщо він здійснює розповсюдження реклами самостійно.

Відповідно до положень ст. 26 Закону «Про рекламу», рішення щодо визнання реклами недобросовісною у зв’язку із порушенням принципів точності чи достовірності, а також у випадках порушення порядку розміщення зовнішньої реклами, реклами в пресі приймаються органами у сфері захисту прав споживачів.

Рішення щодо визнання реклами недобросовісною на підставі порушення принципу добросовісної конкуренції у рекламі приймаються органами Антимонопольного комітету України.

У випадках порушення порядку розміщення теле- та радіо- реклами, рішення про визнання реклами недобросовісною приймаються Національною радою з питань телебачення та радіомовлення.

Стосовно порівняльної реклами, то відповідно до ст. 11 Закону «Про рекламу» відносини, які виникають у зв’язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції.

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено, що порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (ст. 7 Закону України «Про рекламу»).

Дещо інше визначення наводиться у ст. 1 Закону «Про рекламу»: «порівняльна реклама - реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи». Останнє визначення не містить положення щодо порівняння з діяльністю іншої особи.

Сама по собі порівняльна реклама не забороняється законодавством, проте вона має певні обмеження. Так, у ч. 2

ст. 7 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР у редакції від ЗО червня 1999 р. визначено, що не визнаються неправомірними порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.

Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об’єктивними, корисними для інформування споживачів.

Таким чином, хоча наведена норма і не містить вимоги щодо зазначення у рекламі фактичних даних, які підтверджують відповідність порівняльної інформації, її достовірність та точність вміщення таких даних забезпечує відсутність нарікань з боку осіб, порівняння з якими, або з товарами чи діяльністю яких наводиться у рекламі.

Корисність для інформування споживачів є досить суб’єктивним фактором, і повинна визначатись передусім самим рекламодавцем, а у суперечливих випадках - споживачами, чи органами у сфері захисту прав споживачів.

Відповідальність за неправомірне порівняння в рекламі несе рекламодавець. Оскільки рішення про використання порівняння у рекламі приймається або погоджується рекламодавцем, відповідальність за таке рішення лежить саме на ньому. При цьому у випадку, коли застосування порівняльної реклами є ініціативою виробника реклами, останній може нести відповідальність нарівні з рекламодавцем.

Рішення щодо визнання порівняння в рекламі неправомірним приймають органи державної влади, визначені у ст. 26 Закону України «Про рекламу». Рішення щодо визнання порівняння в рекламі неправомірним на підставі порушення принципу добросовісної конкуренції у рекламі (відповідно до положень Закону України від 18.12.2008 № 689-VI «Про захист від недобросовісної конкуренції») приймаються органами Антимонопольного комітету України.