4. Правові засади регулювання цін і ціноутворення у сфері торгівлі

Основним нормативним документом, що регулює політику ціноутворення, порядок встановлення і застосування цін у сфері торгівлі, повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування зі встановлення та регулювання цін, а також організації контролю за цінами і тарифами на території України, є Закон України від 03.12.1990 № 507-ХІІ «Про ціни і ціноутворення», Закон України «Про природні монополії», Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», Постанова Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р. № 1998, Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. № 135 «Про Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію

виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень».

Відповідно до ст. 8 Господарського Кодексу України цінова політика держави є одним з основних напрямів економічної політики держави і спрямована на регулювання відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності у процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями і видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін.

Політика ціноутворення у сфері торгівлі є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій насамперед для низькооплачу- ваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для виробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Зазвичай більшість підприємств встановлюють роздрібні ціни на товари самостійно відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України. Так, в цій статті зазначено, що

підприємство самостійно встановлює ціни на продукцію і послуги згідно із законом.

Проте відповідно до ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Основна мета державного регулювання цін полягає у:

а) досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на товарному ринку економічних факторів;

б) згладжуванні циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;

в) здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу держави на розвиток економіки;

г) створенні сприятливих умов для здорової конкуренції І роз'- витку підприємництва.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

• державних фіксованих цін (тарифів) - ціни не можуть збільшуватися щодо рівня фіксованої ціни;

• граничних рівнів цін (тарифів) - встановлена ціна не може бути меншою/вищою від встановленої межі;

• граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

У ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» зазначено, що державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які роблять визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що посідають монопольне (домінуюче) положення на ринку.

Так, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1995 № 135 «Про Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» визначає порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення,

товари народного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних монополій і суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни або інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку, або застосовуючи різні ціни або різні інші умови до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями або покупцями без об’єктивно виправданих причин.

Забезпечення державної політики цін відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» покладено на Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій, електроенергетики, централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення. Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв’язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування встановлюють державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на роботи (послуги) у розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням встановлюють (затверджують) ціни (тарифи) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов’язані відшкодовувати суб’єкту господарювання різницю між встановленим (затвердженим) розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених робіт (послуг) за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Встановлення (затвердження) органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування цін (тарифів) на роботи (послуги) у розмірі, нижчому за розмір економічно

обґрунтованих витрат на їх виробництво, без визначення джерел для відшкодування відповідної різниці, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, не допускається і може бути оскаржено у судовому порядку.

У випадках, передбачених законами, при встановленні (затвердженні) державних фіксованих та регульованих цін (тарифів) на роботи (послуги) до складу таких тарифів органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування обов’язково включається розмір інвестиційної складової тарифу.

Тобто, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Таким чином, незалежно від форми власності у визначених вищезазначеним Законом випадках держава може здійснювати регулювання цін і тарифів.

Наприклад, відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17.06.99 № 758-XIV, Кабінет Міністрів України має повноваження на щорічне визначення мінімальних цін на цукор, що постачається (продається) на внутрішній ринок. У таблиці наведено перелік окремих товарів і продукції, піни на які підлягають державному регулюванню (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1995 № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Таблиця