“Я свічку засвітив колись…” Сценарій шевченківського свята

На сцені – стіл, на якому образ Богородиці, вишиваний рушник, «Кобзар», незапалена свічка. У той момент, коли з’являтиметься Читець І, тихо звучатиме спокійна класична музика.

За допомогою мультимедійного проектора демонструватимуться слайди презентації, які ілюструватимуть художнє читання.

Слайд № 1. «Я свічку засвітив колись…»

Читець І (виходить):

Пребезумний в серці скаже,

Що Бога немає,

В беззаконії мерзіє,

Не творить благая.

А Бог дивиться, чи є ще

Взискаючий Бога…

Кілька секунд стоїть мовчки задумано. Згодом:

То, може, свічку запалю – хоч так з Всевишнім примирюся.

Запалює. Поступово наближається до середини сцени, читаючи напам’ять:

І примиренному присняться

І люди добрі. І любов,

І все добро, і встане вранці

Веселий і забуде знов

Свою недолю; і в недолі

Пізнає рай, пізнає волю

І всетворящую любов.

Замислюється.

І де ж вона тая любов? Бог є любов, любов є Бог! Шукаю Бога, як знайду – любов пізнаю, оживу…

Звертається до Богородиці:

… Ридаю,

Молю, ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Те слово Боже і кадило,

Кадило істини.

Повільно сходить зі сцени.

Сцена і. Шевченкова любов

Читець ІІ (сидячи за столом, задумливо):

Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай…

Встає, повільно ходить сценою. За мить:

Та де ж її шукать - оту любов,

Я все життя дивився їй у вічі,

Палив, запалював, гасив сльозою свічі

Вона зникала…

Я за нею йшов, молився Богу…

Бог – то є любов?

Любов (виходить йому назустріч).

Даремно нарікаєш ти на Бога

Тебе Він любить, як своє дитя.

Дана тобі нелегкая дорога,

Хто засліпив тебе? Хто збив тебе з пуття?

Читець ІІ. А ти ким є, що привидом з’явилась?

Княжна, кріпачка чи чиясь душа?

Любов. Я – та, що часто-часто тобі снилась,

Я – та, що в серці! Я –любов твоя.

Читець ІІ. Що ти говориш… Серденько, отямся!

Моя любов?! Та це суцільний біль!

Так просто я спокусі не піддамся!

Душа холоне… В серці заметіль!

Любов. А говорив, що так мене шукаєш…

Тепер німієш, погляд не зведеш…

Читець ІІ. Але навіщо серце й душу краєш?

Даєш надію – потім знов зникаєш?

Терпінню людському таки немає меж!..

(сідає за стіл, пише).

Тим часом Любов читає поезію Івана Драча (Під час читання цієї поезії демонструються слайди № 2-3)

Любов. Я тебе чекала роки й роки,

Райдугу снувала з рукава

На твої задумані мороки,

На твої огрознені слова.

Я тебе в Закревській поманила,

Я душею билась в Репніній,

Я в засланні крила розкрилила

В Забаржаді, смілій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова,

Ні Ликери голуба мана

Цвітом не зронилася в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала мак,

Та мені зв’язали руки люди.

«Хай страждає, – кажуть, – треба так».

Хай у ньому сльози доспівають

В ненависть, в покару, у вогні

І мене знеславлену пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я – Оксана, вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях,

Я твоя надія і омана,

Іскра не роздмухана твоя.

Прочитавши, повільно віддаляється.

Тоді Читець ІІ, тримаючи у руціаркуш, читає:

А я так мало-небагато

Благав у Бога – тільки хату,

Одну хатиночку в гаю

Та дві тополі біля неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку, щоб з нею

Удвох дивитися з гори,

На Дніпр широкий, на яри…

(виходить)

Під час звучання цієї поезії демонструються слайди № 4-5, звуковий файл «Реве та стогне Дніпр широкий…» відкривається через гіперпосилання зі слайду № 5, пісня у виконанні Національного заслуженого академічного народного хору України імені Г.Верьовки звучить спочатку дуже тихо, створюючи лише фон для читання, але звук дедалі наростає.

Коли спів затихає, з’являється Читець І і, звернувши погляд до ікони Богоматері, читає:

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє Твоє,

Все упованіє моє

На Тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих.

Пренепорчная. Благая!

Молюся, плачу і ридаю:

Воззри, Пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих

Невільників. Подай їм силу

Твойого мученика Сина,

Щоб хрест-кайдани донесли

До самого, самого краю!

Достойно пєтая! Благаю!

Царице неба і землі!

Вонми їх стону і пошли

Благий конець, о всеблагая!

А я, незлобний, воспою,

Як процвітуть убогі села,

Псалмом і тихим і веселим

Святую доленьку твою.