Тема 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

7.1. Класична кількісна теорія грошей та сучасний монетаризм

Класична кількісна теорія сформувалася в VI – VII ст. і стала осно­вою розвитку монетарискої теорії. Кількісна теорія грошей – один із на­пря­мів у західній економічній думці, що пов’язує рівень товарних цін і вар­тість гро­шей з кількістю платіжних засобів в обігу. Першими представ­никами цієї теорії були Ж. Боден, Ш. Монтеск’є, Д. Юм, Дж. Мілль. Ж. Боден висунув гіпотезу про залежність рівня цін від кількості благо­родних металів. Ш. Монтеск’є, Д. Юм, Дж. Мілль зробили узагальнення, що грунтувалися на неправильному розумінні "революції цін", яка відбу­валася в Європі.

Першими представниками раннього номіналізму були англійці – Дж. Берклі (1685 – 1753) і Дж. Стюарт (1712 – 1780). В основі їх теорії лежали два наступні положення: гроші створюються державою і вартість грошей визначається їх номіналом. На той момент їх основною помил­кою було те, що вартість грошей визначається державою, а це означає заперечення трудової вартості і вартості природи грошей.

Подальший розвиток номіналізму припадає на кінець ХІХ століття і початок ХХ-го. Відомим представником того часу був німецький учений Георгій Кнапп (1842 – 1926), який не визнавав товарної природи грошей. Самі гроші, на його думку, були певним символом, через який держава нав’язувала своїм громадянам власну волю.

У цей період Г. Кнапп засновував свою теорію не на повноцінних грошах, а на паперових. При цьому грошову масу він враховував лише у вигляді паперових грошей і розмінних монет, а кредитні гроші виключав.

Основна помилка номіналістів полягала в тому, що, відібравши паперові гроші, вони наділяли їх "вартістю", "купівельною спроможністю" за допомогою акта державного законодавства.

Сучасні економісти не поділяють основних поглядів Г. Кнаппа. Збе­рігши від номіналізму заперечення металевої концепції теорії трудової вартості, вони стали шукати встановлення вартості грошей не в Декретах держави, а у сфері ринкових відносин шляхом суб’єктивної оцінки їх "корис­ності", купівельної спроможності.

Провідне місце в теорії грошей посіла кількісна теорія.

Неокласичний варіант включає дві теорії розвитку: трансакційний варіант і кембріджський варіант.

Сучасними прихильниками трансакційного варіанту кількісної тео­рії грошей були І. Фішер і М. Фрідмен.

Американський економіст І. Фішер був одним з перших, хто на­ма­гався виявити природу інфляції. Він звернув увагу на взаємозв’язок інфляції зі змінами рівня цін кількості обігових грошей і реального обсягу виробництва товарів. Аналіз взаємного зв’язку між цими показниками дозволив йому вивести формулу, відому на Заході як рівняння обміну.

Рівняння обміну – це рівняння, що пов’язує статистичну кількість грошей в економічній системі з іншими її параметрами (рівнем цін, рів­нем реального виробництва або товарів, які перебувають в обігу, швидкістю обігу грошей):

MV=PQ,

де М – грошова маса;

V – швидкість обігу грошей у русі доходів;

Р – рівень товарних цін;

Q – рівень реального виробництва (фізичний обсяг товарів, що ство­рюються).

З рівняння обміну випливає, що будь-яка зміна статичної (тобто незмінної) кількості грошей повинна призводити до відповідних змін рівня цін, реального обсягу виробництва, швидкості обігу або комбінації цих змінних.

Дану формулу можна видозмінити, і тоді з’явиться можливість визна­чити обсяг грошової маси:

Рівень товарних цін визначається за формулою:

Виходячи з рівняння обміну, інфляція має наступний вигляд: пору­шення законів грошового обігу виявляється в надлишку грошової маси в обігу порівняно з реальними потребами в ній або в знецінюванні гро­шей, яке супроводжується зростанням товарних цін без будь-якого поліп­шення якості продуктів.

У рівнянні І. Фішера простежується залежність, де кількість грошей, що знаходяться в обігу, виступає причиною, а рівень цін – наслідком. Це є інфляцією грошової маси. Таким чином, з рівняння Фішера видно, що збалансованість між грошовою масою і її товарним покриттям відбу­ва­ється за рахунок зміни цін. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей і менша пропозиція товарів.

Фішер уявляв інфляцію у вигляді спрощеного поняття, відповідно до якого падіння купівельної спроможності грошей відбувається пропор­ційно до зростання їх кількості в обігу.

Одна з помилок І. Фішера полягає в тому, що, розглядаючи тривалі відрізки часу, він умовно прийняв змінні величини V і Q за стабільні, піс­ля чого залежними змінними величинами залишилися тільки дві – кіль­кість гро­шей і ціни. Насправді ж кількість товарів і швидкість обігу грошових оди­ниць змінюються й істотно впливають на грошовий обіг і ціноутво­рення.

Концепція М. Фрідмена виражається формулою, що лише зовні відрізняється від формули І. Фішера, але, власне кажучи, покликана обґрунтувати той же однобічний зв’язок між грошовою масою і цінами:

М = КРУ, або ,

де М – кількість грошей;

К – відношення грошового запасу до доходу;

Р – індекс цін;

У – національний дохід у незмінних цінах (або його фізичний обсяг).

Зміна грошової маси (М) може супроводжуватися відповідною змі­ною в кожній із трьох величин правої частини рівняння, тобто зро­стан­ня грошової маси може призвести або до підвищення цін (Р), або до збіль­шення реального національного доходу (У), або до зміни коефі­цієнта, що відображає відношення грошового запасу до доходу (К).