4.2. Основні типи грошових систем, їх еволюція

Грошові системи можна класифікувати за кількома критеріями. В істо­ричному плані важливе значення має класифікація грошових систем за характером їх функціонування. За цим критерієм розрізняють саморе­гульовані та регульовані грошові системи.

За характером економічної системи, в межах якої здійснюється гро­шовий обіг, грошові системи поділяються на системи ринкового і нерин­кового типу.

За характером регулювання валютних відносин в країні розрізняють відкриті та закриті грошові системи.

Розглянемо дані системи більш детально.

У грошовій системі ринкового типу регулювання грошового обігу проводиться через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси.

Неринкова грошова система характеризується наявністю обмежень функціонування грошей. Регулювання грошового обігу здійснюється адмі­ністративними методами.

У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валют­них операцій юридичними та фізичними особами.

Грошова система закритого типу передбачає використання валют­них обмежень.

Для саморегульованої грошової системи характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу.

У регульованій грошовій системі порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи.

Класифікація типів грошових систем подана на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Класифікація типів грошових систем

4.3. Національний банк України як орган державного регулю­­вання грошової системи країни

Національна грошова система України – це встановлена держав­на форма організації грошового обігу, що регламентується загальнодер­жавними законами.

Вона склалася історично, її зміст і структурні етапи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку держави, вона регу­лю­ється законами держави й інших державних актів. Національна гро­шова система України – це система ринкового типу, що виникла напри­кінці 1991 року з виходом України з рублевої зони. З 1992 Україна ввела в готівковий обіг перехідну тимчасову національну валюту – купоно-карбованець, а з 1996 р. – гривню як повноцінну грошову оди­ницю.

Історія Національного банку незалежної України веде свій початок з 1991 року, коли Верховна Рада України затвердила Закон "Про банки і бан­ківську діяльність". Національний банк України прикладає всіх зусиль для забезпечення стабільності національної грошової системи. Для цього він застосовує різні фінансові інструменти, що уможливлює надалі значне зниження темпів зростання інфляції і стабілізацію курсу національної валюти для виконання покладених на банк функцій щодо кредитно-валютної і фінансової політики, емісійно-касових операцій – удо­сконалюється структура управління і система нагляду за діяльністю комерційних банків. Уведено систему електронних міжбанківських розра­хунків, створені власні виробничі потужності для виготовлення націо­наль­ної валюти і цінних паперів.

Подальший розвиток банківської системи забезпечений щодо зако­ну "Про банки і банківську діяльність" 2000 року.

Регулювання грошового обігу – сукупність заходів, що проводяться у сфері грошового обігу з метою забезпечення його стійкості, стримуван­ня інфляції, гнучкого забезпечення грішми потреб сфери обігу. Весь комп­лекс методів держави у сфері грошового обігу і кредитних відносин належить Національному банку України.

Грошово-кредитна політика – це сукупність методів у сфері гро­шового обігу і кредитних відносин, що використовує держава.

Рис. 4.2. Інструменти прямого й опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу

Основні типи грошово-кредитної політики:

1) "дорогі гроші" – весь інструмент грошово-кредитної політики підкоряється відповідно до динаміки економічного циклу зниження обся­гів грошової і кредитної емісії;

2) "дешеві гроші" – забезпечення доступності для суб’єктів еко­номічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

Цілі грошово-кредитної політики:

1) стратегічні – кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

2) проміжні – досягнення такого стану деякими економічними зміна­ми, що сприяє досягненню стратегічних цілей;

3) тактичні – мають короткостроковий, оперативний характер і по­вин­­ні забезпечувати досягнення проміжних цілей.

Інструменти грошово-кредитної політики:

здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

регулювання резервних норм комерційних банків;

зміна норми банківського відсотка.

Грошово-кредитна політика тісно пов’язана з фіскально-бюджетною політикою.

Фіскально-бюджетна політика – це сукупність методів держави у сфері оподаткування і державних витрат.

Функції фіскально-бюджетної політики:

1) вплив на стан господарської кон’юнктури;

2) перерозподіл національного доходу;

3) нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціаль­них програм.

Рис. 4.3. Типи фіскально-бюджетної політики

У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідність застосування цілісної, внутрішньо збалансованої системи методів фіскаль­но-бюджетної і грошово-кредитної політики.