Тема 3. Грошовий ринок

3.1. Суть грошового ринку

Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому здій­сню­ється купівля і продаж грошей, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. Суб’єктами його є юридичні і фізичні особи, що здійснюють опе­­ра­ції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи:

Операції купівлі-продажу грошей

З продажу грошей: сімейні госпо­дар­ст­ва­;

фірми;

структури держав­ного управління

З купівлі грошей:

сімейні господар-ства;

фірми;

структури дер­жавного управління

Посередницькі операції:

банки;

інвестиційні, фі­нан­со­ві і страхо­ві компанії;

пенсійні фонди;

кредитні товариства

Рис. 3.1. Операції купівлі-продажу грошей

Передача грошей від одного суб’єкта грошового ринку до іншого здійснюється тоді, коли в одного з них є вільні гроші і він не має потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого – їх немає взагалі і немає матеріальних цінностей, чи товарів від продажу яких можна було б одержати необхідні гроші.

Така операція може здійснюватися в двох формах:

прямої позики, коли можна повернути гроші у встановлений термін під зобов’язання;

у формі купівлі-продажу фінансових інструментів: акції, облігації, векселів.

Умовний характер має ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має фор­му відсотка або процентного доходу на позикові або залучені кошти, що істот­но відрізняються від звичайної ціни на товарних ринках. Розмір відсотка визначається не величиною вартості, що містять у собі куплені гроші, а їхньою споживчою вартістю, здатною приносити покупцеві додат­ковий дохід або благо, необхідне для задоволення особистих або виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше поку­пець буде користу­ва­тися отриманими грішми, тим більшою буде сума його процентних платежів.

3.2. Інституційна модель грошового ринку

Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв’язки між суб’єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

сектор прямого фінансування;

сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покуп­цями гро­шей здійснюються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вони вирі­шують самостійно один з одним. Брокери та дилери, які тут функціо­нують виконують радше технічну роль звичайних посередників, допома­гаючи їм швидше знайти один одного. У цьому секторі виділяють два канали руху грошей:

канал капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, для цього у якості інструменту вико­ристовуються акції;

канал запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього у якості інструменту облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спо­чатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами гро­шового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінан­сові посередники цього сектору істотно відрізняються від технічних посе­ред­ників першого сектору як за своєю роллю в економіці, так і за техно­логічними процесами функціонування.

Для вивчення функціонування грошового ринку важливе значення має його структуризація. Вона має кілька критеріїв:

вид інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавця до покупця;

по інструкційних ознаках грошових потоків;

по економічному призначенню коштів, що купують на ринку.

За інструмен­тальними ознаками грошових потоків

Ринок послуг небан­ківських фінансово-кредитних установ

Фондовий ринок

Ринок банківських кредитів

За економічним призна­ченням грошових коштів

Ринок грошей

Ринок капіталів

Рис. 3.2. Структуризація грошового ринку

За своїми характеристиками всі інструменти грошового ринку є ви­зна­ченнями зобов’язань покупців перед постачальниками грошей залеж­но від видів зобов’язань. Зобов’язання можна поділити на:

1) неборгові – це зобов’язання, які мають право брати участь в управлінні діяльністю покупця грошей і в його доходах, завдяки чому за продавцем зберігається не тільки право власності на них, але і право розпоряджатися ними (акції);

2) боргові – це зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язу­ється повернути продавцеві певну отриману суму й оплатити за нею дохід. Такими зобов’язаннями оформлюються операції купівлі-продажу гро­шей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб від­но­вити це право за продавцем грошей, необхідно повернути зазначену суму грошей у його розпорядження з одночасним погашенням боргового зобов’язання.

Боргові зобов’язання можна поділити на:

а) депозитні зобов’язання, за якими продавці передають гроші в пов­не розпорядження покупця за умов повернення (зі встановленням або без встановлення терміну) і оплати або без оплати відсотка доходу;

б) позикові, за якими продавці, передаючи гроші покупцям, вносять певні обмеження в останніх щодо розпорядження цими грішми:

встановлюють, з якою метою вони будуть використовуватися;

вимагають особливих гарантій їх повернення;

визначають ступінь ефективності або окупності витрат або проектів, що фінансуються за рахунок позикових коштів.