2.4. Закон кількості грошей, необхідних для обслуговування маси товарів, його сутність, вимоги та наслідки порушень його об’єктивності

Грошовий обіг – це рух грошей у процесі товарного обігу, надання послуг, погашення боргових зобов’язань.

У зв’язку з цим виникає запитання: а яка саме кількість грошей необ­хід­на на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товар­ного обігу?

На це запитання в найбільш загальному плані дає відповідь від­критий К. Марксом закон грошового обігу, згідно з яким кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до кількості обігів одноймен­ної грошової одиниці з урахуванням додаткових факторів – проданих у кредит товарів, суми взаємопогашених платежів та платежів, для яких на­став строк виплати. При цьому слід мати на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують то як засоби обігу, то як засо­би платежу. Закон грошового обігу діє там, де існує товарне вироб­ництво, товарний і грошовий обіг, а також за умови існування різних гро­шо­вих систем. Він відображує одну з головних умов підтримки ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов в історію безпосередній зв’язок грошей із золотом, і маса грошових знаків, що пере­бувають в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість, оскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством якісні товари. Недотри­мання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвести до появи в економіці країни значних елементів нату­ральних господарських зв’язків між виробниками і споживачами продукції і навіть до витіснення з господарського механізму економічних методів господарювання або до їх значного послаблення.

Отже, закон грошового обігу – загальний економічний закон, який ви­ра­жає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язки між кількістю необ­хід­­них для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вар­тістю грошей.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одини­ця наявних в обігу грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період.

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

V = P Q / M,

де V – швидкість обігу грошей;

P – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

M – середня маса грошей, що перебуває в обігу за даний період.

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу гро­шей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту й обернено пропорційно – з обсягом маси гро­шей, що є в обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначити і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової оди­ниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного дохо­­­ду; за середньою частотою використання грошової одиниці у здій­сненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обігу; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показ­ників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обігу. Другий з них може визначатися діленням загаль­ного обсягу грошового обороту на M. Третій показник може визначатися ділен­­ням загального обсягу касових обігів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обігу.