Старіння

Доля жінки, яка, по суті, полягає у виконанні жіночих обов'язків, залежить значно більше, ніж, скажімо,
доля чоловіка, від фізіологічних чинників. І крива цієї
долі ламаніша, переривчастіша, ніж крива чоловіка.
Кожен період, жіночого життя є одноманітним і монотонним, але переходи від однієї стадії до іншої надзвичайно складні. Вони знаменуються кризами, причому
набагато глибшими, ніж у чоловіка: це статева зрілість, статеве посвячення, клімакс. З плином часу
жінка поступово й невідворотно старіє, аж поки враз
позбувається своєї жіночності: ще змолоду вона втрачає еротичну привабливість, згодом здатність родити,
в чому в очах суспільства, та й у своїх власних жінка
знаходила виправдання своєму існуванню, а також
запоруку свого щасливого існування. Майже половину
свого дорослого життя вона приречена доживати без
майбутнього.

Передусім жінку остаточно спотворює невідступний страх перед старінням. Зрілий чоловік залучений до
справ набагато важливіших, ніж кохання. Його еротична жага слабша, як у роки юності. А оскільки від нього
не вимагається пасивних властивостей об'єкта, то старіння його обличчя й тіла не впливають на його
здатність зваблювати. Навпаки, саме в тридцять п'ять
років жінка, подолавши нарешті всі свої упередження,
досягає найповнішого еротичного розквіту. Саме тепер
її бажання є найнестримнішими, і жінці на одчай душі
хочеться їх погамувати. Вона більше, ніж чоловік,
покладається на свою сексуальність. Щоб утримати
чоловіка, забезпечити його підтримку на терені своєї
професії, необхідно, аби вона була задоволена. Жінка
може впливати на світ тільки опосередковано — через
чоловіка: ким би вона стала, якби не мала на нього
впливу? Це питання тривожить її чимраз більше, в
безпорадній присутності при старінні цього тілесного
об'єкта, з яким вона злилася. Жінка бореться, але
фарбування, макіяж, пластичні операції тільки подовжують агонію її молодості. Вона може обманути
лише дзеркало. Та коли неминучий, згубний і необоротний процес знищить у ній все те, що творилося
впродовж років статевої зрілості, жінка може бути
настільки вражена своєю приреченістю, що ладна навіть померти.

А в реальній дійсності це не є справжній поступ, про
який мовилося. Жінка не бачить цілей, яких би їй
хотілося вільно й ефектно досягти. Її занепокоєння
набирає ексцентричної, непослідовної і марнотної
форми, оскільки вона прагне тільки символічно компенсувати минулі помилки й невдачі. Між іншим,
жінка намагатиметься, поки не пізно, реалізувати всі
свої дитячі і юнацькі бажання. Одна знову починає
вправлятися у грі на піаніно, інша ліпить скульптури,
ще інша пише, мандрує, вчиться ходити на лижах,
вивчає іноземні мови. Вона зважується на все, у чому
раніше відмовляла собі, і хоче притьмом, щоб не було
запізно, обійняти все це. До чоловіка, котрого ще
недавно сяк-так терпіла, почуває відразу і стає фригідною в його обіймах. Трапляється, навпаки, що жінка
віддається тій жазі, яку притлумлювала в собі, вона
діймає чоловіка своїми забаганками і вдається до
забутого ще з років дитинства онанізму. Гомосексуальні нахили, які притаманні майже всім жінкам у більшій чи меншій мірі, заявляють про себе. В цьому разі
суб'єктом її уваги стає дочка чи подруга, яка викликає незвичайні почуття.

Ошукані навіть у своїх мріях про
вселюдське кохання, багато жінок звертаються до Бога. Кокетка, коханка, повія стають особливо набожними в період клімаксу. Хвилі роздумів про долю, таємницю буття, загадковість індивіда, в які поринає жінка на порозі своєї осені, знаходять в релігії раціональну єдність. Святенниця розглядає своє змарноване
життя як випробування, послане Господом; її душа
черпала в нещастях виключну гідність завдяки особливій милості Божій. Вона охоче вірить, що небо посилає


їй осяяння чи навіть — як пані Крюденер — наказ стати місіонеркою. В тій чи іншій мірі втративши почуття
Відколи жінка змирилася з неминучим старінням, її
становище змінюється. До того вона була ще молодою
жінкою, завзятою в герці проти зла, яке потай споганювало її і деформувало. Тепер вона стає зовсім іншою істотою, безстатевою, проте довершеною: літньою жінкою. Саме тепер стає очевидним, що криза її
перехідного віку до старості закінчилася. Але не варто
гадати, що відтепер їй буде легше жити. З тих пір, як вона оголосила боротьбу проти фатальності часу, збігло немало років, і настала інша битва: за своє місце на
землі.