Материнство
Архетип Матері, прообраз якої є найдавнішим у всіх культурах, втілює в собі традиційні «ідеальні» характеристики ментальності «жіночого світу». Готуючись стати матір'ю, жінка нібито потрапляє на місце тієї, котра її спородила: тут відбувається її цілковите вивільнення. Якщо жінка щиро хоче мати дитину, вона зрадіє вагітності і перенесе її нормально, без чиєїсь допомоги. Якщо ж жінка визнає верховенство над собою і приймає його, тоді вона охоче віддає себе в материнські руки: новонароджений здаватиметься їй братом, сестрою, але тільки не власною дитиною. Є й такі випадки, коли вагітність жадана для жінки, але водночас вона не може подолати страх, який навіює вагітність, вона також побоюється, що дитина замість того, щоб звільнити, закріпостить її: подібні марення іноді так надокучають, що можуть спричинити викидень.
Не менш важливе також ставлення жінки до батька дитини. Є й така категорія незалежних жінок, котрі можуть захотіти народити дитину тільки для себе. Я знала одну таку жіночку, в якої пломеніли очі, коли вона бачила вродливого чоловіка, і не тому, що він викликав хтиві бажання, а тому, що його прикмети уявлялися їй цінними для плідника. Це тип жінок-амазонок, які з ентузіазмом сприймають чудо штучного запліднення. Якщо батько дитини живе разом з ними, йому все одно відмовляють у будь-якому праві на потомство, вони прагнуть (така, наприклад, мати Поля з книжки «Коханці і син») створити зі своїм дитям замкнений світ. Проте здебільшого жінка потребує підтримки чоловіка, аби взяти на себе нову відповідальність. Тільки якщо чоловік віддає себе всього їй, жінка з радістю віддає себе всю дитині.. Завдяки тому, що в її лоні жевріє інше життя, жінка почувається певніше, дістає нарешті справжню насолоду од відчуття себе самою собою.
Жінки іншого кшталту, вельми кокетливі, що сприймають себе головним чином еротично і шанують красу свого тіла, неабияк потерпають від того, що змінилася їхня статура, що вони змиршавіли і не здатні збудити бажання. Вони не сприймають вагітність як свято, не відчувають себе збагаченими, навпаки, вагітність пригнічує їх.
Перші взаємини матері і новонародженого також, ясна річ, неоднакові. Декотрі жінки дуже потерпають від порожнечі, що виникла всередині них: буцімто в них украли скарб. Водночас кожна жінка відчуває ні з чим незрівнянну цікавість. Справжнє диво — бачити, тримати в руках живу істоту, створену в тобі, істоту, котра вийшла з тебе. Велика небезпека криється в усталених прадавніх звичаях, за якими долю дитини вирішують геть-чисто всі і, зокрема, якщо вона опиняється в руках так чи інакше невдоволеної жінки: скажімо, в сексуальному плані на неї тисне власна холодність або невтамовані її потреби, в соціальному — що стоїть нижче за чоловіка, що вона аж ніяк не впливає на довколишній світ і його майбутнє... І ось дитина стає для неї засобом компенсації всіх її прикростей і невдоволеності. Коли осягаєш, до якої міри сучасне становище жінки заважає їй розкритися, скільки бажань, поривань, устремлінь, домагань лишаються без виходу, жахаєшся від думки, що цій жінці довірено беззахисних дітей. Як свого часу з ляльками, яких вона то пестила, то мучила, її поведінка мала символічний характер, так і тепер. Але ж для дитини ці символи поведінки означають гірку реальність життя. Коли мати б'є дитину, вона б'є не тільки її і не стільки її, вона зганяє на ній свою образу чи то на чоловіка, чи на весь світ, чи невдоволення самою собою,— а ляпаси дістає дитина.
Так само часто подибується і інше ставлення до дітей, яке також завдає їм шкоди,— це мазохістська відданість. Декотрі матері, щоб заповнити внутрішню порожнечу й покарати себе за ретельно приховану недружелюбність, перетворюються в рабинь своїх чад. Вони безнастанно культивують у собі патологічне почуття неспокою, не можуть терпіти, коли діти віддаляються од них. Вони відмовляються од усіх насолод, від особистого життя, їхні обличчя набувають вигляду страдниць. Ціною цих, як їм здається, добровільних жертв вони здобувають право відмовляти дітям у будь-якій незалежності. Ці зазіхання на незалежність дітей легко сполучаються з тиранічними прагненнями до панування. Отже, mater dolorosa перетворює свої страждання в знаряддя садизму. Сцени безмовної покірності долі, які вона влаштовує, породжують у дитини почуття вини, яке тяжіє над нею іноді протягом усього життя. Така поведінка матері за шкідливістю впливу на дитину жахливіша від просто скандальних сцен.