Теоретичні.

1. Культура усного наукового мовлення

Для літературної мови, що реалізується в літературному мовленні, властиві усна і писемна форми її існування.Усне і писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування. Культура наукової мови – нормативне застосування наукової мови в усній і писемній, діалогічній і монологічній формах, високий рівень мовнокомунікативої культури.

Термін «культура української мови» має кілька визначень. Узагальнену його характеристику подають сучасні лінгвісти Любов Мацько і Лариса Кравець: «Культура мови – мовознавча наука, яка на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови й оцінювання мовних одиниць і явищ, виробляє механізми нормування і кодифікації (уведення у словники та мовну практику)». Паралельно вживають термін  культура мовлення – нормативність і доцільність викладу інформації, тобто філологічне і психолого-педагогічне обґрунтування використання граматичних структур відповідно до умов і вимог конкретної ситуації. Особливостями культури мовлення вчені (Г. Винокур, Б. Головін, С. Єрмоленко та ін.) вважають правильність, вправність, мовну майстерність, стилістичне чуття слова, доречність застосування варіантних мовних форм.

Наукове мовлення – функціонування національної мови у сфері наукової комунікації.

Термін «культура наукового мовлення» слід використовувати, коли йдеться про певні ситуативні мовні норми, тобто конкретний акт мовлення; «культура наукової мови» — стосовно предмета навчального курсу. Основою наукової мови є літературна мова, на її специфіці позначаються результати досліджень різних галузей науки.

Культуру наукової мови кінця ХХ – початку ХХІ ст. досліджують функціональна стилістика (вивчає особливості мовних норм у зв’язку з різними функціональними стилями), лінгвістична прагматика (аналізує цілі учасників спілкування і методи їх досягнення, ставлення людини до власного і чужого мовлення), лінгвістика тексту (розглядає норми побудови, структурно-стилістичні особливості тексту), психолінгвістика (з’ясовує процеси мовотворчості, сприйняття і формування мовлення та співвіднесеність цих процесів із системою мови).

Об’єктом таких досліджень є наукова мова (наукові тексти),  предметом — мовно-жанрові особливості наукового стилю, етичні норми наукового спілкування.

Результати досліджень дають змогу: — поглибити знання про науковий стиль загалом і кожної (насамперед української) мови зокрема; — розширити уявлення про наукову мову, головні категорії, властивості, структуру, мовні засоби наукового тексту, основи майстерності наукового виступу, виробити потребу в нормативному вживанні мовних засобів наукового стилю; — опанувати технології роботи з науковим текстом, розвивати вміння і навички мовностилістичного аналізу наукового тексту; —формувати стилістичну компетенцію;

2) Особливості усної наукової доповіді,виступу.Різновиди наукових доповідей.Принципи побудови…

Розрізняють такі види доповідей:

1) звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за певний час);

2) поточні (інформація про хід роботи);

3) на наукові теми.

Специфіка усного виступу має суттєві відмінності від друкованого змісту і форми. При написанні доповіді слід зважати на те, що суттєва частина матеріалу опублікована в тезах доповіді. Крім того, частина матеріалу подається на плакатах (слайдах, моніторі комп'ютера, схемах, діаграмах, таблицях та ін.). Тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі доповіді, зробивши посилання на опубліковані тези. Це дозволить на 20— 40 % скоротити доповідь. Добре коли доповідач реагує на попередні виступи науковців з теми своєї доповіді. Доцільним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

У науковій доповіді (рефераті)  повинні бути відображеними:

·                        актуальність тематики дослідження, місце досліджуваної проблеми у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі, відповідність теми сучасному стану науки й техніки;

·                        обґрунтування обраного напряму досліджень, методів розв’язування задачі та їх порівняльна оцінка у вітчизняній і зарубіжній  науці;

·                        аналіз та узагальнення існуючих результатів;

·                        розробка загальної методики проведення досліджень, як на етапі підготовки наукової доповіді ( реферату), так і методики, яка буде  в подальшому використовуватися у майбутньому дослідженні;

·                        обґрунтування необхідності проведення експериментальних досліджень, принцип дії розроблених програм, характеристики цих програм, оцінка похибок розрахунків, 

·                        оцінка рівня повноти розв’язання поставленої задачі;

·                        елементи новизни  та практична цінність передбачуваної роботи.

·                        Структура наукової доповіді (реферату):

·                        титульний аркуш;

·                        зміст;

·                        перелік умовних позначень, символів, одиниць скорочень і термінів (за необхідності);

·                        вступ;

·                        суть наукової доповіді (реферату) (основна частина);

·                        висновки;

·                        список використаних джерел (перелік посилань);

·                        додатки (за необхідності).