2. Взаємовідносини керівників і підлеглих.

Поведінка прокурорського працівника традиційно оцінюється не лише з позицій зразкового виконання ним службових обов’язків і дотримання службової дисципліни, а й з позиції того, що ми називаємо «моральним обличчям». Такі прояви, як роздмухування чвар у колективі, нетактовність у стосунках з колегами, зверхність, інтриганство, нерозбірливість у зв’язках тощо, можуть розглядатися винятково як аморальні діяння, і застосування у цих випадках засобів юридичної відповідальності є проблематичним (немає юридичних підстав), тому завданням керівника є застосування інших методів для позитивного впливу на винних підлеглих.

Як свідчить досвід, врешті-решт така поведінка здатна істотно підірвати засади організаційного порядку в тому чи іншому колективі і негативно вплинути на виконання прокурорами їх конституційних функцій. Від цього значною мірою залежить характер і послідовність засобів реагування (профілактичні бесіди, осуд колективу, створення відповідної негативної атмосфери довкола порушника). Вчинення ж аморальних діянь, які підривають авторитет прокуратури в цілому, зумовлює прийняття керівником органу прокуратури адекватних кадрових рішень.

Останнім часом в органах прокуратури спостерігається певне загострення стосунків між керівниками та підлеглими. Доходить до публічних висловлювань із цього приводу окремих працівників прокуратури у засобах масової інформації. Можна розцінювати це, як прояв демократії і свободи слова, а можна – як свідчення негараздів у прокурорській системі.

Дехто з прокурорів – керівників вважає, що диктаторський стиль поведінки у стосунках з підлеглими, грубе поводження з ними і приниження гідності працівників підвищують їхній авторитет і допомагають у роботі.

Наприклад, В.В. Долежана, один із перших науковців, який наголосив про необхідності існування в Кодексі прокурорської етики норми, відповідно до якої категорично наголошується потреба у поєднанні вимогливості і принциповості керівників щодо підлеглих з товариським і ввічливим ставленням до них, повагою до людської гідності. На сьогодні відповідна норма втілена у ч.1 ст. 27 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

Передбачено, що у відносинах з підпорядкованими працівниками керівники всіх рівнів мають поєднувати принциповість та вимогливість з повагою та доброзичливістю, не допускати грубощів та приниження людської гідності.

Принциповість – вміння особистості керуватись у своїх вчинках і поведінці стійкими принципами й переконаннями. Принциповість – якість, яка повинна проявлятися не тільки у ставленні до підлеглих, а й до керівництва: лише в цьому випадку ця якість матиме реальний сенс.

Вимогливість – той інструмент, за допомогою якого досягається точне та якісне виконання службових завдань.

Повага – почуття прихильного ставлення, пошани, що ґрунтується на визнанні заслуг, високих позитивних якостей, вияв цього почуття, авторитет.

Доброзичливість – здатність не лише відчувати, а й виявляти свою уважність і симпатію, вміння приймати іншого навіть тоді, коли не схвалюєш його вчинки, готовність підтримати інших.

Згідно ч. 2 ст. 27 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, керівний склад органів прокуратури повинен: