78. Міжнародний ринок фінансових деривативів: сутність фінансових деривативів, типи базових активів, до яких прив’язані деривативи, основні типи контрактів, стан міжнародного ринку деривативів.

Дериватив являє собою стандартний документ, який засвідчує право та (або) зобов’язання придбати або продати базовий актив на визначених умовах у майбут­ньому.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків, є чотири типи базових активів, до кожного з яких може бути прив’язаний дери­ватив: - товари (ціна деривативу прив’язується до ціни певного товару або руху індексу на групу товарів); - акції (ціна деривативу прив’язується до ціни певної акції або ру­ху індексу цін на групу акцій); - іноземна валюта (ціна деривативу прив’язується до курсу однієї або до декількох валют); - відсоткова ставка (ціна деривативу прив’язується до фіксованої, плаваючої, комбінованої відсоткової ставки).

До основних похідних цінних паперів належать опціони і ф’ючерси на товари, цінні папери, валюту, відсоткові ставки і фондові індекси, свопи на відсоткові ставки і валюту та форвардні контракти.

При купівлі і продажу деривативів контрагенти обмінюються не активами, а ризиками, що випливають з цих активів.

Ціна деривативів визначається рухом цін на товари, фінансові ін­струменти, індекси цін або відмінностями між двома цінами.

Контракти на деривативи закриваються шляхом розрахунку готів­кою. При цьому зміна власника або поставлення означеного товару не передбачається.

Міжнародний ринок деривативів характеризується зростанням обсягів операцій з похідними інструментами. Це зумовлено високою нестабільні­стю котировок та посиленням ризику втрат в умовах зниження курсів. Останнім часом ринок деривативів поповнився новими учасниками. Крім інституційних інвесторів в операціях беруть участь управляючі компанії та корпорації. Можливість страхування та мінімізація ризику втрат від знецінення базових фінансових активів на ринку похідних інструментів допомагає уникнути їх ще більшого знецінення та суттєвого зниження об­сягів операцій з ними на фондових ринках. Оборот ринку деривативів у 8 разів перевищує світовий ВВП. За оцінкою Банку міжнародних розрахун­ків, сукупний обсяг міжнародного ринку деривативів дорівнює близько 300 трлн дол.

79. Регулювання міжнародної торгівлі сот: головна мета; завдання; головні принципи міжнародної торговельної системи.

Світова організація торгівлі — головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і то­ргівлі (ГАТТ) в 1995 р. Ідея: утворення міжнародної організації з регулювання світової то­ргівлі, яка мала б дієвий характер, спромоглася нарешті подолати пе­решкоди, що муруються протекціоністською політикою держав.

СОТ налічує більше ніж півтори сотні членів (152 — на середину 2008 р.). Україна є членом СОТ з 2008 р. Штаб-квартира СОТ містить­ся в Женеві.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усу­нення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та пос­луг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досяг­нення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв’язків, підвищення рівня за­йнятості й доходів у всьому світі.

Функції СОТ:

1) нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з пи­тань управління в галузі міжнародної торгівлі;

2) забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговель­них спорів;

3) розроблення й прийняття світових стандартів торгівлі;

4) нагляд за торговельною політикою країн;

5) обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні принципи діяльності СОТ такі.

Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації).

Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга обов’язково повинна поширитися на торгівлю з рештою країн—членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

Принцип національного режиму. Його суть у тому, що країни- учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів на власному ринку.

Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловос­ті, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні за­ходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо).

Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що та­рифні рівні, узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядати окрема країна-член в односторонньому порядку.

Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має право використати ком­пенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

Принцип дій у надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихії, соціальних заворушень), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торговельних обов’язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за погодженням із СОТ.

Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлюватись особливий режим, виняток з погоджених правил.