28. Види авторитету.

Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет.

Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, спрямовувати, мотивувати і контролювати їх працю та поведінку.

Особистий авторитет керівника ґрунтується на його особистих якостях як людини (товариськість, компетентність, рішучість, ініціативність, логічність та здоровий глузд).

Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального та особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.

29. Стилі лідерства.

Стилі лідерства:

- авторитарний;

- демократичний;

- ліберальний.

При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав’язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація влади в руках керівника, причому він одноосібно розв’язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки підлеглих про це, часто втручається в дії керівників нижчого ступеня, зв’язує їх ініціативу. Наради проводить лише для дотримання формальності, оскільки рішення у нього підготовлені заздалегідь. При цьому стилі управління керівник користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом.

Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим особистим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва і розвиваються управлінські навички в підлеглих. Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим вирішувати усі інші. Він вважає своїм обов’язком постійно і ґрунтовно, з повною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку колективу.

При ліберальному стилі лідерства підлеглим надається велика самостійність у роботі, у прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами. Керівник даного стилю не може захищати власну думку та позицію у складних ситуаціях, готовий вислуховувати критику, недостатньо вимогливий до підлеглих. Він здатний нехтувати своїми принципами, якщо їх дотримування загрожує його популярності в очах вищих начальників або підлеглих. Цей стиль знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам.

Комбінований стиль керівництва базується на поєднанні авторитарного та демократичного стилів. Це означає, що керівник за певних умов виявляє себе більше автократом, а в інших – більше демократом. Його поведінка залежить від дисциплінованості працівників, їх взаємодії, рівня конфліктності в групі та інформаційних обмежень.