1)Міжнародні фінансові організації в системі глобальних фінансів

Міжнародна фінансова організація - організація, створювана на основі міждержавних (міжнародних) угод у сфері міжнародних фінансів. Учасниками угод можуть виступати держави і недержавні інститути.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ І МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ МФО

Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації є важливою складовою сучасної інституційної структури світових валютно-фінансових відносин*. Виникли вони після Другої світової війни (за винятком Банку міжнародних розрахунків, який засновано 1930 р.), їх функціонування та розвиток є одночасно важливою передумовою та елементом механізму поглиблення світо господарських зв'язків у цілому.

Міжнародні фінансові інституції постали внаслідок дії цілої низки загальних та спеціальних чинників. До чинників виникнення МФО слід віднести:

• поглиблення інтернаціоналізації господарського життя;

• вихід відтворювального процесу за національні кордони;

• швидкий розвиток і посилення ролі транснаціональних корпорацій та банків у світовій економіці;

• активізацію міждержавного та наднаціонального регулювання всіх форм сучасних міжнародних економічних відносин;

• необхідність створення організаційних основ міждержавного механізму спільного вирішення країнами валютно-фінансових проблем світогосподарського розвитку.

Метою діяльності МФО є:

• стабілізація і розвиток системи міжнародних фінансів та світової економіки в цілому;

• міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;

• розробка та координування стратегії й тактики розвитку світової валютно-фінансової та кредитної системи;

• акумуляція фінансових ресурсів та їх використання з метою забезпечення стабільності національного, регіонального та світового економічного розвитку.

Основними функціями МФО є регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, реалізація фінансових проектів, обговорення і розробка спільної позиції та рекомендацій у цій сфері, збір інформації, видання науково-практичної літератури.

Класифікація міжнародних фінансових організацій

Залежно від критерію класифікації МФО поділяються на міждержавні (міжурядові) та неурядові (характер діяльності); загальної компетенції та спеціальної компетенції (коло компетенції); міждержавні, міждержавні з окремими наднаціональними повноваженнями і наддержавні, наднаціональні (характер повноважень); відкриті та закриті (умови прийому в члени); глобальні, регіональні та двосторонні (сфера діяльності); універсальні та спеціалізовані (функції).

До глобальних організацій належать передусім спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд та Група Всесвітнього банку, а також ГАТТ—СОТ. Крім того, проблеми світових фінансових відносин (головно країн, що розвиваються) обговорюються на Конференції ООН з торгівлі й розвитку — ЮНКТАД (з 1964 р. — 1 раз на 3—4 роки). Між сесіями ЮНКТАД ці функції виконує Рада з торгівлі й розвитку, яка збирається двічі на рік. Комітет ООН із невидимих статей та розвитку також займається проблемами світової валютної системи, передусім проблемами надання офіційної допомоги розвитку, доступу країн, що розвиваються, на ринки капіталу, гарантування за експортними кредитами, зовнішньої заборгованості цієї групи країн.

Економічна рада ООН створила чотири регіональні комісії для Європи, Африки, Азії, Латинської Америки. Дві останні сприяли організації Азійського банку розвитку та Міжамериканського банку розвитку.

Одним із напрямів діяльності Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР, 1961), яка охоплює нині 27 найбільш розвинутих країн світу, є координація валютно-кредитної та фінансової політики країн-членів. У структуру ОЕСР входять ЗО комітетів, у тому числі з проблем платіжних балансів, умов експортних кредитів тощо.

Паризький клуб країн-кредиторів є неформальною організацією промислово розвинутих країн, яка формує політику щодо врегулювання та відстрочки платежів за державним боргом країн.

Лондонський клуб кредиторів намагається розв'язати проблеми врегулювання приватної зовнішньої заборгованості країн-боржників.

Глобальний характер мають також зустрічі голів держав та урядів "сімки" та "Групи 10", до якої, крім США, ФРН, Японії, Франції, Великої Британії, Італії, Канади*, входять Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція. На цих зустрічах обговорюються найважливіші питання світового економічного розвитку, в тому числі валютно-фінансові та кредитні проблеми.

До регіональних міжнародних фінансових організацій належать насамперед регіональні банки розвитку (Європейський банк реконструкції й розвитку — ЄБРР, Міжамериканський банк розвитку — МаБР, Африканський банк розвитку — АфБР, Азійський банк розвитку — АзБР) і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації (Європейський центральний банк — ЄЦБ, Європейський інвестиційний банк — ЄІБ, Європейський фонд розвитку — ЄФР тощо). Виникнення регіональних фінансових інституцій зумовлене посиленням ролі країн, що розвиваються, у світовій економіці; специфічними потребами регіонального розвитку; переміщенням основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни.

Регіональні банки мають спільні риси, які випливають зі специфіки мети їхньої діяльності. По-перше, вони здійснюють довгострокове кредитування регіональних проектів розвитку; розробляють стратегії розвитку з урахуванням регіональної специфіки; кредитують регіональні об'єднання. По-друге, приблизно 1/3 членів банків розвитку — промислово розвинуті країни, їм належить значна частина капіталу банків, і саме вони суттєво впливають на їх діяльність. По-третє, регіональні банки мають спільні механізми формування пасивів, мобілізації ресурсів у спеціальні фонди, кредитної політики.

За характером повноважень МФО поділяються на три типи: міжнародні організації, які здійснюють координаційні функції; міжнародні організації, які виконують окремі наднаціональні функції; наддержавні (наднаціональні) організації.

МФО координаційного типу поділяють повноваження з державою. Вони різняться співвідношенням повноважень та механізмами регулювання. Як правило, організація має право зобов'язувати своїх членів без їх згоди та проти їх згоди шляхом обов'язкових рішень більшістю голосів. До таких організацій належать, наприклад, більшість установ ООН, які займаються валютно-фінансовими проблемами.

Повноваження МФО з окремими наднаціональними функціями обмежуються певними сферами. В установчих документах таких організацій прямо обмежується компетенція держав-учасниць в окремих сферах, ухвалення рішень державами в цих сферах можливе тільки за згоди міжнародної організації. Це, зокрема, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

Нарешті, специфіка наднаціональних МФО полягає у створенні обов'язкових для держав-учасниць правил та норм, механізмів контролю та спонукання до виконання цих правил. Ці особливості у сфері регулювання валютно-фінансової та кредитної політики притаманні Європейському Союзові, Європейському валютному союзові, Європейському центральному банку.

2) характеристика діяльності та структура МВФ

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами^[1][2], з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.^[3] Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Запровадження

Статті угоди про заснування Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) було вироблено на Конференції ООН по валютним і нашим фінансовим питанням, що відбулася у 1944 року у Бреттон-Вудсі (прим.Нью-Гемпшир). Основне завдання Фонду – створення валютних резервів, у тому числі уряду країн-членів МВФ можуть запозичати кошти на подолання тимчасових порушень платіжного балансу і за запобігання диспропорцій у світовій економіці. Він служить інституціональної основою світової валютної системи.

МВФ входить до системи Об'єднаних націй у ролі спеціалізованого установи. Нині (на червень 2009 р.) членами МВФ є близько 186 країн.

Штаб-квартира перебуває у Вашингтоні. Фонд також має представництва у понад 80 країнах у світі, що проект відбиває його глобального характеру і тісні зв'язки з державами-членами. Фінансовий рік МВФ магістралі триває з 1 травня по 30 квітня.

Кожна країна-член має 250 голосів + 1 голос кожну частина квоти, рівну 100 тис.СДР

Основні напрями діяльності МВФ включають:

• консультування держав-членів щодо впровадження заходів політики, які можуть опинитися допомогти запобігти чи врегулювати фінансову кризу, домогтися макроекономічну стабільність, прискорити економічне зростання і знизити рівень бідності;

• тимчасове надання фінансування державам-членам з єдиною метою допомогу у врегулюванні проблем платіжного балансу, коли є недолік іноземної валюти через те, що й платежі інших країнах перевищують їхні власні валютні доходи;

• надання країнам на прохання технічної допомогу й сприяння підготовці кадрів, аби допомогти їм сформувати базу знань й інститути, необхідних проведення обгрунтованою економічної політики.

Важливим чинником і те, що МВФ влаштований на зразок акціонерного підприємства. Це означає, що його капітал складається із внесків держав-членів, вироблених вони за підписці. Кожна країна має квоту, виражену вСДР. Квота – ключове ланка у відносинах країни-члена з Фондом. Вона визначає:

· Суму підписки із капіталу МВФ;

· Можливості використання ресурсів Фонду;

· Суму одержуваних країною-членомСДР за її черговому розподілі;

· Кількість голосів, якими країна займає Фонді.

Офіційно затверджені такі цілі МВФ · Сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань; · Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів; · Сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному знеціненню валют; · Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, і прагнути до ліквідації валютних обмежень; · Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному або міжнародному рівні; · Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів. Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій [18, с. 90]: · Контроль за виконанням «кодексу поведінки» (тісної співпраці у питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обороту; · Надання членам фонду фінансових ресурсів з метою забезпечення виконання ними «кодексу поведінки»; · Організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань. Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки в залежності від вимог часу та обставин. Зараз МВФ має такі функції: ü Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют; ü Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва; ü Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).

Організаційна структура та основні підрозділи організації

Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, що складається з представників всіх країн-членів (як правило, відповідального за проведення валютної політики міністра чи голови центрального банку з заступником). Керуючі зустрічаються раз на рік на сесіях. За винятком обов'язкових повноважень, таких як прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів та ін, Рада може делегувати свої зобов'язання Директорату. При Раді працюють два комітети: Тимчасовий комітет і Комітет з розвитку. Тимчасовий комітет консультує Раду з управлінських питань поточного контролю за світовою валютною системою і її пристосуванням до мінливих умов. Комітет розвитку консультує щодо особливостей потреб найбідніших країн. Виконавчий комітет відповідає за поточні справи МВФ. 7 з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Аравія, США, Франція і Японія), інші 17 обираються Радою керуючих з урахуванням принципу регіонального представництва. Засідання Виконавчої ради проходять 2 - 3 рази на тиждень під головуванням директора-розпорядника, якого обирає Виконавчий рада. Якщо президентом Світового банку є американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією - європеєць. Персонал МВФ налічує майже 2000 чоловік з більш ніж 100 країн [14]. Основна частина його працює в штаб-квартирі у Вашингтоні, незначна частина службовців задіяна у відділеннях в Парижі, Женеві і ООН в Нью-Йорку, або є тимчасовими представниками МВФ у країнах-членах.

3) Етапи створення, завдання та функції організацій, що входять до групи Світового банку.

Група Світового банку — група із п'яти міжнародних організацій, що надає позики, як правило бідним країнам. Банк засновано 27 грудня 1945. Його п'ять установ:

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР(створений в 1945))

• Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960)

• Міжнародна фінансова корпорація (МФК, 1956)

• Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ, 1988)

• Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС, 1966)

Термін «Світовий банк» в цілому відноситься до МБРР і МАР, в той час як Група Світового банку використовується для позначення усіх п'яти установ колективно.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) англ. International Bank for Reconstruction and Development (IBRD) — одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1945 році. Осідок — Вашингтон. У число учасників банку входить 188 країн; Україна — учасник з 1992 р.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.

Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) — спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно із МВФ відповідно до рішень Міждународної валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Угода про МБРР, що є одночасно і його уставом, офіційно набуло чинності в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. Місцезнаходження МБРР — Вашингтон.

Профіціальною метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Спочатку МБРР був покликаний за допомогою акумульованих бюджетних коштів капіталістичних держав і приваблюваних капіталів інвесторів стимулювати приватні інвестиції в країнах Західної Європи, економіка яких значно постраждала під час Другої світової війни.

Міжнародна асоціація розвитку MAP англ. International Development Association (IDA)  — одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, утворена в 1960 році. Місцезнаходження — Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об'єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою.

Основні цілі МАР:

• сприяння економічному розвиткові країн-членів;

• підвищення продуктивності праці;

• зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Організаційна структура:

• Рада керуючих;

• Виконавчий директорат;

• Президент.

До Ради керуючих і Виконавчого директорату входять ті ж представники, що й до МБРР, тобто ті ж самі особи. Виконують вони аналогічні функції.

Президент МАР займається організаційною діяльністю. Штат співробітників МАР поділяється на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування.

Джерела фінансування

Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. В основному ресурси МАР формуються за рахунок "донорів" – країн першої групи. Частка "Великої Сімки" становить 80% загальної суми внесків.

МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм "бідності" є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 925 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається за ставкою 5% щорічних.

Кредити плануються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Так, в 1998 році на кредитування сільського господарства пішло 18% виділених коштів МАР, на освіту – 16%, на охорону здоров'я – 14%, на транспорт – 13%, на енергетику – 12% '. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. МАР сформувала Фонд для скорочення боргів у 100 млн доларів; його призначено для найбідніших країн. Кредити надаються в національній валюті держав.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) англ. International Finance Corporation (IFC) — одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1956 році. Штаб-квартира — Вашингтон. Нараховує 184 країни-члени, серед них Україна (з 1993 p.).

Головна мета МФК — сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Організаційна структура:

• Рада керуючих;

• Директорат;

• Президент;

• Банківська консультативна комісія;

• Діловий консультативний комітет.