24) Львівський архітектурний Ренесанс.

У 1527 році велика пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі.

Провідну роль в архітектурі 2-ї пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів.

В одній з найсвоєрідніших споруд львівського ренесансу, Успенській церкві, яку будував той же Павло Римлянин, виразно простежується синтез ренесансних і давньоруських архітектурних стилів.

Для ренесансної архітектури України в цілому та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель. Цьому сприяли і така риса української народної архітектури, як різьблений, орнамен¬тальний декор споруд.

Достатньо подивитись на будинки площі Ринок, яка являє собою справжній музей ренесансної цивільної архітектури. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору.

Ще більш виразно гуманістичні ідеї Ренесансу проявляються в багаточисельній надгробній скульптурі. Магнатські, шляхетські, патриціанські роди вшановували пам'ять померлих багатими надгробками в храмах.

Більшість львівських скульпторів доби ренесансу походила з Італії, Нідерландів, Німеччини, Польщі. Вони принесли в Україну не тільки мистецтво скульптури, яке набуло в цей час особливої досконалості, але й гуманістичні ідеї, світські сюжети скульптури. Поряд з надгробною поступово розвивалась і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображували античних богів, богинь, героїв.

25) Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.

У XIV—першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях.

Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. Поряд з календарними піснями розвивались різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень. В них, як і в піснях землеробського календарного циклу, виявилися риси, притаманні українській музиці.

У роки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів виникли історичні пісні, що прославляли героїв боротьби з татарськими і турецькими завойовниками. З-поміж пісень найвідоміша народна пісня про Байду.

В українській музичній культурі чільне місце у той час посідали історичні пісні та думи. їх виконавцями були кобзарі, котрі мандрували по містах і селах України, оспівували історичне минуле, надихаючи народ на боротьбу за волю України.

У становленні української музики важлива роль належала музичній освіті, яку поширювали братські школи.

Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих, що діяли у м.Львові, Кам'янець-Подільську, а також на Волині. Музичні цехи сприяли розвиткові народної професійної інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських національних інструментів.

Наприкінці XVI ст. істотно розширилася сфера театрального мистецтва. Від 1573 р. бере початок звичай ходити з ляльками, що означало виникнення лялькового театру. Подальший розвиток театру пов'язаний із виступами народних співаків, музикантів, танцюристів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників та ін. Комедійні сцени розігрувалися під відкритим небом, на площах, вулицях, ярмарках.

В останній чверті XVI ст. разом з появою братських шкіл виник шкільний театр. Шкільний театр розвивався одночасно з народним театром, репертуар якого складався із містерій різдвяної та великодньої тематики.