3. Вплив мотивації на успішність навчальної діяльності.

Ставлення студента до свого навчання у ВНЗ залежить насамперед від чинників вибору професії (спеціальності) і ставлення до самого про­цесу учіння. Позитивною мотивацією професійного вибору студента є такі його прояви:

яскраво виражений інтерес до професії;

бажання в майбутньому займатися саме цією професійною діяльністю;

прагнення бути корисним людям, суспільству, результатами своєї про­фесійної діяльності служити Україні та ін.

У реальному житті трапляються дещо інші мотиви вибору ВНЗ (со­ціальний престиж професії, вплив або вказівки рідних, випадковий збіг обставин тощо).

Мотиви вибору професії значною мірою визначають мотиви учіння студента. Вони зумовлюють ставлення студента до навчання і його ре­зультати, впливають на організацію самостійної навчальної роботи, а то­му й на оволодіння навичками самоосвіти.

Мотиви учіння – це причини, що спонукають студента до навчання, його настанови (психологічне налаштування, готовність до пізнавальної діяльності та ін.), пізнавальні потреби й інтереси, які визначають цілеспря­мованість, наполегливість та інші вольові якості особистості студента. Студентам потрібно забувати про матеріальні мотиви, як це було у школі. Багатьох школярів батьки стимулюють до навчання подарунками. Вони обіцяють купити mp3 плеер Київ, нову гру або інший цікавий подарунок.

Мотиви навчання є не тільки передумовою успішного професійного навчання студента, вони є також його наслідком. Мотиви формуються в діяльності, а організовує цю діяльність викладач, ставлення ж студентів до цієї діяльності формуються в ній самій. До навчального матеріалу має бути позитивне ставлення, тобто предмет засвоєння повинен бути ціка­вим у своєму власному русі, пізнавальна активність спрямована на пере­борення шаблону у своїй діяльності. На жаль, у багатьох студентів вимо­ги до своєї навчально-професійної діяльності занижені (запам’ятав – від­творив – забув).

При зовнішній мотивації у студентів виявляється споживацьке став­лення до учіння, навчальний матеріал засвоюється (запам’ятовується) для близької цілі (відповісти на семінарі, скласти залік) і після відтво­рення швидко забувається. При внутрішній мотивації навчально-профе­сійної діяльності у студента на першому місці – професійні та пізнаваль­ні інтереси.

За результатами дослідження А. Бугріменка, навчальна діяльність внутрішньо- і зовнішньомотивованих студентів відрізняється. Переваж­но внутрішньомотивовані студенти більше «занурені», залучені до на­вчального процесу. Вони характеризуються мотивацією самовизначеної навчальної діяльності: більш активні, свідомі, довільні в плануванні сво­го учіння. Такі студенти приділяють однакову увагу як загальноосвітнім, так і вузькопрофесійним предметам. Вони більше орієнтовані на процес і результат навчально-професійної діяльності, ніж на зовнішні чинники (наприклад, педагогічне оцінювання).

Варіант 8

1. Афінська та спартанська системи виховання: порівняльний аналіз.

Афінська система виховання. На відміну від Спарти, в Афі­нах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягали в Афінах архітектура, скульптура, живопис, ху­дожня література, історія, географія, математика, різні філософ­ські системи. Тут на рабів існувала не державна, а приватна власність, а між представниками різних класів весь час точилась запекла боротьба.

Особливості економічного становища і політичного життя на­селення Афін знайшли свій вияв у системі виховання дітей і мо­лоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також здій­снювалася в інтересах рабовласників, але була більш різнома­нітною.

І якщо в традиційному навчанні яскраво виражена підсистема "суб'єкт - об'єкт", у якій тільки викладач відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин, то в інноваційному навчальному процесі зникає жорсткий розподіл ролей між викладачем і студентом.

До семи років діти (хлопчики і дівчатка) виховувалися вдо- ма, в сім’ях. Після семи років хлопчики навчалися в школах,а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчаток було досить обме­женим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого в окре­мих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були плат­ні, а через це не для всіх доступні. Навчання дітей багатих бать­ків полягало в поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов’язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7—14 років навчалися у приватних школах грама­тистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від грецького слова «дидаско»— навчаю). Учнів до школи та додому супроводили раби — педагоги («пайс»— ди­тина, «агогейн»— вести). У школах граматистів вчили писати, читати та лічити; писали на навощених дощечках паличкою (сти­лем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфа­ристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з «Одіссеї», «Іліади» та інших художніх творів.

Спартанська система виховання. Спарта займала південно-східну частину Пелопоннеського півострова, де було мало доб­рих гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення мало замкнутий характер У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало понад 250 тис. рабів та ілотів, серед яких часто виникали заво­рушення та повстання, що завжди непокоїли володарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові. Рабовласники цієї країни зберігали військовий характер державного управління в місті, створивши і свою систему військово-фізичного виховання дітей та молоді, готуючи з них воїнів-поневолювачів [5,С.152-153].

Починаючи з семи років, хлопчиків-спартіатів, які до цього часу жили вдома, віддавали в державні навчально-виховні за­клади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити хо­лод, спеку і голод. Вони спали на земляній підлозі, вкритій твер­дою підстилкою, одержували на рік тільки один плащ, погано харчувались. Майже весь час їх тренували в бігу, стрибках, метан­ні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважались військовими іграми, вчились співати й грати на музичних інстру­ментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях).

На заняттях, які проводилися в агелах, часто бували дорослі, серед них державні діячі, які уважно стежили за поведінкою кожного вихованця, розповідали про державні закони і порядки, про стійкість і мужність їх предків, моральні якості спартіатів. В процесі бесід від вихованців вимагали чітких, швидких і ко­ротких (лаконічних) відповідей. Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялось мало уваги. Все виховання було підпорядковане тому, щоб виховати беззаперечну слухняність, витривалість і вміння перемагати різні труднощі і знегоди.

Юнаки 18—20 років об’єднувалися в групи ефебів, в яких від­бували військову службу. Дівчата також одержували військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками, під час воєнних походів чоловіків, тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу [18,С.274-275].

Рабів у Спарті, як і в усій Стародавній Греції, рабовласники вважали «знаряддям, що вміє говорити»; вони були позбавлені всіх людських прав, зокрема й права на освіту.