Лекція 4. Кримінологічна характеристика і попередження професійної та організованої злочинності

1. Кримінологічна характеристика професійної та організованої злочинності.

2. Детермінанти професійну та організовану злочинність.

3. Основні напрями попередження професійної та організованої злочинності.

1. Кримінологічна характеристика професійної та організованої злочинності

Упродовж усієї історії людства існував певний прошарок людей, які з тих чи інших причин способом свого життя (тоdus vivепdі) обирали незаконне (злочинне) посягання на чужу власність в усіх її видах. Для того щоб не бути спійма­ними і засудженими, вони завжди відточували свою злочинну майстерність. Що вищий був рівень злочинної майстерності, то довше злочинець уникав розплати і водночас більші прибутки отримував від своєї "діяльності", що ставала основним або єди­ним джерелом його існування. Іншими словами, людина става­ла професіоналом злочинної справи, а отже, найнебезпечнішим злочинцем (до речі, посягання на власність часто пов'язані з посяганнями на особу, яка володіє цією власністю або захищає її). І в усі часи органи, що боролись зі злочинністю, спрямову­вали боротьбу насамперед проти осіб і їх угруповань, про які йдеться.

Вперше про тип і поняття професійного злочинця згадується у класифікації злочинців, яку запропонував у 1897 р. Гейдель­берзький з'їзд міжнародної спілки криміналістів.

У царській Росії в XIX ст.. серед кримінальних професіоналів у значній кількості почали виділятися групи вуличних злочинців («шпана»), кишенькові злодії («марвіхери», «йорші»), зламники сейфів («шніфери», «ведмежатники»), шахраї («фармазонщики»), грабіжники («громили») тощо. В колишньому СРСР (20-ті роки) в умовах економічної розрухи і соціальної нестабільності професій­на злочинність набула подальшого розмаху, поповнилася новими різновидами, що часто мали насильницьке забарвлення. Серед рецидивістів стали складатися угруповання «злодіїв у законі». Цей контингент характеризувався беззаперечним додержанням злочин­них (злодійських) правил поведінки, встановленням у місцях поз­бавлення волі своєї повної влади, демонстративним ухиленням від корисної трудової діяльності, беззастережним визнанням кастових «законів» і «блатних» санкцій тощо. Такі люди підкреслювали своє особливе становище серед злочинців, претендуючи на роль лідерів серед них. Це була найбільш деградована частина злочинного світу, якщо так можна висловитися, його злочинне дно.

У 30-ті роки радянські правоохоронні органи досягли певних успіхів у боротьбі з професійною злочинністю. Але удар по ній був нанесений лише силою репресії, що не могло остаточно вирішити такої складної проблеми. Проте це стало підставою для заяв, що з професійною злочинністю в СРСР начебто покінчено. Був навіть забутий сам термін «професійна злочинність», дослідження її були згорнуті і не проводилися аж до 70-х років. Однак професійна злочинність фактично залишилася, існує вона і зараз, після розпа­ду СРСР, у країнах СНД, в тому числі і в Україні, звичайно, у дещо іншому, поновленому вигляді, з урахуванням сучасних соціально-економічних реалій.

Слід зазначити, що професійну злочинність не можна змішува­ти ні з повторною, ні з рецидивною злочинністю. Звичайно, вони мають багато спільних ознак, проте слід зважати на таке:

• професійним злочинцем може бути й не рецидивіст (тоб­то особа, що не має правових ознак попередніх судимос­тей, про які йшлося при розгляді рецидивної злочиннос­ті). Професійний злочинець може не мати судимості (особливо часто це спостерігається серед кишенькових злодіїв, шахраїв, карточних шулерів, злочинців у сфері економіки);

• і навпаки, злісний рецидивіст може не бути професіона­лом, що часто й спостерігається на практиці (особливо це стосується ситуативних рецидивістів, які вчиняють зло­чини "широкого профілю" і, звичайно, не може взагалі йтися про злочинний професіоналізм рецидивістів-хуліганів, ґвалтівників, тобто осіб, які вчиняють некорисливі злочини).

Професійній злочинності властиві такі ознаки:

1. Вона має постійний і стійкий характер. Професійні злочинці впродовж тривалого часу неоднократно вчиняють злочини. Це фор­мує у них певну звичку, яка переростає потім у норму поведінки. В їх середовищі є значна кількість осіб, які систематично вчиняють злочини у виді промислу, але викриваються лише через декілька років. Між тим, відбувши покарання, такі злочинці знову повертають­ся до цього заняття. Кримінальний професіоналізм являє собою різновид свідомо продуманого і в усіх деталях заздалегідь підготов­леного соціального паразитизму

2. Професійним злочинцям притаманна відповідна спеціаліза­ція. Ця ознака проявляється в тому, що у кожного з них є чітка ус­тановка на певний вид злочинних занять, на вчинення тотожніх або однорідних злочинів. Цей злочинний контингент різноманітний. Одні займаються квартирними крадіжками, інші — викраденням автомобілів, треті -— контрабандою і реалізацією наркотиків, чет­верті — шахрайством тощо.

Сучасний кримінальний професіоналізм проявляє тенденції до різнобічності і універсальності злочинних дій, коли той чи інший злочинець не тільки має одну спеціалізацію, а й перекваліфіковуєть­ся ще й на іншу, засвоює додатковий вид злочинних занять. Наприк­лад, кишеньковий злодій — він же гравець у карти; рекетир у не­обхідних випадках може бути кілером; злодій-домушник — водно­час грабіжник або розбійник. Ця обставина визначає підвищений екстремізм і жорстокість сучасної професійної злочинності.

Становлення злочинців-професіоналів відбувається під впливом досвідчених організаторів злочинів, але особливо зловісну роль у їх формуванні відіграють злочинні групи, що існують у місцях поз­бавлення волі. Саме тут значною мірою формується злочинний світ, відбувається консолідація і спеціалізація злочинців. (Трапляється, що в це середовище залучаються і працівники виправно-трудових установ.) В умовах волі вони швидко знаходять один одного, ство­рюють злочинні угруповання за «інтересами» зі своєю ієрархією, підпорядкованістю і дисципліною.

3. Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає наявність у її суб'єктів відповідної кримінальної «кваліфікації», тобто необхідних знань, навичок і вмінь, що забезпечують підготовку, вчи­нення і приховування злочинів. За їх допомогою забезпечується впев­нене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим.

Кримінальна «кваліфікація» відпрацьовується на власному досвіді, а також у процесі постійного спілкування з професіонала­ми, які мають великий злочинний стаж. Зрештою названі навички і знання доводяться буквально до автоматизму. Такі особи стають професіоналами своєї справи. Іноді вони використовують як співу­часників людей, котрі мають некримінальні знання і досвід, а то і наукові пізнання. Адже окремі види злочинів взагалі не можуть бути вчинені без використання спеціальних прийомів.

Кримінальні професіонали мають на своєму озброєнні відповід­ний злочинний інструментарій: універсальний набір ключів, спе­ціально розроблені відмички, які, на відміну від колишніх «фомок», є більш ефективними; сконструйовані особливим способом електродрелі, пристрої для злому і вибивання дверей і дверних коробок; краплені карти; верстати для виготовлення різноманітних фальси­фікованих документів, бланків, печаток тощо.

4. Професійні злочинні заняття для їх учасників є джерелом здобування засобів до існування або додаткового прибутку у виді грошей чи матеріальних цінностей.

Як показує практика, протиправний прибуток професійних зло­чинців у наші дні є значним. Найбільш «процвітаючі» кримінальні авторитети за рік-два одержують великі прибутки. У зв'язку з цим можна стверджувати, що злочинним промислом вони не тільки забез­печують повсякденне існування, а й накопичують первісний капітал.

Злочинці-професіонали приховують свою антисуспільну діяль­ність від сторонніх осіб і, маскуючись під законослухняних грома­дян, створюють видимість трудової діяльності — влаштовуються на тимчасову роботу, на роботу з неповним робочим днем (охоронець, підсобний робітник тощо) та на інші посади, що не вимагають ве­ликих витрат часу. Йдуть вони і на інші хитрощі, наприклад, симу­люють яке-небудь захворювання, що дає право на оформлення інва­лідності.

Типовий злочинець-професіонал взагалі вважає офіційну роботу заняттям ганебним. Він використовує її як прикриття. Власне, питан­ня щодо офіційної роботи в умовах ринкової системи, поширення приватно-комерційної діяльності, безробіття часто взагалі не постає. Де­які з них перебувають на нелегальному становищі і «гастролюють» по регіонах країни і ближнього зарубіжжя, вчиняючи злочини.

5. Для злочинців-професіоналів характерним є прагнення під­тримувати зв'язки з антисоціальним середовищем, близьким до їх власної орієнтації і установок. Найбільш тривкі контакти вони вста­новлюють здебільшого зі злочинцями однієї й тієї ж спеціалізації. Побічним підтвердженням цього є те, що нові засуджені, прибува­ючи до виправно-трудових установ, при розподілі по виробничих бригадах намагаються потрапити в ті бригади, де утримуються осо­би, що відбувають покарання за аналогічні злочини.

Систематичне ведення антисуспільного способу життя викли­кає у особи природну психологічну потребу в повсякденному спіл­куванні зі своїми кримінальними однодумцями. Вони практикують проведення спільних зборищ («сходки», «правиловки», «розборки»), на яких вирішують питання, що становлять загальний інтерес (на­приклад, про організацію спільних дій, бо деякі злочинні посяган­ня вимагають групового способу їх вчинення), або розв'язують конфліктні ситуації.

6. У середовищі професійних злочинців існує специфічна субкультура — притаманні тільки їм традиції, звичаї, різні неформальні норми поведінки, що не відповідають загальноприйнятим у су­спільстві нормам. Кримінальна субкультура відіграє істотну роль у встановленні, підтриманні і відтворенні професійної злочинності. Дія багатьох таких норм поширюється на всі регіони країни, інші мають внутрішньогрупове застосування, деякі залежать від місця їх дії (в місцях позбавлення волі або на «волі»), виду кримінальної поведінки, національного складу злочинних угруповань.

У злочинному світі поширений свій жаргон. Особи, які трива­лий час займалися злочинним промислом, мають прізвиська, при­значені для приховування імен і прізвищ з метою забезпечення кон­спірації. Вони залишаються за злочинцями навіть і тоді, коли осо­би змінили своє прізвище і перейшли на нелегальне становище.

Злочинні клани мають спільні грошові фонди («общаки»), по­рядок накопичення яких добре відпрацьований. Вони складають­ся із внесків («долянка», «лавешки») від традиційного злочинного промислу, коштів від наркобізнесу, надходжень від азартних ігор у казино і гральних будинках, від прибутків фінансово-комерційних структур, взятих під контроль злочинних угруповань, тощо. Частина «общакових» грошей спрямовується на надання допомоги засудже­ним членам таких угруповань, їх сім'ям; певні суми вкладаються в нелегальний і легальний (на підставних осіб) бізнес, витрачають­ся на підкуп потрібних посадових осіб.

Для повної характеристики професійної злочинності наведемо ще три положення. По-перше, вона своїм корінням входить в загальнокримінальну корисливу і корисливо-насильницьку злочинність, її сучасне зростання, низький рівень розкриття і висока латентність прискорюють, генерують кримінальний професіоналізм. По-друге, деякі дослідники обгрунтовано відзначають взаємопроникнення професійної і організованої злочинності, їх взаємодетермінацію. По-третє, професійна злочинність, вважаємо, є незаконною злочин­ною діяльністю — не злочинною поведінкою, а саме злочинною діяльністю.

З огляду на названі ознаки професійної злочинності її поняття можна сформулювати так. Професійна злочинність —це віднос­но самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб'єкти якої, володіючи відповідними спеціальними злочинними навичками, знаннями і вмінням, займаються кримінальним промис­лом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтриму­ючи при цьому зв'язок з антисуспільним середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури.

У кримінологічній літературі розглядається спірне питання: чи є підстави визнавати професійними злочинцями осіб, які, тривалий час обіймаючи певні посади на підприємствах, в організаціях та устано­вах, у процесі виконання своїх безпосередніх обов'язків і трудових функцій, зловживаючи ними, постійно вчиняють злочини за місцем роботи? Чи існують професіонали-розкрадачі, професіонали-хабарники, професіонали-несуни (які систематично викрадають матері­альні цінності на виробництві) тощо? Видається, що у подібних ви­падках може йтися про злочинність «білих комірців», дисфункції соціальних інститутів і господарсько-управлінських ланок, а не про професійну злочинність, оскільки дисфункційна і корупційна пове­дінка не створює психологічного і соціального відчуження бід сус­пільства, що характерно для злочинців-професіоналів з їх специфіч­ною кримінальною спеціалізацією і кваліфікацією, специфічним антисоціальним середовищем і субкультурою тощо.

Традиційними проявами професійної злочинності є кишенькові і квартирні крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, контра­банда, пограбування і розбої. В останні роки вона поповнилася новими формами, а саме: викрадення предметів культури і мистецт­ва; злочинність у сфері наркобізнесу, нелегального виготовлення і збуту спиртних напоїв; крадіжки автомобілів; вимагання (рекет), крадіжки грошей і цінностей із сейфів і приміщень з електронною системою охорони; вбивства на замовлення (кілерство); викраден­ня вантажів із рухомого складу залізничного транспорту; розкрадан­ня і продаж зброї (вибухових речовин). Зросла злочинність і у сфері так званих кримінальних послуг, які сприяють професіоналам: скуповування і збут викраденого, наводчики, інформатори, утримувачі кубел (“малин”) тощо. В умовах економічної і соціальної нестабільності кримінологи-аналітики відзначають подальшу професіоналізацію злочинності в країні.

При з'ясуванні фактичної картини професійної злочинності потрібно звертатися і до ознаки множинності злочинів, що вчиня­ються особами, встановлювати їх кримінальний «стаж». Однак при цьому слід мати на увазі, що зустрічаються численні випадки, коли велика кількість професійних злочинців, тривалий час вчиняючи однорідні злочини, не потрапляють в поле зору правоохоронних органів. Наприклад, у спеціально відібраній для аналізу групі зло­чинців було встановлено, що 60% з них не були засуджені, хоча систематично вчиняли злочини протягом двох і більше років. Се­ред шахраїв більше половини не були засуджені, з кишенькових злодіїв — понад 15%. Серед інших категорій корисливих і корис­ливо-насильницьких злочинців, що тривалий час проявляли кримі­нальну активність, були також численні факти, коли їм вдавалося уникнути притягнення до кримінальної відповідальності.

Непрямо про професійну злочинність можна зробити висновки шляхом детального аналізу статистичних даних, про загальний і особливо про спеціальний рецидив, який є очевидною ознакою кримінального професіоналізму. Загальний рецидив корисливих злочинів досить високий і коливається від 15% до 20%. Збирання даних про професійну злочинність здійснюється і шляхом проведення вибіркових досліджень в окремих регіонах, а також шляхом обстеження деяких категорій злочинців.

Вивчення професійної злочинності пов'язано з певними трудно­щами, що є наслідком поверхового характеру теперішньої криміналь­но-правової статистики і недостатньої репрезентативності (показовості) вибіркових досліджень, що здійснюються. Але іншого вихо­ду поки що немає. Тому, спираючись на зазначені прийоми і методи, покажемо у загальних рисах стан і динаміку злочинності в Україні з 1986 по 2005 р., інтерпретуючи їх щодо професійної злочинності.

1. У цей період відмічається значний рівень корисливих і корис­ливо-насильницьких посягань. За вибірковими даними і з урахуван­ням експертних оцінок, в останні шість-сім років зросла кількість кишенькових крадіжок (в основному у великих містах та південних зонах масового літнього відпочинку). Рівень шахрайства коливаєть­ся неістотно. Наприклад, у 1999 р. було зареєстровано 17 тис. та­ких злочинів, а у 2000 р. —16 тис.

2. Кожний п'ятий злочин в Україні вчиняється особами, які вже вчиняли їх раніше. В 1999 р. цей контингент налічував 49981, а в 2000 р. 47208 осіб. Питома вага неповнолітніх у вчиненні злочинів дорівнює близько 9%.

3. Широкого поширення набула злочинність, поєднана з нарко­тиками. За офіціальними даними, за останні десять років злочини цього різновиду зросли з 11 тис. до 50 тис. у рік. Прогнозується, що в наступні два роки криміногенна ситуація в країні істотно не зміниться.

Йдеться про злочинність усіх видів, у тому числі й професійну. Остання характеризуватиметься омолодженням професійних зло­чинців, загостренням стосунків між «старими» кримінальними авто­ритетами і лідерами «нової хвилі» злочинного світу, зростанням погра­бувань, розбоїв, вимагань, шахрайства, розкрадань грошових коштів за фальшивими кредитним картками, комп'ютерної злочинності. Між тим висловлюється припущення, що після цього настане стабілізація злочинності в цілому і почнеться поступове її зниження.

Одним із компонентів кримінологічної характеристики зло­чинів, як відомо, є дані про особистісні особливості їх суб'єктів. Тому доречним буде розкрити особу професійних злочинців за та­кими показниками і властивостями, як вік, стать, соціальний ста­тус, психологічні особливості тощо.

Професійний злочинець свій перший злочин вчиняє, як прави­ло, в неповнолітньому віці. Це найчастіше корисливий злочин. У подальшому, ставши на шлях кримінального промислу, він вступає в спілкування і взаємодію зі злочинним світом, особливо в місцях позбавлення волі. Як наслідок цього — спільна участь у система­тичних протиправних діях, оволодіння злочинними навичками і вміннями, сприйняття норм злочинної субкультури. Зрештою, по­дібне несприятливе моральне формування людини приводить її до лав професійних злочинців.

За даними вибіркових досліджень, більшість сучасних профе­сійних злочинців — це люди молодого і середнього віку. Найбільшу частку серед них становлять особи віком 19-35 років (77%.). У кра­діжках з проникненням до житла питома вага цієї вікової групи до­рівнює 70%, у викраденні антикваріату і культурних цінностей — 90%. Наведені цифри насторожують. Здавалося б, ведення злочин­ного промислу повинно передбачати наявність широких і міцних знань, навичок і вмінь, чого досягають у зрілому віці. Однак сучасні професіонали помолодшали. Омолодження професійної злочин­ності свідчить про підвищення її суспільної небезпечності.

У складі професійних злочинних угруповань і кланів переважа­ють чоловіки. Жінки проявляють себе в основному в таких формах кримінального професіоналізму, як шахрайство, наркобізнес, надан­ня кримінальних послуг (придбання і збут викраденого, надання інформації для виконавців злочинних посягань тощо).

Раніше професійні злочинці найчастіше вчиняли конкретні зло­чини поодинці, покладаючись на свої сили і вміння. Професіонали «нової хвилі» віддають перевагу діям у складі групи з чітким розпо­ділом ролей. У таких групах зустрічаються особи, які мають військо­ву, спортивну, економічну освіту. Вони іноді безпосередньо вчиняють злочини, а трапляється — виступають у ролі консультантів, додають у ті чи інші методи і способи вчинення злочинів певної новизни. На­приклад, деякі з грабіжників і розбійників служили свого часу в спец-підрозділах силових відомств; зустрічаються шахраї, які працювали в державній фінансово-банківській системі.

Значну кількість серед кримінальних професіоналів складають ті, хто в момент вчинення злочину не працювали і не навчалися. Таких засуджених в Україні за період з 1987 по 2005 р. збільшило­ся в шість разів. Зокрема, за даними вибіркових досліджень, серед злодіїв, які вчинили квартирні крадіжки, на час притягнення до кримінальної відповідальності не працювало 40%. Частка кишень­кових злодіїв, які тривалий час не працювали, — 60%; карточних шахраїв — 70%.

Особи, які стали на шлях злочинного промислу, відмовляються від загальноприйнятих позитивних соціальних норм і набувають нових, властивих для певної антисоціальної групи. Саме ними вони керуються в задоволенні природної психологічної потреби в міжособистісному спілкуванні. У зв'язку з цим становлять певний інте­рес морально-психологічні особливості професійних злочинців. Вони віддають перевагу злочинній діяльності перед будь-якою іншою; ділять учасників міжособистісного спілкування на «своїх» і «чужих»; проявляють відчуження і ворожість до оточуючих осіб з правомірною поведінкою; демонструють постійну готовність до створення або використання сприятливої ситуації для вчинення чер­гового злочину; проявляють постійну турботу про підтримання і підвищення злочинної «форми» як гарантії успіху в своєму промислі і безпеки; поважають відданість кримінальній общині і вірність своїм «товаришам»; беззаперечно додержуються традицій і норм кримі­нальної субкультури.

Нині очевидно, що види злочинності професійна і організова­на тісно взаємопов'язані, але є окремими видами злочинності, до того ж найнебезпечнішими, що мають тенденцію до розростання.

Переходячи до розкриття змісту поняття організованої злочин­ності, слід відзначити перш за все, що вона не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, відомої кримінальному законо­давству. За своєю сутністю — це таке вкрай негативне самостійне якісне явище, як злиття різних видів злочинів у єдину діяльність. Ок­ремі суспільно небезпечні діяння при цьому — лише певні операції більш складної злочинної діяльності. Тут є система багаторівневих, стійких злочинних зв'язків, які ведуть до концентрації злочинності.

Стрижень організованої злочинності становить корислива мотива­ція поведінки окремих осіб і соціальних груп. Жадібність, жага збагачення, порушення загальновизнаних принципів розподілу національного доходу штовхають їх на пошук різних неправомірних засобів для задоволення своїх підвищених зазіхань, оволодіння непо­мірними багатствами. Мета організованої злочинності полягає в одер­жані за будь-яку ціну постійної значної наживи.

Організована злочинна діяльність існує в Україні в галузі еко­номіки, фінансово-банківській сфері, зовнішньоекономічній тор­гівлі, посередницьких підприємницьких структурах, підпільному виготовленні і збуті спиртогорілчаних виробів, наркобізнесі тощо. При цьому вчиняються різні види злочинів: розкрадання, банди­тизм, вимагання, підроблення цінних паперів і грошей, незаконний обіг зброї, приховування доходів від оподаткування, заняття не-ліцензованими і фіктивними видами підприємницької діяльності і торгівлі, шахрайство з фінансовими ресурсами, одержання і даван­ня хабара, відмивання «брудних грошей», викрадення людей, вбив­ства на замовлення, злочини, пов'язані із виготовленням, зберіган­ням і збутом наркотичних засобів, і багато інших.

Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без широ­кої корупції представників державних, господарських, контролюючих органів. У цьому випадку йдеться не про співучасть останніх у конк­ретному злочині, а про потенційну можливість вчиняти дії або утри­муватися від вчинення дій, вигідних учасникам цих злочинних угру­повань, про непряме сприяння їм, прихильне до них ставлення.

Незважаючи на свою переважно корисливу спрямованість, орга­нізована злочинність разом з тим нерідко межує з насильством, найбільш тяжкими його формами — вбивствами, заподіянням тяж­ких тілесних ушкоджень, вимаганнями, незаконним позбавленням волі тощо. Насильство при цьому стає свого роду прийомом у кон­курентній боротьбі злочинних груп між собою, засобом залякування і фізичного усунення «небажаних людей», свідків, журналістів, політичних діячів та ін. Члени багатьох організованих злочинних груп, як показує практика, добре озброєні. Вони за першої ж необ­хідності готові скористатися будь-якою зброєю, яка в них є.

Суб'єктами організованої злочинності виступають члени організо­ваних злочинних угруповань (співтовариств), яким притаманні: знач­ний склад (причому це не проста група осіб, а своєрідне ієрархіч­но побудоване злочинне об'єднання), стійкість, згуртованість, роз­поділ ролей між їх членами, зорієнтованість на спільну тривалу злочинну діяльність, її планування, поділ сфер впливу, наявність си­стеми захисту від державного і соціального контролю, інформацій­на і технічна забезпеченість.

За ступенем організованості фахівці-аналітики розрізняють слабо-організовані, середньоорганізовані та високоорганізовані злочинні групи і організації. За територіальною поширеністю злочинні органі­зовані групи (організації) можуть бути локальними (у межах адміні­стративного району, міста), регіональними (у масштабах двох-трьох однорідних в історичному і соціально-економічному відношенні обла­стей), міжрегіональними (по суті справи у країні в цілому) і транснаціональними (міжнарод­ними) маються на увазі ті, які пов'язані з мафіозними структурами інших країн. Залежно від спрямованості, змісту і спеціалізації злочин­ної діяльності виділяються три види організованих угруповань-співто­вариств: а) угруповання, які спеціалізуються на вчиненні загально - кримінальних злочинів у поєднанні з організацією азартних ігор, вимаган­ням, викраданням людей, наркобізнесом і т. ін.; б) співтовариства господарської, комерційної, фінансової спрямованості, які паразиту­ють на офіційних, банківських та організаційних структурах суспіль­ства; в) співтовариства змішаною типу, які поєднують риси перших двох організованих злочинних угруповань-співтовариств.

Розрізняють ще й такі форми організованості (згід­но з термінологією КК України):

• злочинна група — це дві й більше осіб, які заздалегідь домовляються про спільне вчинення злочину (або кількох злочинів);

• організована злочинна група — це три і більше осіб, які беруть участь у підготовці чи вчиненні злочину, попе­редньо зорганізувавшись у стійке об'єднання для вчинен­ня злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функ­цій між учасниками групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;

• злочинна організація — це стійке ієрархічне об'єднання кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні складові якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї ор­ганізації, або керівництва чи координації злочинної діяль­ності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ст. 28 КК України).

Різновидом злочинної організації є банда (ст. 257 КК Укра­їни), яку можна визначити як замкнуте формування тісно вза­ємопов'язаних тяжкими й особливо тяжкими злочинами членів, озброєних вогнепальною зброєю, в основі злочинної діяльності яких лежать напади на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб і здебільшого супроводжуються вбивствами, на­несенням тяжких тілесних ушкоджень, катуванням потерпілих.

Злочинну організацію можна віднести до структур організо­ваної злочинності за наявності деяких інших ознак, про які йтиметься далі.

Якщо професійна злочинність існувала завжди, то органі­зована в її сучасному розумінні виникла і почала розвиватись разом із виникненням і розвитком ринкової економіки розви­нутого капіталізму. Спираючись на вікові "досягнення" профе­сійної злочинності, організована злочинність водночас прони­кає в ринкову економіку, стає її неодмінним продовженням і часткою, використовує форми й методи її діяльності з тією лише відмінністю, що вони або заборонені чинним законодав­ством, або неврегульовані ним у якійсь частині.

Визначення організованої злочинності у вітчизняному зако­нодавстві має формальний характер. У ст. 1 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” під організованою злочинністю розуміється су­купність злочинів, що вчиняються у зв'язку зі створенням і ді­яльністю організованих злочинних угруповань.

У 1975 р, у США для практичного користування було введе­но таке нормативне визначення організованої злочинності: це діяльність будь-якої групи осіб, чиї основні заняття пов'язані з порушенням кримінальних законів з метою отримання неле­гальних прибутків, а також можливості займатися рекетом і в разі потреби складнішими фінансовими маніпуляціями. Погляди вчених розвинених країн на поняття організованої злочинності синтезував американський кримінолог В. Фокс у праці "Вступ до кримінології" (1980 р.)- Він систематизував елементи організованої злочинності:

• організація злочинного бізнесу у формі рекету, прости­туції, контрабанди наркотиків, азартних ігор;

• належність до групи, що наказує вчинення злочинів, які є джерелом існування;

• удосконалення злочинної діяльності й ізольованість від суспільства;

• незаконна діяльність, що користується попитом у законослухняного суспільства;

• наявність економічно виправданого ризику;

• приховування злочинної діяльності;

• підтримка організованої злочинності з боку політиканів і поліції.

Організована злочинність існує в усіх країнах світу й різ­ниться лише мірою згуртованості, що залежить від історичних, етнічних, економічних, соціальних шляхів розвитку того чи іншого суспільства: “тріади” в Гонконгу, “якудза” в Японії, “коза ностра” у США, “мафія” в Італії тощо. Нині організована злочинність має інтернаціональний характер.

Доводиться констатувати, що організована злочинність — це не тільки особливе кримінальне явище, як професійна зло­чинність, а й суспільно-політичне, притаманне розвиненому ринковому суспільству. Так, якщо професійна злочинність як кримінальне явище, умовно кажучи, співіснує паралельно з життям законослухняного суспільства, створюючи власний таємний “світок”, то організована злочинність, об'єднуючи злочинні угруповання на різних напрямах злочинної діяльно­сті (наркобізнес, порнобізнес, торгівля людьми, зброєю, рекет тощо) і створюючи “стартовий капітал” здебільшого у лідерів і їх найближчого оточення, аж ніяк не може цим задовольни­тися. Тому організована злочинність створює нібито два шари свого існування: нижчий — виконавці злочинів різного хара­ктеру (ці виконавці фактично є “звичайними” професійними злочинцями) і вищий — керівники угруповань і керівники цих керівників, які безпосередньо злочинів не вчиняють, але через ланки системи керують злочинною діяльністю, накопичуючи величезний капітал. Ці “брудні” гроші відмиваються через систему банківських операцій і стають легальними, піс­ля чого вкладаються в легальний бізнес, перетворюючи верхі­вку організованої злочинності на респектабельних громадян своїх країн, а то й у міжнародному масштабі.

Керівники організованої злочинності стають поважними чле­нами суспільства. Для самоствердження і власної безпеки вони намагаються проникнути в усі рівні органів влади і управління самостійно або за допомогою завербованих за матеріальні блага, корумпованих службових осіб з метою здійснення власної полі­тики, насамперед у вирішенні на всіх рівнях економічних проб­лем для здобування максимальних прибутків. Вони намагають­ся спрямувати суспільне життя у потрібне їм русло, впливати на прийняття тих чи інших політичних рішень, законодавчих та інших нормативних актів з метою саботування або впроваджен­ня реформ у потрібному їм напрямі.

Усе сказане неможливо здійснити без корумпування части­ни службових осіб усіх рівнів. Отже, корумпування є невід­дільною ознакою організованої злочинності. У ст. 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” наводиться таке поняття цього явища: “це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг”.

Таким чином, під корупцією розуміється не тільки отриман­ня хабарів службовими особами. Хабар, як правило, є почат­ком корупційної діяльності посадової особи. Після цього вона починає одразу нібито працювати на двох службах, у двох орга­нізаціях: офіційній і злочинній.

Корупція — це система відносин, побудованих на протиправ­них оборудках службових осіб із злочинцями на шкоду держав­ним і громадським інтересам.

Зазначені посадові особи перебувають на утриманні босів організованої злочинності, виконують їх вимоги і вже ніколи не можуть зійти з цієї “дистанції”, бо їх діяльність задоку­ментована злочинцями. Поруч з “придбанням” “потрібних” людей в офіційних структурах організована злочинність уко­рінює туди і своїх “вихованців”.

До найважливіших належать такі ознаки організованої зло­чинності:

• корислива спрямованість, намагання отримати макси­мальні прибутки;

• агресивність і експансіонізм, у тому числі в міжнародно­му масштабі;

• здатність до диверсифікації (швидка зміна профілю діяль­ності);

• злиття, упровадження і організація легального бізнесу з метою відмивання "брудних" грошей і досягнення висо­кого становища в суспільстві;

• наявність корумпованих зв'язків, за допомогою яких ви­рішуються питання безпеки босів організованої злочиннос­ті, розширення злочинної діяльності, впливу на рішення важливих для організованої злочинності питань, насам­перед економічних;

• здійснення розвідувальної, контррозвідувальної, охорон­ної і терористичної діяльності з метою забезпечення ефек­тивного функціонування мафіозних структур;

• внутрішнє функціонування структури забезпечується ієрар­хічною будовою з чітким розподілом ролей і колегіальним органом вищого управління, наявністю матеріальної фі­нансової та інформативної бази, жорсткою дисципліною з каральними заходами аж до ліквідації суперників і своїх, що "проштрафились".

Отже, мафіозне угруповання виконує три функції: органі­заційну, забезпечувальну і виконавчу. Зауважимо, що ці функ­ції постійно виконують одні й ті самі особи, що відокремлює організаційний і забезпечувальний напрями діяльності від без­посереднього виконавчого, а це дає можливість особам, які виконують перші дві функції, майже завжди уникати кримі­нальної відповідальності.

З огляду на викладене можна навести таке визначення ор­ганізованої злочинності: це соціально негативне явище, що має вигляд неформальної розвиненої структури, побудоване із сис­теми усталених, керованих угруповань злочинців і діє з метою отримання максимальних прибутків, для чого намагається за допомогою корупції максимально впливати у своїх інтересах на розвиток соціальних процесів у суспільстві на всіх його рівнях за рахунок нелегальної діяльності в поєднанні з діяльністю ле­гальною.

Доводиться також констатувати, що організованій злочин­ності тісно в національних кордонах. Як великий бізнес взагалі організована злочинність набрала всесвітнього характеру. Отже, наркобізнес, торгівля зброєю, викрадання і продаж авто­транспорту, торгівля "живим товаром" — усе, чим займається організована злочинність, не має кордонів. Об'єктивно цьому сприяють розвиток технологій комп'ютеризації і комунікації, їх поширення по всьому світу; руйнування так званого соціа­лістичного табору; зменшення в усьому світі значення націо­нальних кордонів.

Отже, небезпека організованої злочинності полягає не лише в кількості й якості злочинів, а й у тому, що вона підриває правові основи держави; населення втрачає довіру до влади; по­силюються позиції тіньової економіки; на тлі соціальної і еко­номічної депресії частина молоді тягнеться до “красивого жит­тя” у структурах організованої злочинності, що у 99 випадках зі 100 закінчується погано.

Організація об'єднаних націй вбачає такі тенденції в роз­витку організованої злочинності:

• різке поширення, пов'язане з використанням електрон­них засобів;

• глибше проникнення в легальну економіку;

• посилення корумпування чиновницького апарату (панує філософія безмежного “матеріалізму”);

• посилення розвитку наркобізнесу (невизначеність, яка ви­никла в результаті глобальної кризи в економічній, полі­тичній і соціальній сферах, штовхає людей на пошук за­собів для тимчасового забуття);

• тенденція до інтернаціоналізації (з доповіді Генсекретаря ООН, 1993).

Мабуть, ці тенденції характерні й для вітчизняної організо­ваної злочинності.

Російський кримінолог Миньковский Г.М. виділяє наступні особистісні типи учасників організованої злочинності.

- лідери організованих злочинних груп і співтовариств;

- «злодії в законі», «авторитети»;

- фахівці в різних областях професійних знань;

- рядові учасники організованих злочинних груп і співтовариств;

- корумповані посадові особи.

1. Лідери злочинних груп і співтовариств поділяються на:

- керівників організованих злочинних груп (співтовариств) у сфері економіки, 80 % яких відносяться до числа посадових осіб підприємств, установ чи організацій елітних прошарків приватних підприємців;

- керівників гангстерських, рекетирських структур з числа «злодіїв у законі», інших «авторитетів»;

- керівників - «оборотнів» з числа співробітників правоохоронних і контролюючих органів.

Для всіх лідерів характерна авторитарність, жорстокість, готовність йти на усіх для досягнення мети, організаційні здібності, уміння підкорити собі інших, впевненість у власній перевазі, мотивація панування, відсутність здатності до співпереживання, відношення до людей як до знарядь для досягнення мети.

Тенденція злиття загальнокримінальних організованих структур і структур, що діють у сфері економіки, приводить до створення змішаних груп (співтовариств), лідерами яких можуть бути особи з кожної з названих характеристик. Також відбувається еволюція лідерів гангстерських структур, які займалися вимаганням, убік проникнення в легальний бізнес.

 2. «Злодії в законі», інші «авторитети» здійснюють:

- інформаційний взаємозв’язок та іншу координуючу діяльність у відношенні організованих структур, що діють на визначеній території чи в сфері злочинного бізнесу;

- організаційну і правову допомогу цим структурам на їхнє прохання;

- збереження загальних коштів;

- дозвіл виникаючих суперечок і конфліктів і т.д.

3. Одним з особистісних типів учасників організованої злочинності є фахівці в таких областях професійних знань, як виготовлення і ремонт зброї, вибухових пристроїв; зв’язок; транспортні засоби; комп’ютерні технології; біохімія, фармакологія і т.п.

Для цієї категорії осіб характерне зовнішнє слідування нормам міжособистісного спілкування, прийнятим у законослухняному середовищі.

4. Рядові учасники злочинних груп і співтовариств – це бойовики, охорона лідерів, особи, які здійснюють розвідувальні і контррозвідувальні функції, виконання конкретних злочинів і приховання їх слідів і т.д.

Особливістю рядових учасників організованих злочинних структур є доведена до автоматизму слухняність вказівкам керівника.

Для осіб, задіяних в якості охоронців, бойовиків і т.п., характерні рішучість, швидкість реакції, професійне використання зброї і прийомів бойової боротьби, агресивність, готовність до вирішення конфліктів шляхом насильства чи залякування, готовність без коливань застосувати жорстокі методи впливу на жертву.

5. Корумповані посадові особи створюють «дах» для організованих злочинних структур, забезпечують їх безпеку, надають юридичну допомогу і т.д.