Лекція 1.

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА СИСТЕМА КРИМІНОЛОГІЇ

1. Поняття кримінології як соціально-правової науки

2. Предмет науки кримінологія

3. Методологія і методи кримінологічної науки.

4. Місце кримінології у системі наук

5. Система науки кримінології

ВСТУП

Боротьба зі злочинністю, як свідчить теорія та практика різних держав, можлива тільки у двох основних напрямках. По-перше, це призначення кримінального покарання за вчинений злочин, і по-друге – попередження державою, суспільством, окремими громадянами суспільно-небезпечних діянь, які можуть бути вчинені.

Отже, відповідно двом практичним напрямкам у боротьбі зі злочинністю в теорії права склалися дві наукові галузі, покликані розробляти проблеми її можливого подолання. Перша галузь заснована на юридично-догматичному методі вивчення злочинів. Вона як сукупність (система) правових ідей, поглядів, принципів і представлень розробляється теорією кримінального права. Друга галузь випливає з юридично-соціологічних теорій, в основі яких лежать конкретно-соціологічні методи вивчення таких явищ, як злочинність, особа злочинця, запобігання злочинності й окремих видів злочинів. Ця самостійна система поглядів, ідей, концепцій охоплюється кримінологічною наукою.

Кримінологія по своїй природі — наука комплексна. У ній представлені і юридичні, і соціологічні, і психологічні теоретичні положення. Причому соціолого-емпіричний матеріал описується, аналізується з позицій права. Крім того, привносячи в право визначені соціологічні і психологічні знання, кримінологія розширює свої можливості у вивченні системи злочинності і проблем її запобігання.

1. Поняття кримінології як соціально-правової науки

Відомо, що жодна ідея у суспільстві не отримує відповід­ного розвитку, якщо немає суспільних потреб. Кримінологія як сфера наукових пошуків і допитливого людського розуму виникла у XVIII столітті разом з кримінальним правом, її поява була пов’язана із загостренням суперечностей, які склались у суспільстві, що призвело до різкого зростання злочинності. В цих умовах кримінологічні ідеї, які пояснюва­ли злочинність як явище та причини, що її породжували, ста­ли здобувати все більшу суспільну значимість.

Проблема злочинності завжди була і сьогодні залишається однією з найзлободенніших і політичне гострих. Думки з цього приводу були полярні як з погляду розуміння того, що являють собою злочинність і люди, які скоїли злочин, так і з погляду того, а як же боротися з нею, якими шляхами, методами і заходами. Свій внесок у розуміння злочинності, а також у формування соціального порядку внесли священнослужителі, філософи, літератори, представники різних галузей науки.

Початком кримінології прийнято вважати працю Чезаре Беккарія (1738—1794 рр.), “Про злочини і покарання” (1764 р.), в якій він сконцентрував увагу на проблемі злочину та судів. Термін „кримінологія” ввійшов у науковий обіг у 1885 році, коли італієць Рафаелє Горофало видав книгу з такою назвою.

Етимологічно кримінологія означає вчення про злочин від латинського “кгіmеn” (злочин) та грецького “lоgоs” (вчення). Проте з розвитком вона набула більш широкого значення і сьогодні це наука про злочинність. Але подібне пояснення навряд чи може розкрити зміст науки кримінології.

У зарубіжній літературі поряд з терміном «кримінологія» зустрічаються і деякі інші, такі як «кримінальна соціологія», «кримінальна біологія», «кримінальна етимологія», «соціологія злочинності», «кримінальна антропологія» тощо. У вітчизняній науці вживається тільки термін «кримінологія».

Межі кримінології часто зв’язують з її предметом і фактично зводять до переліку його складових частин. Разом з тим такий підхід є недостатнім, бо, незважаючи на вагомість предмета, визначення науки має містити у собі більш повну її характеристику, вказуючи, зокрема, на місце науки в за­гальній системі знань, найважливіші методологічні підходи до предмета дослідження, на кінцеву мету та задачі дослідницьких пошуків.

Відповідно до цього вітчизняна кримінологія може бути визначена як соціолого-правова наука про злочинність, її сут­ність та форми проявів, причини і закономірності виникнення і мінливості, особи суб’єктів, які скоїли злочини, а також закономірності і форми соціального впливу на причини і умови злочинності з метою запобігання і подолання цього негатив­ного явища.

Отже, як підкреслено вище, кримінологія, як і всяка на­ука, визначає закономірності явищ, що вивчаються нею, і на цій основі вирішує питання бажаного впливу на них. У про­цесі розвитку вітчизняної кримінології пропонувались такі, наприклад, погляди, з метою найбільш повного визначення поняття і предмета науки.

Перші підручники, з кримінології, підготовлені колективами авторів, та деякі науковці визначали кримінологію як науку про стан, динаміку, причини злочинності, методи її ви­вчення, шляхи і засоби запобігання.

Гришаєв П.І. вважає, що кримінологія — це наука, яка «досліджує сферу суспільних відносин, що виникають у зв’язку з існуванням злочинності як відносно масового соціального явища класового суспільства». Існують і ряд інших визначень. Як правило, всі вони правильні. Але необхідно відзначити, що визначення (дефінціація) конкретної науки має містити у собі ті вказівки, які властиві саме цій науці. То­му, як справедливо відзначають автори «Курсу радянської кримінології», немає необхідності включати у визначення по­няття кримінології положення, які є загальними для науки в цілому (наприклад, що це відносно самостійна система знань і в той же час елемент системи науки; особлива форма діяльності людей, що об’єднує вчених і наукові заклади, тощо).

Вищенаведене визначення свідчить, що кримінологія є однією з суспільних наук, галуззю суспільствознавства, і її міс­це на стику соціології та правознавства.

До правознавства кримінологія відноситься тому, що яви­ща, які вона вивчає, мають характеристику, що базується на кримінально-правових поняттях, «злочин», «злочинець» і відрізняється від адміністративно-правових понять «інше право­порушення», інший правопорушник. Система профілактики і засоби профілактики мають правову основу або правовий аспект, а причини і умови злочинності, особа злочинця часто зв’язані з дефектами правосвідомості, правової психології і т. п. Разом з тим вивчення злочинності як явища в цілому, причин і умов, особи злочинця, засобів запобігання злочин­ності не укладаються тільки в рамки правових характерис­тик, аналіз цих правовідносин лежить у сфері соціології. Ось чому кримінологія не чисто правова, а соціолого-правова наука і навчальна дисципліна.

У зв’язку з цим неправомірно, на наш погляд, вважати кримінологію лише соціальною наукою, як це робить, на­приклад, О.Б.Сахаров, Обґрунтовуючи свою позицію з цьо­го питання, він пише: «Той факт, що кримінологія викорис­товує кримінально-правові поняття і категорії і певною мірою ґрунтується на них, не доводить юридичний характер цієї науки. Юридичні поняття і категорії покладені, наприклад, в основу судової статистики, яка не є юридичною наукою».

Більшість вітчизняних вчених-юристів не поділяють цього погляду і вважають кримінологію соціолого-правовою наукою.