2.Суб'єкт-суб'єктна взаємодія учасників навчально-виховного процесу.

Вчитель завжди діє як більш освічений, зрілий, відповідальний партнер учня. Ця відмінність виявляється навіть поза межами його професійної ролі. Із психолог о педагогічного погляду абсолютна рівність позицій між ними і небажана, оскільки неминуче призведе до негативних наслідків: панібратського, фамільярного ставлення учнів до вчителя, формування у них завищених, неадекватних самооцінок і рівнів домагань, відсутності поваги до авторитету і життєвого досвіду дорослих.

Статусна, рольова нерівність не заперечує рівності особистісної, оскільки найхарактернішою ознакою суб'єктності є здатність до вільної самореалізації на основі власного вибору. Взаємодіючи з учителем, учень виступає і суб'єктом, і об'єктом педагогічного впливу.

У педагогічному процесі недопустимо маніпулювати учнем, тобто незрілою, недосвідченою людиною, яка ще не знає своїх прав. Учня не можна змусити бути активним, навчити відповідати за свої вчинки і себе загалом, виявляти ініціативу тощо. Вчитель повинен надавати йому можливість самореалізуватися у навчальному процесі, сформувати у собі механізм самоуправління і саморегуляції, актуалізувати потребу в особистісному творенні власних цілей, усвідомленні засобів, дій, рефлексії, самоконтролю.

У кожній педагогічній ситуації рівень об'єктності та суб'єктності різний. У навчальній діяльності виникне чимало моментів, які потребують від учня обмеження активності, підкорення, вміння прийняти свою об'єктність як необхідність, дотримуватися запропонованої вчителем логіки поведінки.

У непростих ситуаціях взаємодії педагогу слід мати на увазі, що довірливе спілкування не можна нав'язати, воно виникає на основі природного бажання іншої людини. Процес особистісної взаємодії повинен розгортатися послідовно, перехід до наступного її етапу відбувається за наявності ознак подолання попередньої стадії. На практиці більшість учителів прагнуть досягти бажаного результату, не фіксуючи особливостей процесу досягнення.

Взаємодія педагога та учня, як правило, проходить такі стадії:

Важливою характеристикою педагогічної діяльності є її продуктивність, яка виявляється на таких рівнях:

Отже, педагог як суб'єкт педагогічної діяльності поєднує в собі індивідуальні, особистісні, суб'єктні властивості, що забезпечує ефективність його діяльності.

3/ Основні види та засоби соціалізації. Позитивна і негативна соціалізація.

Поняття "соціалізація" (від латинського воеіаіів - суспільний) виникає в американській та французькій соціології в кінці ХІХ ст. (Ф. Гіддінгс, Г. Тард).

Вагомий внесок у розробку теорії соціалізації здійснив Т. Парсонс. Вчений розумів соціалізацію як процес інтеграції індивіда в соціальну систему шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм, "вбирання" в себе загальних цінностей.

Соціалізація забезпечує потребу індив₁іда слідувати загально-значущим нормам і стандартам поведінки^*265. Вплив соціального середовища на становлення особистості становить суть проблеми соціалізації.

Соціалізація	способи формування умінь і соціальних настанов індивідів, які відповідають їхнім соціальним ролям
	полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального
	процес входження в суспільство
	процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, настанов, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті та групі
	процес засвоєння та подальшого розвитку індивідом соціально-культурного досвіду

Основні сфери соціалізації - сім'я, групи ровесників, інститути виховання і освіти тощо.

Фактори соціалізації

Соціалізація полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального під прямим чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як:

Фактори соціального середовища

o сукупність ролей і соціальних статусів, що суспільство пропонує людині;

o соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретного статусу;

o система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших;

o соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх переданню і засвоєнню;

o загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга - для суспільств у перехідні епохи їх розвитку.

Соціалізація особистості:

- єдність уніфікації та індивідуалізації

- основні фактори, які обумовлюють процес соціалізації: сім'я, відносини рівності, навчання, праця, ЗМІ, організації;

- стадії соціалізації: дитинство, підліткова стадія, зрілість, старість (дотрудова, трудова, післятрудова).

Десоціалізація - процес руйнування або перебудови існуючої системи цінностей, відучення від старих цінностей, соціальних норм, ролей та правил поведінки.

Ресоціалізація - наступний за десоціалізацією етап засвоєння нових цінностей, соціальних норм, ролей та правил поведінки.

У суспільствах перехідного типу доволі часто доводиться зустрічатись із явищем ресоціалізації. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Це надзвичайно болючий для людини процес, прикладами якого можуть бути цілковита зміна поглядів на суспільство та переоцінка свого минулого життя, руйнування основ старого світогляду і усвідомлення необхідності побудови нового світорозуміння, вимушений розрив із традиційними культурними цінностями і прагнення бути "сучасним", граючи інколи зовсім невідповідну своїм бажанням соціальну роль, і т.ін. Це радикальна зміна установок та моральних засад особистості.

Для суспільств перехідного типу характерні процеси десоціалі-зації та ресоціалізації: зростання цінності речей та знецінення ідей. Досить важливим є твердження, що особливості стратегічних орієнтацій зумовлює їх соціальна база. Суб 'єкти стратегії успіху - середні верстви, науково-технічна інтелігенція, підприємці, керівники, політичні діячі. Стратегію життєвого благополуччя застосовують переважно маргінальні верстви та представники фізичної праці. Прибічники стратегії самореалізації - гуманітарна інтелігенція, діячі літератури й мистецтва, духівництво. Корисну інформацію для аналізу особистісних орієнтацій дають Є. Рєзнік та Ю. Рєзнік, визначаючи передумови вибору певного типу орієнтацій, умовно подаючи їх у вигляді загальних та часткових залежностей, які фіксуються емпіричним шляхом на індивідуальному та груповому рівні.

   Найхарактернішими віковими періодами, за якими можливо простежити формування процесів соціалізації та дезадаптації є підлітковий та юнацький вік. Часто підліток вливається в особливі групи собі подібних, де він проявляє та демонструє свої якості, значущі для обраних угруповань. Тут визначаються його статус, роль і позиція та відбувається інтеграція в конкретну групу, в якій часто підтримку отримують ті індивідуальні якості, котрі неприйнятні з тієї чи іншої причини для суспільства (агресивність, жорстокість тощо). Інтегруючись, особистість розпочинає діяльність у напрямку, що не відповідає усталеним суспільним нормам, а її поведінка відрізняється від загальноприйнятої, а подекуди спрямована проти цих норм і стереотипу соціальної дії. У цьому разі говорять про асоціальну та антисоціальну поведінку, де остання вважається більш небезпечною, оскільки має тенденцію до переростання в протиправну та злочинну. Причини дезадаптації мають прямий, або опосередкований характер. У першому випадку незадоволення виникає у зв'язку із неприйнятністю для індивіда певних умов життя взагалі, в другому - через порівняння людиною свого соціального становища із положенням представників інших соціальних груп, будь-то громадяни іншої країни чи персонали вищого прошарку суспільства. Все це є причиною виникнення в особистості завищених вимог до безпосередньо відторгнутого нею оточення.    Процес десоціалізації передбачає те, що на певній стадії соціалізації відбувається певна деформація особистості (підліток попадає під вплив негативного мікросередовища), результатом якої є руйнація попередніх позитивних норм та цінностей і засвоєння антигромадських взірців поведінки. Тому, десоціалізація - зворотній до соціалізації процес, котрий характеризується відчуженням особистості (на певному етапі розвитку) від основної маси людей, входженням її у неформальні групи, які діють асоціально чи навіть антисоціально [4].    Негативна соціалізація - це інтеграція особистості в особливу підструктуру макросоціуму, котру презентують такі інститути десоціалізації, як неформальні групи асоціального чи антисоціального спрямування (система ціннісних орієнтацій людини в такій групі складається із суміші позитивних та негативних цінностей, де перші залишилися від минулого досвіду існування в звичному для більшості з нас оточенні, другі були набуті на основі досвіду спільної діяльності в новому неформальному середовищі); з іншого - це псевдоінтеграція особи з допомогою феномена свідомого конформізму - людина формально приймає і відтворює відносини свого оточення, створюючи видимість просоціального члена суспільства, однак система її ціннісних орієнтацій не відповідає загальноприйнятій, відхиляючись у бік споживацького, маніпулятивного ставлення до матеріальних та духовних цінностей соціуму, в якому вона проживає. Негативна соціалізація може також розглядатися як прийняття особистістю системи деструктивних моральних норм (цей варіант можливий здебільшого у випадках участі індивіда в різних деструктивних культах або внаслідок його тривалого перебування у колі неформальних груп подібного спрямування).    Поняття “відставання у соціалізації” пов'язане з проблемою асоціалізації. Воно означає несвоєчасне привласнення особистістю тих позитивних норм, взірців і правил поведінки, які передбачаються суспільством для кожного етапу соціалізації. Хоча відставання у соціалізації не є антигромадським проявом, однак з часом воно може привести до засвоєння особистістю негативних норм або до бездумного підкорення такій же ж особистості чи волі інших антигромадських елементів і груп. Обираючи життєву позицію та професійно орієнтуючись, людина отримує можливість самореалізації закладеного потенціалу та відтворення практичних навичок у власній діяльності. Успішне пристосування до нових суспільних умов реалізується через конструктивну взаємодію індивіда з іншими людьми, що можливо за допомогою соціалізації.    Проявом асоціалізації є девіантна поведінка - система вчинків, котрі відхиляються та відрізняються від загальноприйнятих норм суспільства у сфері права, культури, моралі.