Змістовий модуль 6.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

В УКРАЇНІ

1.Фактори розвитку спільного підприємництва в Україні.

2. Масштаби і динаміка діяльності СП в Україні.

3.Тенденції в розвитку спільного підприємництва і його результативність.

4. Регіональний аспект розвитку СП.

1. На масштаби, динаміку і результативність спільного підприємництва впливає сукупність взаємозалежних факторів, серед яких варто виділити основні:

1) Глобальні економічні фактори, у групу яких варто віднести стан розвитку світової економіки, головних світових ринків, стабільність світової валютної системи й активне страхування міжнародних операцій.

2) Политико-, ресурсно- і загальноекономічні фактори щодо кожної країни і т.д.

З урахуванням цих факторів, формується відповідна стратегічна орієнтація країн:

1). Країни базування капіталу – переважно промислово розвинуті країни, і питання про експорт капіталу зважується на основі балансу вивозу і ввозу інвестицій.

Розрізняють наступні групи країн:

• Ті, котрі переважно експортують капітал (Японія)

• Ті, які дотримують рівноваги у вивозі і ввозі капіталу (Німеччина, Франція)

• Імпортери капіталу (Ірландія, Португалія, Туреччина і США)

Останнім часом головними експортерами капіталу у формі спільного підприємництва стали: Китай, Корея, Тайвань, країни Близького Сходу.

У даний час капітал експортується в промислово розвинуті країни, у той час як у 70-80 р. - у ті, що розвиваються.

2) Країни прийняття капіталу зацікавлені в ньому оскільки:

• Імпорт прямих інвестицій призводить до зростання виробничих потужностей, ресурсів; розширенню використання передової технології, управлінського досвіду, підвищується кваліфікація національних трудових ресурсів.

• Більш продуктивно використовуються національні ресурси .

• Розвивається національна науково-дослідна база (у напрямку, необхідному інвесторам).

• Стимулюється конкуренція.

Перехідний стан економіки України формує специфічні умови залучення і використання іноземних інвестицій, що у свою чергу визначає необхідність вивчення внутрішніх і зовнішніх факторів для розвитку і регулювання СП в Україні. Серед внутрішніх економічних факторів можна виділити:

1) Негативні тенденції в розвитку національної економіки України.

2) Довгострокова, структурна перебудова деформованої економіки України.

З зовнішніх факторів несприятливими для розвитку експорту можна назвати наступні:

1) закриті міжнародні ринки в результаті процесу транснаціоналізації;

2) тверде регулювання національних ринків на наднаціональному рівні в зв'язку з регіональною інтеграцією;

3) дискримінаційна політика окремих держав відносно України;

4) конкуренція серед країн СНД тощо.

Позитивними тенденціями для України є її потенціал. За оцінками фахівців світового рівня, Україна була і залишається відносно економічно розвитою державою серед країн СНД.

Для розвитку спільного виробництва й інвестування умови сприятливі. Утворення СП на Україні має наступні макроекономічні цілі:

1. орієнтація виробництва на підвищення якості життя, культури і споживання;

2. науково-технічний прогрес, відновлення технологій, особливо наукомістких, ресурсозберігаючих і екологічно чистих.

Існують різні рівні пріоритетності створення СП:

1. подолання залежності України від імпорту;

2. структурне перетворення економіки, створення сучасних галузей;

3. виробництво товарів і послуг імпортного споживання.

2. Спільне підприємництво в Україні перебуває в стадії становлення.

На території України в створенні СП брали участь не всі регіони, а 19 з 25. Концентрація їх була нерівномірна: СП у Києві й області, Одесі, Львові, Донецьку склали 70% від кількості в Україні. В експорті України продукція СП складала 0,05%. Імпортована продукція по СП у 6 разів перевищувала експорт. У структурі експорту більше половини - сировина і матеріали, а імпорт - устаткування і засоби електронно-обчислювальної техніки. З діючих СП (їх більше 39) тільки 1/5 реалізовувала продукцію на внутрішньому ринку за валюту. З 1987 по 1992 р. було утворено 1300 СП із закордонними партнерами з 48 країн.

Територіальне розміщення СП пов'язане не тільки з інтересом партнера щодо діяльності, алі і традиційними зв'язками. Так, у Закарпатті, при створенні СП іноземними партнерами були представники Чехії, Угорщини; українсько-американські СП розміщені в 18 регіонах, але пріоритетні з них - Київ, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ; українсько-австрійські СП концентруються в західних регіонах з найбільшою концентрацією у Львівській області; Французькі підприємства орієнтуються на промислово розвинуті області, наприклад у Центрально-Східній Україні: Англійці - у 14 областях; Швейцарський капітал - у Донецько-Дніпровському регіоні і на півдні України (Одеса).

З 1995р. інвестиції постійно зростали, і до початку 2000р. зросли в 5 разів (майже 3 млрд.$). Основні партнери з прямих інвестицій - Німеччина, США, Росія і країни Східної Європи. Інвестиції структурувались по галузях (на 1999р.):

-харчова промисловість - 21%;

-внутрішня торгівля - 16%;

-машинобудування і металовиробництво - 13%.

3.Розвиток спільного підприємництва в Україні має наступні тенденції :

-переваги партнерів із країн, що розвиваються, по кількості створених підприємств і партнерів із промислово розвинутих країн за обсягами іноземних інвестицій;

-створення СП на двосторонній основі;

-орієнтація СП на виробництво товарів, якими світові ринки вже насичені;

-обережність іноземних партнерів при вкладенні великих обсягів іноземних інвестицій, що пояснюється відсутністю надійних гарантів їхнього захисту, наявністю як прямого, так і побічного контролю за ними, і в зв'язку з виходом на незнайомий протягом тривалого часу ринок;

-досить активна участь закордонних фірм, що орієнтовані на швидке повернення інвестицій більшого обсягу, або прибуток від разових операцій;

-зосередження СП у промислово розвинутих центрах і районах України, у результаті чого сформувалися центри спільного підприємництва.

На сьогодні СП являють собою найбільш значну і стабільну форму іноземного інвестування в Україну, і цей процес впливає на паралельний процес - становлення сучасної системи основних виробничих фондів господарювання українських підприємств. У глобальному масштабі, іноземні інвестиції, що вкладаються в економіку України, повинні вирішувати визначені пріоритетні задачі, однак аналіз даних свідчить про нереалістичність надій щодо активної участі іноземних партнерів в інвестуванні виробництв товарів масового споживання. Увага іноземних партнерів з СП залучають такі особливості українського ринку, як невимогливість споживача, а отже вони мають можливість продовжити життєвий цикл товарів, що для західних країн уже застаріли і їхнє виробництво є нерентабельним.

Потенціал масштабної участі іноземних фірм у технічному відновленні виробництва об'єктивно стримується їхнім інвестиційним поводженням: СП орієнтовані на постачання виробів іноземних фірм із наступною їхньою зборкою і налагодженням, а не на створення високотехнологічних виробництв та ін. У результаті діяльність СП не впливає на рівень технологічного розвитку підприємства, крім того паралельно відбувається процес відтоку українських винаходів за межі внаслідок слабкої патентної захищеності.

Результативність СП із погляду підготовки і підвищення кваліфікації кадрів неочевидна через їхнє прагнення використовувати працівників, що мають високу кваліфікацію

Структура ЗЕД СП фактично дублює сталу структуру зовнішньої торгівлі України.

Таким чином, СП поки належною мірою не сприяють рішенню задач, що визначені для іноземного інвестування як пріоритетні.

4. У даний година ВЕЗ і ТПР займають ведуче місце у світовій економіці. Смороду створюються як у розвинутих країнах, так і у країнах, що розвиваються. Більше 400 ВЕЗ існує в Китаї, більше 200 – у США.

На території нашої країни механізм створення ВЕЗ почав формуватися з прийняттям Верховною Радою 13 жовтня 1992 року Закону України « Про загальні принципи створення і функціонування ВЕЗ».

У Донецькому регіоні узаконено створення на 60 років двох ВЕЗ (зони «Донецьк» і «Азов» у Маріуполі ) і на 30 років 19 територій пріоритетного розвитку (ТПР).

У Донецьком регіоні існує гостра проблема інвестиційного забезпечення проектів облаштованості ВЕЗ і ТПР. З початку їхнього створення від інвесторів 50 країн світу надійшло лише 196,4 млн.дол. (на 01.09.99р.), що складає близько 2,5% від обсягу, що вимагається, для реалізації представлених підприємствами області інвестпроектів. За даними обласного керування статистики, інтерес іноземних банків, фондів і фірм викликають тільки чорна металургія, внутрішня торгівля, мукомельно-круп'яна і комбікормова промисловість.

На частку підприємств м. Донецька доводиться більше половини всіх інвестицій, що надійшли в область, (115,5 млн. діл.), далі йдуть: м. Харцизьк (12,8 млн. діл.), м. Горлівка (8,1 млн. долл.) і м. Жданівка (7,3 млн. діл.).

У Донецькій області створена база даних, що включає в себе більше 200 інвестиційних проектів, для реалізації яких необхідні капітальні вкладення в обсязі 7 млрд. доларів США. Дана цифра не цілком враховує економічні показники регіону. На даний момент потреба області в іноземних інвестиціях набагато вище.

Питома ваги Донецької області в загальному обсязі інвестицій в Україну в останні роки знижувалася. Так, якщо в 1995 році на Донецьку область припадало 9% загального обсягу інвестицій в Україну, ті в 1996 - 6 %, а в 1997 році - 5 %.

Водночас, за експертними оцінками, у стратегічному плані інвестиційна потреба області для виведення економіки на якісно новий світовий рівень і стандарти складає в еквіваленті біля 150 млрд. дол., з них понад 100 млрд.дол. необхідно вкласти в матеріальне виробництво.

Щорічні потреби Донецької області в мінімальних інвестиційних ресурсах, за окремими оцінками складають 6 млрд. дол.(внутрішні ж інвестиційні ресурси складають 5,3 млрд. грн., або трохи більше 1 млрд. дол.). Решту мінімальної потреби в інвестиціях необхідно отримати ззовні, у тому числі 2,2 млрд. дол. - для створення нових робочих місць.

Лише ідеальна потреба в інвестиціях на 1999 - 2025 роки для створення ВЕЗ у Донецькій області складає 59 млрд. грн., у тому числі на створення нових виробництв - понад 10 млрд. грн. Решта суми необхідна для оновлення діючих на територіях ВЕЗ підприємств. Учасники понад 200 інвестиційних проектів готові приступити до їх реалізації. Проте, на думку експертів, найбільш ймовірна оцінка інвестиційної ємності Донецької області може становити 1,2 - 1,5 млрд. діл. США на рік.

Світова практика багата конкретними майновими формами залучення іноземних інвестицій у виді створення спільних підприємств, транснаціональних і багатонаціональних компаній, лізингових форм, підприємств, що цілком належати іноземним інвесторам і т.д. Поняття інвестицій у світовій практиці досить широке: воно охоплює будь-який вид майнових цінностей, вкладених іноземними інвесторами в приймаючій країні, включаючи спонукуване і нерухоме майно і зв'язані з ним майнові права (у тому числі і право застави); акції, облігації, різні форми участі в компаніях; право вимоги по коштам і послугам, що мають економічну цінність; права промислової й інтелектуальної власності й ін.

Прямі іноземні інвестиції в спільній діяльності володіють рядом переваг у порівнянні з позиковим капіталом і іншими видами економічної допомоги. Вони є джерелом капіталу для вкладення в сферу виробництва, упровадження прогресивних технологій, ноу-хау, передових методів керування і маркетингу.

Розмір необхідних Україні інвестицій, за даними міністерств і відомств, складає близько 74% національного бюджету, або ж близько 24 млрд. дол. Разом з тим, незважаючи на кількісний зріст спільних підприємств, обсяг значних іноземних інвестицій, вкладених в економіку України, незначний.

Сьогодні самі розвинуті країни світу вирішують найскладніші економічні проблеми, використовуючи залучення іноземних інвестицій. В економічно розвинутих країнах зосереджено 77% американських, 82% англійських, 86% німецьких і більш ніж 50% японських прямих інвестицій. Уже на початку 80-х років з майже 5300 закордонних філій американських компаній у Західній Європі 1760 малі статус СП. У 1984 році в США продукція, реалізована за участю іноземного капіталу, складала 56 млрд. дол.

Навіть при рівних технологічних і економічних умовах ефект спільного підприємництва дає корпораціям і фірмам розвинутих країн зниження їхніх витрат у конкурентній боротьбі за рахунок спільного освоєння ринків збуту. Крім того, при імпортних обмеженнях по ввозі продукції закордонного виробництва, створення спільних підприємств для іноземного виробника є найбільш прийнятним способом проникнення на ринки співзасновників. Створення спільних підприємств було також характерним способом проникнення японського капіталу на важко доступні йому ринки Західної Європи. В 1984 році японські фірми брали участь в 865-ти спільних підприємствах західноєвропейських країн. За 1981-82 рр. лише у ФРН було створено 40 підприємств зі змішаним капіталом японських підприємців. У структурі прямих іноземних інвестицій Японії частка внесків спільних підприємств досягла ще в 1985 році 62,2%.

Об'єднання інвестицій на національному і міжнародному рівні перетворилося в одну з найбільш розповсюджених у світі форм спільної економічної діяльності, що виникла в рамках розвитку акціонерної власності як результат взаємодії між концернами і трестами. Залучення іноземного капіталу у формі підприємницьких інвестицій служить необхідною умовою включення національної економіки у світове господарство, прискорює промисловий розвиток приймаючої країни, допомагає наблизити її виробничу і соціально-економічну інфраструктуру до світового рівня.

Країни колишнього соціалістичного табору вступили на шлях співробітництва з іноземними партнерами відносно недавно: Югославія - з 1986 року, Румунія - з 1971 року, Угорщина - з 1972 року, Болгарія - з 1980 року, Чехословаччина - з 1985 року, СРСР (у тому числі Україна) з 1987 року.