Змістовий модуль 3.

ЗАРУБІЖНЕ ПАРТНЕРСТВО

1.Методи регулювання спільного підприємництва.

2.Світова практика функціонування СП.

3.Мотиви партнерів у спільному підприємництві.

4.Узгодження інтересів учасників спільного підприємництва.

1. Регулювання розвитку спільного підприємництва здійснюється за допомогою сукупності методів: правових, адміністративних, економічних, соціально-психологічних, як на рівні окремих держав, так і не міжнародному і національному рівнях.

Правові методи використовуються і реалізуються через систему цивільного і процесуального права, арбітражну практику окремих держав.

Адміністративні методи юридично визначають господарську суб'єктність, регулюють питання власності, процедуру розв'язання суперечок в судовому порядку.

Економічні методи реалізуються через систему дотацій, кредитів і здійснення фіскальної політики.

Соціально-психологічні методи орієнтовані на формування і розвиток визначеної ідеології, а щодо держави – виховання відповідного менталітету у громадян.

Основними з цих методів є правові, оскільки вони чітко визначені в конкретних документах. Нормативно-правова база відносно стабільна і тривала. Розвинуті країни використовують економічні чи фінансові методи регулювання і віддають їм переваги перед фіскальними. Країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою впроваджують переважливо податкові стимули, адміністративні заходи, що обумовлено недоліком фінансових засобів

На наднаціональному рівні, тобто рівні інтеграційних угруповань, при регулюванні спільної діяльності, використовуються переважливо економічні методи.

2. У світовій практиці зустрічаються два варіанти СП:

1. СП інтегрується в господарський комплекс приймаючої країни;

2. СП, що функціонують у рамках господарського анклаву (спеціальна зона) на території країни.

У першому варіанті СП підключені до загального для всієї країни механізму, і такі інструменти, як ціни, кредити, податки, валютний курс, правові форми й організаційні форми єдині. Виходячи з цього явища, вмотивоване коректування і використання інструментів щодо інвесторів для їхньої зацікавленості.

Другий варіант, коли СП функціонують у ВЕЗ, але пільги надаються аж до установлення вільної ціни на продукцію й оплату робочої сили. З огляду на те, що у світовій практиці використовуються різні типи ВЕЗ, область спільної діяльності буде визначатись їх напрямком.

Країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою більше зацікавлені в створенні СП виробничого характеру. Алі інвестори через фактори великого ризику віддають переваги сервісній сфері обслуговування (готельне господарство, туристичний комплекс, портове господарство).

З метою зацікавленості інвесторів створюються спеціальні інститути підтримки і стимулювання закордонного інвестування і підприємництва. Ці інститути формуються аналогічно інвестиційним банкам і установам стратегічного розвитку. Наприклад, у США створена корпорація США з закордонних інвестицій, мета якої – страхування приватних інвестицій США від політичних ризиків. Страхуються вони за висновками угод поки тільки з 10-ма країнами світу і надають консультації з цільового фінансування проектів. Аналогічний інститут є в Німеччині. Захист ризиків на міжнародному рівні проводиться наступними міжнародними інститутами:

1) Багатобічне агентство з гарантування інвестицій. Організовано в 1998. Капітал складає більш 900 млн.$, надає також консультації.

2) Служба з закордонних інвестицій. Керівництво здійснюється як попередньою організацією, так і Міжнародною фінансовою корпорацією і Міжнародним банком.

3. В економічній літературі мотиви безпосередніх учасників досліджено досить повно. Відносно СП «Захід-Схід» експерти Європейської економічної комісії ООН виділили, крім загальновідомих , наступні мотиви:

1. проведення досвіду керування в здійсненні операцій на місцевому ринку;

2. забезпечення ефективної вертикальної організації існуючих виробництв;

3. реалізація переваг, зв'язаних з більш низькою вартістю факторів виробництва.

Мотивацію інвесторів для детального її розгляду й упорядкування можна класифікувати, розділивши на наступні групи:

1. за виробничо-економічними мотивами:

- зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей;

- придбання джерел чи сировини нової виробничої бази;

- розширення діючих виробничих потужностей;

- реалізація переваг продукції з більш низькою собівартістю;

- можливість уникнути циклічності і сезонності виробництва;

- пристосування до процесу життєвого циклу товару

2. за маркетинговими розуміннями (маркетингова мотивація):

- ролі ефективності діючого маркетингу;

- придбання нових каналів торгівлі;

- проникнення на новий географічний ринок;

- вивчення потреб нового ринку;

- придбання управлінського досвіду;

- пристосування до умов приймаючої сторони.

3) інші мотиви:

- пропагандистські, престижні мотиви;

- особисті мотиви;

- екологічні мотиви;

- усунення подвійного оподатковування;

- вихід з-під митних тарифів;

-подолання несприятливих нормативно-правових умов господарювання.

4. При створенні СП, а далі і при функціонуванні, мається багато сфер зіткнення інтересів, і усі вони вимагають узгодження. На самій ранній стадії це стосується розподілу акцій, а далі і розподілу прибутків, дивідендів, збільшення обсягів виробництва, розширення ринків збуту, рівня цін, за якими сировина, матеріали, обладнання будуть поставлятись, оцінки і використання нових технологій, визначення стандартів якості, використання торгових марок. Самим гострим питанням є вимога валютної самооплатності, у якому зацікавлені всі.

Узгодження інтересів може відбуватися в результаті ряду послідовних ступенів дослідження:

1). Необхідно сконструювати систему економічних інтересів учасників СП, для чого чітко визначається мета як однієї, так і іншої країни.

2). Визначити сфери, у яких може відбуватися зіткнення інтересів, і, отже, створюватися конфліктна ситуація. Світова практика показує, що зіткнення інтересів починає відбуватися ще на стадії попередніх переговорів. Обмеження інтересів в одній зі сфер (виробничій, фінансовій) може призвести до відмови від ідеї про СП.

3). Необхідно визначити ступінь обмеження інтересів, для чого, збудувавши систему цілей кожного з учасників, необхідно виділити пріоритети, а, отже, далі розробити види поступок і взаємних компромісів для однієї й іншої сторони.

На завершальному етапі необхідно виділити конфліктні інтереси і розробити за ними інструменти економічного, організаційного і правового характеру для того, щоб протиріччя були зняті. Складність розробки інструментарію полягає в тому, що можуть узгоджуватися інтереси різних рівнів: держави, підприємців-засновників, колективів СП-засновників.