Змістовий модуль 2.

ЕКОНОМІЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ СПІЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Еволюція спільного підприємництва у світовій практиці.

2. Еволюція спільного підприємництва і його форми в Україні і СНД.

3. Економічні основи спільного підприємництва.

4.Законодавчі основи утворення і функціонування СП.

5. Використання акціонерної форми в спільному підприємництві.

1. Спільне підприємництво стало розвиватися в епоху вільної конкуренції. Ще в 1879 році Томас Эддисон заснував СП для виробництва електричних ламп накалювання. На початку 20-х років спільне підприємництво одержало широке поширення в сфері обігу, з 60-х років у видобувній промисловості, у більш пізні роки в складних-технічних галузях. У процесі еволюції послідовно з'явилися 3 основні форми:

- партнерства (неакціонерна форма);

- акціонерні підприємства;

- спільні підприємства.

Партнерства пройшли еволюцію в 2-х видах:

1) звичайне партнерство (повне товариство), коли всі учасники несуть необмежену відповідальність;

2) командитні товариства, коли один учасник відповідає усім своїм майном, інші - у межах свого паю. Акціонерні форми характеризуються створенням змішаних компаній відкритого і закритого типу. У закритих компаніях на відміну від партнерства право волі виходу є, але немає волі розпорядження акціями, оскільки продавати їх дозволено тільки іншим власникам акцій. Крім того, у випадку виходу учасник не може, як у партнерстві одержати свій капітал, лише еквівалент його вартості. У відкритій компанії суб'єктом власності є не конкретна людина, а юридична особа - компанія в цілому. Окремий акціонер несе обмежену відповідальність, але є власником тільки частини доходу, одержуваного у вигляді дивідендів. Останнім часом акціонерні форми одержали новий різновид, що на Заході розуміють як змішані підприємства - об'єднання приватного іноземного і місцевого державного капіталу при паритетній або мажоритарній частці участі іноземного капіталу.

2. Для господарської діяльності України і країн СНД спільне підприємництво явище відносно нове, оскільки до 1991 р. юридично повноправних СП на нашій території не існувало. Ще в 20-і роки починалися кроки по залученню іноземного капіталу для діяльності на території СРСР. Створення їх було складовою частиною НЕПу. Далі спільне підприємництво розвивалася як форма діяльності на території іноземної держави за участю вітчизняних державних структур аж до 80-х років .Основним видом діяльності цих підприємств були торгово-посередницькі організації, мета яких полягала в просуванні власного товару на ринки розвинутих країн і країн, що розвиваються.

У наш час в Законі України "Про господарчі товариства" передбачається можливість утворення україно-закордонних СП у 5-ти правових формах:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- повне товариство;

- командитне товариство.

З числа СП, що створюються в дійсний час СП, у більшому своєму числі - це АТ. Останнім часом вітчизняні СП уловили типову для сучасності орієнтацію на контракційні підприємства.

3. Основу економічного розуміння спільного підприємництва складає проблема власності. Ця проблема є основною при функціонуванні будь-якої економічної моделі. Власність СП може бути у виді:

1- будинків, споруджень, обладнання й інших матеріальних цінностей;

2- майнові права користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудженнями, обладнанням, яким дається грошова оцінка;

3- інші майнові права;

4- кошти;

5- ліцензії, ноу-хау.

Співвідношення частки власності учасників може бути:

- паритетним;

- с меншою часткою іноземного учасника;

- більш 50% частки іноземного капіталу.

Організація СП на паритетних засадах - це ідеальне рішення організації СП, тому що партнери доводять рівноправне співробітництво. Негативним моментом паритетного спільного підприємництва є відсутність лідера як такого.

Для закордонних бізнесменів менша частка участі іноземного партнера в СП вважається несприятливою. Закордонні інвестори погоджуються з меншою часткою участі звичайно в країнах, де приймаються значні заходи для націоналізації економіки. Вихід на міжнародні ринки в таких випадках більш обмежений. Звичайно, така форма використовується в тому випадку, якщо це є вимогою законодавства.

Спільне підприємництво з більшою часткою іноземного капіталу є тією формою, що прагне забезпечити собі партнер. Це дає йому можливість максимально контролювати діяльність СП. Така форма також вигідна для місцевого партнера, якщо він не має необхідних фінансових засобів. Негативним моментом таких СП є те, що місцеві влади розглядають їх як іноземні підприємства і можуть відмовити їм в наданні визначених пільг.

4. Відповідно з діючими законодавчими актами, до СП відносяться підприємства будь-якої правової форми, створені відповідно з законодавством, якщо протягом календарного року в його статутному фонді мається іноземна інвестиція, що складає не менш 20% статутного капіталу й одночасно не менше від суми, еквівалентної визначеній кількості доларів США: у випадку здійснення інвестицій у виді спонукуваного і нерухомого майна, прав інтелектуальної власності, права на здійснення господарської діяльності для банків і інших кредитно-фінансових установ – 100тис.$; у випадку здійснення інвестицій у валюті (будь-якій) при реінвестиціях, цінних паперах для банків і інших кредитно-фінансових установ – 1000000$, для інших підприємств-500 тис.$. Законом України «Про господарчі товариства» передбачене створення СП у п'ятьох правових формах:

1. АТ;

2. ТОВ;

3. Товариство з додатковою відповідальністю;

4. Повне товариство;

5. Командитне товариство.

У формуванні правового забезпечення в справі створення і функціонування СП можна виділити чотири етапи:

1).Прийняття і дія законодавчих актів, що регулюють створення і діяльність СП на території СРСР протягом 1987-1989 р.

Законодавчі і нормативні акти цього періоду сприймалися закордонними інвесторами позитивно, оскільки в них гарантувалося невтручання в їхні дії з боку органів державного керування, господарська самостійність і поступово були зрушення убік лібералізму.

Недоліком при введенні в дію цих актів була їхня половинчатість, оскільки видна нестиковка окремих актів і норм до їхнього взаємовиключення, а також неприступність частини нормативних актів для бізнесменів (у т.ч. і західних) через нерозвиненість інформаційних систем.

2). Розробка і прийняття нових актів, як на союзному, так і республіканському рівні, протягом 1990 і до кінця 1991р.

Нормативні акти цього періоду відбивали не стільки об'єктивні закономірності, скільки особливості перехідного періоду. Тоді було затверджено чотири законодавчих акти: Декларація про державний суверенітет УРСР, Закон УРСР «Про економічну самостійність УРСР» - Україна стала самостійним суб'єктом міжнародних економічних угод, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», квітень 1991р., Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», вересень 1991р.

3). Розробка і законодавче закріплення ВРУ нормативно-правових регуляторів ЗЕД і спільного підприємництва протягом кінця 1991 і до кінця 1992р.

У цей період був прийнятий Закон України «Про іноземні інвестиції», у якому розглядалися її різні форми, види, умови і пільги для іноземних інвесторів, надавалися законодавчі гарантії захисту іноземних інвестицій від політичних ризиків.

У сукупності з попередніми законодавчими актами можна говорити про створення загальної концепції регулювання ЗЕД, іноземного інвестування і спільного підприємництва в Україні. Закладені в нормативне законодавство принципи в цілому відповідали загальновизнаним у світовій практиці.

4). Коректування законодавчих основ режиму іноземного інвестування Декретами КМУ з кінця 1992 і протягом 1993р.

До таких документів відноситься Декрет КМУ «Про режим іноземного інвестування» (травень 1993р.), Державна програма залучення іноземних інвестицій (грудень 1994р.). Ці заходи стосувалися основних умов іноземного інвестування: статуту підприємств з іноземними інвестиціями, їх видів, порядку і термінів реєстрації, оподатковування підприємств з іноземними інвестиціями, можливостей і умов реінвестування, режиму використання валютних засобів, порядку й умов експортно-імпортних операцій, митного оподатковування, державних гарантій закордонним інвесторам.

Державна програма стала впроваджуватися з 1994р. і в ній виділені рівні галузеві, міжгалузеві, регіональні і зазначені їхні пріоритети. При цьому перелічуються конкретні об'єкти іноземного інвестування.

В Україні необхідно сформувати ті інститути, що сприяли б розвитку СП, шляхом взаємодії з міжнародними економічними структурами і розвитку внутрішніх ринкових структур для використання іноземних інвестицій.

Україна зробила кроки в цьому напрямку: вступила в МВФ і інші впливові міжнародні організації, бере участь в діяльності регіональних і міжнародних інтеграційних угруповань, що сприяють розвитку іноземного інвестування і спільного підприємництва, сформовані нові інститути, що стимулюють діяльність спільного підприємництва.

5. Акціонерна форма є дотепер переважаючою (70%) незважаючи на швидкий зріст контрактних join ventures. В Україні ця форма застосовується як усередині національної економіки, так і при утворенні СП.

Перевагою акціонерної форми для підприємців, особливо при організації спільної діяльності є:

1). Акціонування грошових ресурсів є більш привабливим, оскільки куплена акція не дає права на повернення внесеного паю. Повертається наявна вартість акцій, і та не завжди, тому що немає стосовно цього ніяких зобов'язань. Дивіденд не гарантований, а залежить від чистого прибутку підприємства.

2). Акціонування тільки формальне є юридично колективним. Єдиною сферою виявлення волі акціонера є чи продажів покупка акцій, оскільки рішення приймає рада директорів.

3). Таким чином, складається групова власність окремих акціонерів, що волоче груповий економічний інтерес.

4). Мається можливість вторгнутися в чужі власницькі повноваження і перегрупувати економічні ролі учасників.