10.5. Кровозамінники та перфузійні розчини

Вміст води в організмі. Об’єм води в організмі людини перевищує вміст усіх інших хімічних речовин (у людей середнього віку загальний вміст води сягає 55-60 % маси тіла (МТ)). З віком спостерігається зниження вмісту води до 45-55 %.

Рідина в організмі розподіляється за водними секторами: внутрішньоклітинний простір (до 66 % загальної води); міжклітинний простір (до 72,5 % позаклітинної води); внутрішньосудинний простір (25 % позаклітинної води); трансцелюлярна рідина, або рідина природних порожнин (до 2,5 % позаклітинної води).

В клініці виділяють також поняття «третього водного простору», що використовується тільки для характеристики патологічних станів. «Третій водний простір» включає рідину, яка накопичується в серозних порожнинах у разі асциту, плевриту, перикардиту, перитоніту; в глибоких шарах шкіри при опіках та інших патологічних станах.

Потреби організму у воді тісно пов’язані з рівнем основного обміну: в нормі вони становлять приблизно 1 мл на кожну калорію енергії, що виробляється організмом.

Для обчислення об’ємів інфузійної терапії корисно спочатку розрахувати добову потребу хворого у рідині. Для цього існують декілька формул, однією з яких (і найпопулярнішою) є правило «4+2+1». Згідно з цією формулою, потреби хворого у рідині залежать від маси тіла та розраховуються наступним чином (таблиця 1).

Таблиця 1

Розрахунок щогодинної потреби в рідині на: перші 10 кг ваги – по 4 мл/кг/год; з 11 до 20 кг ваги – по 2 мл/кг/год; з 21 кг – по 1 мл/кг/год Park GR, Roe PG, 2005

Вміст води в організмі визначається рівновагою між її надходженням та виділенням. Об’єм позаклітинного простору та вміст в ньому електролітів залежать від надходження рідини та її втрат за рахунок випаровування та ниркової регуляції. Обсяги калу, блювотних мас або відсмоктаних рідин необхідно ретельно обраховувати. Отримані результати враховуються при плануванні програми та складу інфузійної терапії.

Нижче, в табл. 2. надаємо склад і осмолярність найбільш поширених кристалоїдних розчинів, які можна використовувати для корекції виявлених порушень водно-електролітного балансу.

Таблиця 2.

Склад розчинів, які використовують для корекції водно-електролітних розладів

Назва	Осмолярність (мосм/л)	Na	Cl	K	Ca	Mg	Буфер, мЕкв/л	Вуглевод, г/л
		ммоль/л
Глюкоза 5%	278	-	-	-	-	-	-	Глюкоза 50
ГіК	320	-	-	67	-	-	-	Глюкоза 50
0,9% NaCl	308	154	154	-	-	-	-	-
Розчин Рінгера	320	147	160	4	4,5	-	-	-
Р-н Рінгер-Локка	329	140	143	2,6	1,8	-	Бікарбонат - 24	Глюкоза 5,5
Р-н Рінгер-лактатний	270	130	109	4	2	-	Лактат - 27	-
Дисоль	252	126	103	-	-	-	Ацетат - 23	-
Ацесоль	244	109	99	13	-	-	Ацетат - 23	-
Трисоль	292	133	99	13	-	-	Бікарбонат - 47	-
Ксилат	610	134	110	4	0,9	1,1	Ацетат - 31,7	Ксиліт 50
Реосорбілакт	900	278	113	4	0,9	2,1	Лактат - 175,5	Сорбіт 60
Сорбілакт	1670	278	113	4	0,9	2,1	Лактат - 175,5	Сорбіт 200
Глюксил	287	147	155	4	2,2	-	-	Глюкоза 5,6 мЕкв/л

У більшості клінічних ситуацій лікар повинен відкоригувати наявні у хворого порушення швидко, якісно та з мінімальним ризиком розвитку побічних ефектів. Оптимальним способом усунення зазначених порушень є в/в крапельне введення лікарських засобів. Ця рекомендація грунтується на багатьох аргументах:

1. При будь-якому шляху введення (крім в/в) до системного кровотоку потрапляє лише частина введеної дози лікарського засобу (ЛЗ). Тільки при в/в введенні біодоступність ЛЗ дорівнює 100 %.

2. В/в спосіб введення забезпечує надійний та відтворюваний ефект, дозволяє використовувати дози, що точно відповідають бажаному результату, а також звести до мінімуму індивідуальні відмінності у реакції на ЛЗ.

3. Більшість ЛЗ, рекомендованих для в/в застосування, потрібно вводити повільно, щоб уникнути ускладнень, зумовлених швидким збільшенням концентрації ЛЗ у плазмі; чим вищий темп введення ЛЗ, тим менша його частина зв’яжеться з білком і досягне свого органу-мішені.

4. В лікуванні багатьох патологічних станів важливо в першу чергу створити ефективну концентрацію ЛЗ в крові, що дасть сприятиме прояву їх терапевтичних ефектів (введення р-нів кристалоїдів та колоїдів при гіповолемії та крововтраті, інсуліну - при діабетичному кето ацидозі тощо). Тому часто раціональною є терапія, що розпочинається з в/в введення ЛЗ (досягнення ефективної концентрації), а потім, за потреби та технічної можливості, здійснюється перехід на пероральний або інший шлях введення ЛЗ.

5. Слід пам’ятати ще й про так звані «традиційні» для інфузійної терапії завдання – відновлення ОЦК у разі гіповолемії та крововтрати, поповнення дефіциту деяких речовин, втрачених внаслідок захворювання (фактори згортання крові, білки, вуглеводи, ліпіди), підтримка енергетичного балансу організму (усі різновиди парентерального харчування).

Основні завдання, які можна вирішити за допомогою інфузійної терапії, є наступними:

• Відновлення екстра- та інтрацелюлярного об’єму при дегідратації, яку викликає втрата рідини при різних патологічних процесах (кровотеча, г. гіповолемія внаслідок порушення функції ШКТ, інфекційних захворювань тощо).

• Ліквідація порушень обміну речовин (декомпенсація ЦД, лікування ниркової недостатності).

• Поліпшення реологічних властивостей крові (всі види розладів периферичного кровообігу).

• Покращення мікроциркуляції та перфузії тканин (лікування с-му порушення мікроциркуляції крові).

• Корегування гемостатичного потенціалу крові (введення складових частин коагуляційної та антикоагуляційної систем).

• Відновлення електролітного, осмотичного та кислотно-лужного балансу (при г. та хр. розладах відповідних показників гемостазу).

• У якості компонента дезінтоксикаційної терапії (ендо- та екзоінтоксикації, г. отруєння).

• Лікування больового с-му та гіпертермії (введення інфузійних аналгетиків та антипіретиків).

• Покращення доставки ліків до патологічного вогнища.

Для того, щоб максимально безпечно для хворого провести інфузійну терапію та уникнути розвитку побічних ефектів, потрібно дотримуватися наступних правил:

• Обов’язково враховувати всі показання та протипоказання до введення інфузійних ЛЗ.

• Перед введенням інфузійного засобу уважно вивчати склад ЛЗ та інструкцію до його застосування.

• Ніколи не будувати всю програму інфузійної терапії, використовуючи лише один ЛЗ. Раціональне поєднання різних засобів дозволяє зменшити кількість та вираженість побічних ефектів.

• Не перебільшувати максимально рекомендованих разових та добових доз.

• Контролювати темп інфузій. Для більшості пацієнтів безпечним є введення р-ну зі швидкістю 20-30 крап/хв.

• Ретельно спостерігати за станом пацієнта як під час інфузії так і після неї, а за потреби – контролювати рівень важливих біохімічних показників (наприклад, у хворих на ЦД – рівень глікемії, кетонемії тощо).

Дотримання цих вимог зробить інфузійну терапію ефективною та безпечною.