Професійне самовиховання майбутнього вчителя початкових класів

1. Самовиховання в системі підготовки майбутнього вчителя

2. Технологія професійного самовиховання майбутнього педагога

3. Самопізнання як передумова самовиховання майбутнього педагога

4. Самовиховання майбутнього вчителя як система

5. Професійне зростання вчителя

Самовиховання в системі підготовки майбутнього вчителя

Досвід загального самовиховання є необхідною передумовою професійного самовиховання, яке передбачає свідому роботу з розвитку професійно значущих якостей, формування педагогічних умінь і здібностей.

Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення позитивних якостей та подолання негативних.

Самовиховання бере свій початок у підлітковому віці, коли дитина починає усвідомлювати себе як особистість, розуміти норми та вимоги суспільства, власні потреби і намагається правильно оцінювати свої вчинки. Інакше кажучи, необхідною умовою самовиховання є самоусвідомлення — усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності людей.

Самоусвідомлення людини — єдність трьох складових:

пізнавальної (самопізнання) — дослідження, пізнання самого себе;

емоційно-оцінної (самоставлення) — самооцінювання;

дієво-вольової, регулятивної (саморегулювання) — уміння керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою.

Отже, самовиховання нерозривно пов'язане зі здатністю людини до самоаналізу і самооцінювання, з умінням контролювати свою поведінку і діяльність, ставити перед собою значущі цілі.

Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму (інтелектуальна сфера), почуттів (емоційна сфера), волі (вольова сфера). Однак провідною в самовиховному процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегулювання внутрішнього світу людини відповідно до дійсності.

Успішність педагогічної діяльності значною мірою залежить від уміння і здатності педагога мобілізовувати свої зусилля на систематичну розумову працю, раціонально вибудовувати свою діяльність, переборювати труднощі під час самостійної підготовки до занять, знімати емоційні та психічні перевантаження, керувати своїм емоційним станом.

Існує думка, що педагогічні здібності, педагогічний талант — це щось вроджене, тому часто студенти байдужі до самоосвіти і самовиховання. Однак запас потенційних сил у людини настільки великий, що навіть студент, який має середні здібності, може всебічно розвивати свою особистість і виявити талант у професійній діяльності. «Майстром може стати кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме», — зауважував А. Макаренко.

Чи стане студент справжнім педагогом, залежить від його уміння працювати над собою, установок, інтересів, потреб, активності в оволодінні науковими знаннями і вміннями, а також від того, наскільки цілеспрямовано, свідомо і наполегливо він працює над розвитком у собі тих якостей, які формують особистість фахівця. Німецький педагог А. Дістервег зазначав, що для вчителя святим обов'язком є «своє виховання зробити завданням власного життя». Він вважав, що педагог «лише до того часу здатний насправді виховувати і навчати, доки сам працює над своїм власним вихованням і освітою». Йдеться про професійне самовиховання.

Професійне самовиховання — свідома діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості відповідно до вимог обраної професії.

Професійне самовиховання майбутнього вчителя починається з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і своїми реальними можливостями. Мотив — збудник роботи над собою — розуміння невідповідності Я-реального і Я-ідеального. Це можливе у тому разі, якщо в майбутнього вчителя є професійний ідеал і здатність до самопізнання.

Цілеспрямованість, осмисленість, стійкість професійного самовиховання залежать насамперед від:

наявності професійного ідеалу;

вольових якостей;

мотивів вибору студентом педагогічної професії;

морально-психологічного клімату в студентській групі;

стилів керівництва й спілкування професорсько-викладацького складу;

фактора вільного часу;

організації та постійного вдосконалення навчальної і самостійної роботи студентів;

участі в різноманітній позанавчальній роботі.

Як і будь-яка інша діяльність, професійне самовиховання має у своїй основі складну систему мотивів і джерел активності. Його рушійною силою і джерелом є потреба в самозміні та самовдосконаленні. Ця потреба виникає з протиріччя між вимогами, що ставляться суспільством, та наявним рівнем професіоналізму і підтримується власними джерелами активності (переконаннями, почуттям обов'язку, професійною честю тощо).

Технологія професійного самовиховання майбутнього педагога

Практика свідчить, що висококваліфікованими фахівцями, успішними в кар'єрі і житті, рідко стають ті, хто в студентські роки не навчився самостійно працювати над собою, не оволодів технологією професійного самовиховання.

Технологія професійного самовиховання — модель діяльності з проектування, організації і здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення особистості і її професійно значущих якостей, а також усунення негативних.

Оволодіння технологією професійного самовиховання допоможе майбутньому педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності і скоротить шлях до досягнення майстерності.

Самопізнання як передумова самовиховання майбутнього педагога

Робота із самовиховання починається із самопізнання, самовивчення, усвідомлення своїх успіхів і невдач, аналізу своїх переживань, психічних станів. Цьому сприяють сформовані рефлексивні вміння, які дають змогу об'єктивно аналізувати власні думки і вчинки.

Самопізнання — процес цілеспрямованого отримання інформації про розвиток якостей своєї особистості.

Основне правило самопізнання — шукати в собі істинне Я. Самопізнання необхідне не для задоволення власної цікавості від процесу пізнання, не заради пошуку істини, а заради певної мети, зокрема для самовдосконалення, тобто формування себе відповідно до власних намірів, ідеалу. Воно є підставою для адекватного (такого, що відповідає можливостям особистості) оціню нання самого себе.

Займаючись самовихованням, слід насамперед ви-якити ті особливості свого характеру, які заважають успішно навчатися, плідно працювати, легко й компетентне спілкуватися. Важливим елементом процесу самопізнання є самовизначення власної спрямованості, темпераменту, здібностей, особливостей і мотивів поведінки, вчинків тощо.

У психолого-педагогічній літературі виокремлюють три основні методи пізнання власного Я:

вербального (здійснюється за допомогою мовлення) і невербального (міміка, жести тощо) зворотного зв'язку. Людина отримує оцінку своєї поведінки з боку батьків, друзів, знайомих, педагогів. У дорослому віці цей метод застосовувати важче, оскільки люди частіше керуються міркуваннями чемності, такту і рідко висловлюють власну думку про вчинки інших, особливо коли ця думка негативна;

порівняння. Як правило, людина порівнює себе з друзями, однокурсниками, братами, сестрами, колега ми та іншими людьми, з якими перебуває у близьких стосунках. Однак до цього методу варто підходити обережно, оскільки результати самопізнання під час порівняння залежать від багатьох чинників: особистості, з якою людина себе порівнює; думки колективу, у якому вона перебуває; суспільної ролі, яку вона виконує, тощо;

самоспостереження. Суть цього методу полягає в тому, що людина спостерігає за своїми діями, вчинками, думками, почуттями і оцінює їх, здійснює самоаналіз і самооцінювання. Самоспостереження є необхідною передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.

Нині поширений ще один метод пізнання власного Я — самотестування, тобто застосування різноманітних тестів для визначення якостей власного характеру, особливостей пам'яті, уваги, мислення тощо. Однак тести, які можна віднайти у науково-популярних виданнях, газетах, журналах, не завжди достатньою мірою науково обґрунтовані й часто мають не так пізнавальний, як розважальний характер, а тести з наукової літератури громіздкі і не цілком придатні для самостійного використання. Проте усі тести можуть дати певні уявлення про здібності, нахили, уміння, тому нехтувати ними не варто.

Самопізнання сприяє створенню цілісної картини особистості. Знання типологічних властивостей своєї нервової системи (сила, врівноваженість, рухливість) полегшує людині роботу над собою, оскільки дає змогу будувати програму самовиховання з урахуванням працездатності, врівноваженості, емоційної стабільності, рухливості, пластичності чи ригідності нервових процесів. Знання своїх особистісних особливостей (екстраверсія, інтроверсія, нейротизм), деяких рис характеру (лідерство, уміння переборювати труднощі, лабільність, соціальна дистанція), рівня розвитку організаторських і комунікативних умінь допоможуть створити і скоректувати програму професійного самовиховання.

Професійне самопізнання дає змогу майбутньому вчителю створити свій психологічний портрет — карту особистості педагога, її можна розглядати і як керівництво з організації самопізнання (що вивчати?), і як матеріал для подальшого аналізу своїх особистісних якостей (оцінка рівня розвитку). Вона дає змогу майбутньому педагогові оцінити свої сильні і слабкі сторони, зрозуміти свої можливості, тобто створити мотивацію.

Завдяки самопізнанню і самооцінці майбутній педагог усвідомлює необхідність самовиховання, поступово створює модель майбутньої роботи над собою.