Тема 6. Витрати виробництва та їх класифікація

 

Підприємство у процесі виробництва здійснює витрати, враховуючи характер одержання продукту праці, технологію, організацію, а також збут продукції. З метою розгляду класифікації витрат зазначимо, що продукція або добувається з надр землі, з водних ресурсів, атмосфери, або виготовляється з уже добутих, вирощених, або навіть виготовлених. У зв'язку з цим всі господарства, які виготовляють або добувають продукцію, поділяють на дві великі групи:

добувні (добування вугілля, руди, солі тощо)

переробні (машинобудування, приладобудування, цукрова, кондитерська, хімічна тощо).

У добувних галузях відсутні витрати на сировину та матеріали, оскільки вони, по суті, є даром природи. Для цих виробництв характерні такі риси: цикл виробничого процесу, відсутність незавершеного виробництва, однорідність продукції тощо.

У переробних виробництвах здійснюється переробка (обробка) сировини, матеріалів, добутих, вирощених або виготовлених на переробних підприємствах. Таким чином, витрати підприємства будь-якої форми власності, спеціалізації, технології стосуються придбання (купівлі), організації переробки (процесу виробництва), продажу (реалізації) виготовлених продуктів праці (матеріальні, нематеріальні, грошові, трудових ресурсів тощо). У загальному вигляді витрати являють собою грошову оцінку придбаних підприємством факторів виробництва, природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії основних фондів, трудових, інших ресурсів на виробництво та реалізацію продукції.

Згідно з П(С)БО 1 та 3, «витрати виробництва — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу» (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу між власниками). Таким чином, витрати пов'язані з простим та розширеним відтворенням основних та оборотних засобів, виробництвом і реалізацією продукції, наданням послуг, виконанням робіт, вкладанням коштів у ринкові фінансові інструменти, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Таблиця 6.1. Поглиблена класифікація операційних витрат
з/п		Класифікаційні ознаки			Види витрат
Загальноекономічні класифікаційні ознаки
1		За економічним змістом		1) затрати засобів праці 2) затрати предметів праці 3) затрати живої праці
2		За видами діяльності підприємства		1) витрати звичайної діяльності підприємства 2) витрати надзвичайної діяльності підприємства
3		За видами звичайної діяльності підприємства		1) операційні 2) фінансові 3) інвестиційні 4) інші
4		За роллю у господарському процесі		1) чисті 2)додаткові
5		За доцільністю		1) продуктивні 2) непродуктивні
6		За календарними періодами		1) поточні 2) майбутніх періодів 3) минулих періодів
7		За стадіями виробничого процесу		1) на закупівлю 2) на зберігання товарів 3) на реалізацію продукції
8		За охопленням бізнес-планом		1) заплановані 2) незаплановані
9		За можливістю контролю		1) контрольовані 2) неконтрольовані
10		За охопленням нормуванням		1) нормовані 2) ненормовані
Класифікаційні ознаки витрат щодо формування собівартості
11		За економічними елементами		встановлюються централізовано: 1) прямі матеріальні затрати 2) прямі затрати на оплату праці 3) відрахування на соціальні заходи 4) амортизація основних фондів та нематеріальних активів та МНМА для виробничого призначення 5) інші витрати
12		За статтями калькуляції		встановлюються децентралізовано кожним підприємством на одиницю продукції (калькуляція)
13		За етапами формування собівартості		1) що відносяться на собівартість виробництва 2) що відносяться на собівартість реалізованої продукції (фінансові результати) 3) що відшкодовуються за рахунок інших джерел покриття
14		За способом віднесення на собівартість продукції		1) прямі (індивідуальні) 2) непрямі (загальні)
Продовження таблиці 6.1 Поглиблена класифікація операційних витрат
з/п	Класифікаційні ознаки		Види витрат
Класифікаційні ознаки з метою планування аналізу та обґрунтування управлінських рішень
15	За функцією управління		1) виробничі 2) комерційні 3) адміністративні
16	За залежністю		1) релевантні (залежні від певних рішень) 2) нерелевантні (незалежні від впливу певного рішення)
17	За визначенням беззбиткового обсягу виробництва		1) граничні 2) середні 3) постійні 4) змінні (пропорційні, прогресивні, дигресивні)
Класифікаційні ознаки з метою визначення фінансового результату
18	За порядком віднесення на період генерування прибутку		1) на продукт 2) на період
19	За відношенням до господарського процесу		1) основні (технологічні) 2) загальновиробничі (накладні)

 

Варто зазначити, що поглиблений розгляд та детальна класифікація витрат за певними принципами сприятиме більш глибокому розумінню економічного змісту витрат підприємства.Окремі класифікаційні ознаки можна об'єднати у певні групи (що й здійснено у табл. 6.1.), а саме, загальноекономічна група ознак, класифікація, яка стосується визначення фінансового результату підприємства або планування, аналізу та обґрунтування прийняття економічних рішень. Розглянемо їх докладніше.

І. Загальноекономічна класифікація витрат. За економічним змістом витрати поділяються на: затрати засобів праці (капітальних засобів), пов'язані з витратами на придбання обладнання, технологій (основних фондів), інструменту, приладів , пристосувань для ведення виробничого процесу; затрати предметів праці стосуються витрат щодо закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих тощо; затрати живої праці безпосередньо пов'язані зі споживанням, застосуванням праці людей (робочої сили), які задіяні у виробничому процесі.

Витрати, що стосуються безпосередньої діяльності підприємства, класифікуються на витрати звичайної та витрати надзвичайної його діяльності (рис. 16.1). Витрати звичайної діяльності підприємства — операційні, фінансові, інвестиційні та ін. Витрати надзвичайної діяльності підприємства пов'язані з подіями або операціями, які відрізняються від звичайних. Наприклад, стихійне лихо (повінь, град, землетрус), техногенні катастрофи, аварії тощо.

Як видно зі схеми, витрати звичайної діяльності поділяються на операційні, фінансові, інвестиційні та ін. Операційні витрати пов'язані з основними видами діяльності підприємства — виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт, проте не є інвестиційними або фінансовими витратами (табл. 16.1). До витрат основної діяльності відносять такі, що пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які стосуються визначальної мети діяльності підприємства та спрямовані на забезпечення основної частки його доходу.

Фінансові витрати пов'язані з фінансовою діяльністю підприємства, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. До них належать:

                     відсотки за позиками, кредитами юридичним та фізичним особам;

                     відсотки за випущеними цінними паперами, акціями, облігаціями;

                     витрати на фінансову оренду тощо.

Інвестиційні витрати здійснюються підприємством у процесі довгострокового вкладання підприємством капіталу з метою отримання прибутку. До них відносять:

                     капітальне будівництво;

                     розширення та розвиток виробництва;

                     придбання довгострокових цінних паперів тощо.

Інші витрати стосуються:

                     купівлі іноземної валюти;

                     інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

                     операційної оренди активів;

                     отримання доходів або понесених втрат від операційної курсової різниці (за операціями в іноземній валюті);

                     створення резервів сумнівних боргів тощо.

Найбільшу частку витрат підприємства складають операційні витрати. За функціями їх поділяють: витрати на виробництво, витрати на збут, витрати управління (адміністративні витрати) (рис. 16.2), які детальніше розглянемо нижче.

За роллю у господарському процесі витрати поділяються на чисті, які стосуються безпосереднього процесу виробництва, та додаткові, які пов'язані з витратами збереження готової продукції, транспортуванням, доопрацюванням тощо.

За економічною доцільністю витрати бувають доцільні—ті витрати, які відповідають поставленим цілям підприємства, та недоцільні — що не відповідають поставленій меті підприємства (не отриманий достатній прибуток, недостатня віддача від інвестицій тощо).

За календарними періодами витрати поділяються на: поточні —витрати, що безпосередньо пов'язані з процесом виробництва та реалізації товарів, (послуг) (вони здійснюються у той самий період, в який вони сталися); витрати майбутніх періодів — витрати, які здійснені у поточному періоді, але відносяться до наступного періоду (наприклад, витрати, що пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях, освоєнням нових агрегатів, технологій, сплатою авансом орендної плати, страхуванням, рекламними послугами тощо); витрати минулих періодів — витрати, що пов'язані з фінансовими результатами підприємства.

За стадіями виробничого процесу витрати класифікують як: витрати на закупівлю сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо; витрати на зберігання готової продукції та витрати на реалізацію продукції.

За охопленням бізнес-планом витрати поділяються на заплановані — ті, що передбачені планом; та незаплановані — витрати, що здійснені через зміну умов постачання сировини, матеріалів, форс-мажорних обставин тощо.

За охопленням нормуванням витрати підрозділяються на: нормовані — такі, що здійснюються на основі норм та нормативів, наприклад, на одиницю виробленої продукції з одночасним визначенням відхилень від норм, та ненормовані — ті, які не мають встановлених норм.

II. Класифікаційні ознаки з метою визначення фінансового результату. З метою формування фінансових результатів діяльності підприємства операційні витрати класифікуються також за порядком віднесення на період генерування прибутку; за відношенням до господарського процесу за споживанням придбаних ресурсів та за способом віднесення на окремі види продукції. Розглянемо їх більш докладно.

У процесі формування прибутку підприємства, відповідно до П(С)БО 16 «Витрати», всі затрати підприємства поділяються на прямі витрати на виготовлення продукції та витрати періоду(рис. 16.2).

Прямі витрати на виготовлення продукції — це витрати на безпосереднє виробництво продукції та загальновиробничі (накладні) витрати. Прямі витрати на виготовлення продукції безпосередньо пов'язані з процесом виробництва окремого виду продукції та зумовлені технологією і організацією виробництва. До них включають прямі затрати на сировину, матеріали; енергію для технологічних цілей виробництва; заробітну плату основних робітників з нарахуваннями на неї; амортизацію основного виробничого обладнання; інші витрати. Вони розраховуються при складанні калькуляції (див. нижче).

Загальновиробничі (накладні) витрати безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва. Вони стосуються обслуговування та управління підприємством, тому не можуть бути віднесені прямо до певного виду виробу. До них відносять витрати на утримання, ремонт і амортизацію приміщень виробничих цехів, вартість енергії, спожитої під час технологічних процесів тощо. Загальновиробничі накладні витрати розподіляються між видами продукції пропорційно до показника, обраного за базу.

Базою може бути: кількість продукції, годин роботи основних робітників, машино-годин роботи обладнання, прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, основні витрати тощо. На основі обраної бази обчислюється ставка розподілу накладних витрат.

Загальновиробничі витрати розподіляються на змінні та постійні. До змінних витрат відносять непрямі витрати на виробництво, що змінюються пропорційно обсягу виробництва (постійні та змінні витрати розглядатимуться нижче, оскільки саме від них залежать обсяги виробництва). До постійних витрат належать непрямі витрати на виробництво, що залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва. Разом з тим постійні витрати розподіляють на розподілені та нерозподілені. Як видно з рис. 16.2, розподілені відносяться на собівартість виробленої продукції, анерозподілені — на собівартість реалізованої продукції. Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до собівартості реалізованої продукції є економічно обґрунтованим, оскільки виробнича собівартість продукції не повинна підлягати різким коливанням, а витрати, виходячи з принципу обачності, не занижуються, а відображаються в тому періоді, коли вони понесені (розподіл постійних загальновиробничих витрат розглянуто у прикладі 3).

Витрати періоду пов'язані з адміністративними витратами, витратами на збут та іншими витратами операційної діяльності (не входять до виробничої собівартості продукції), проте вони мають бути відшкодовані шляхом реалізації виготовленої на підприємстві продукції. Вони класифікуються на адміністративні, витрати на збут продукції (послуг) та інші операційні витрати (див. рис. 16.1, 16.2) [18].

Адміністративні витрати пов'язані з організацією виробництва. До них відносяться такі:

                     заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу та нарахування на неї;

                     витрати на утримання та амортизаційних відрахувань основних фондів та нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

                     витрати на комунальні послуги, послуги зв'язку, на охорону, юридичні, аудиторські послуги тощо.

Витрати на збут продукції (послуг) пов'язані з просуванням на ринку продукції від виробника до споживача. Вони враховують:

                     заробітну плату працівників відділу збуту з нарахуваннями на неї;

                     витрати на рекламу та дослідження ринку;

                     витрати на відрядження, пов'язані зі збутом;

                     утримання та амортизацію основних фондів (приміщень та обладнання відділу збуту, складів тощо) та нематеріальних активів, що безпосередньо пов'язані з реалізацією продукції;

                     витрати на утримання фірмових магазинів, комісійні торговим агентам тощо;

                     витрати на транспортування продукції, надання знижок покупцям;

                     після продажне обслуговування клієнтів.

Інші операційні витрати пов'язані з:

                     дослідженнями, розробками нової продукції;

                     собівартістю реалізованих виробничих запасів;

                     витратами на сумнівні (безнадійні) борги;

                     витратами на операційну оренду активів;

                     витратами від операційних курсових різниць;

                     втратами від нестачі, від псування матеріальних цінностей;

                     визнаними штрафами, пенею, неустойками тощо.

III. Класифікація витрат з метою формування собівартості продукції. Ця класифікаційна група ознак витрат безпосередньо стосується формування собівартості (рис. 16.3).

Для визначення загального обсягу спожитих ресурсів у вартісному вираженні витрати класифікують за економічними елементами, що регламентується класом 8 Плану рахунків національного бухгалтерського обліку (табл. 16.2).

Групування поточних затрат за економічними елементами використовується для пов'язування показників собівартості з іншими розділами планів чи звітів виробництв, визначення та аналізу структури собівартості на всіх рівнях господарювання від промислового підприємства, галузей до народного господарства в цілому; для класифікаційного поділу підприємств і галузей на матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткі.

Такий підхід має суттєве значення у вирішенні питань розміщення підприємств, їх об'єднань відносно джерел ресурсів, особливо тих, які мають найбільшу питому вагу в затратах та економія яких найбільш важлива для зниження собівартості; для визначення розміру національного доходу та інших цілей.

Групування затрат служить основою для створення важливого економічного документа — кошторису затрат на виробництво продукції, що складається на основі елементів витрат. Таким чином, кошторис витрат виробництва — це план передбачуваних грошових та матеріальних витрат підприємства, пов'язаних з його основною діяльністю за певний період (розподіл та структура операційних витрат за елементами розглянуті у прикладі 1).

У системі розрахунків затрат на виробництво важливе місце має визначення собівартості окремих видів продукції та одиниці продукції як за повним виробничим циклом, так і за окремими його стадіями. Для вирішення цих завдань класифікація витрат за економічними елементами малопридатна. У такому разі використовують калькуляційний підхід до класифікації витрат, що враховує місце та об'єкти виникнення витрат.

Розрахунок собівартості продукції за статтями витрат називається калькулюванням собівартості, а документ, що відображає цей розрахунок, калькуляцією («калькуляція» — від латинського calculare — рахувати) собівартості певного виду продукції. Тому існує необхідність класифікації затрат щодо узагальнення їх виробничого призначення незалежно від їх належності до певного економічного елемента.

Принципи калькулювання собівартості продукції регламентуються Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції, робіт, послуг у промисловості зі змінами та доповненнями, розроблені Державним інститутом комплексних техніко-економічних досліджень Міністерства промислової політики України та затверджені наказом № 47 від 02.02.2005 Державного комітету промислової політики України [17], які відповідають національним Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку України.

Таблиця 16.2 Витрати виробництва за економічним елементами
Виробнича собівартість продукції	Прямі матеріальні затрати: - витрати сировини й матеріалів за винятком повернених відходів; - витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; - витрати палива й енергії; - витрати тари й тарних матеріалів; - витрати будівельних матеріалів; -  витрати запасних частин; - витрати матеріалів сільськогосподарського призначення; - витрати товарів; -  інші матеріальні витрати
	Прямі затрати на оплату праці: - заробітна плата за ставками і тарифами; - премії та заохочення; - компенсаційні виплати - оплата відпусток; - оплата іншого невідпрацьованого часу; - інші витрати на оплату праці
	Відрахування на соціальні заходи: - відрахування на пенсійне забезпечення; - відрахування на соціальне страхування; - страхування на випадок безробіття: - відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства
	Амортизація основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого призначення: - амортизація основних засобів та необоротних нематеріальних активів: - амортизація інших необоротних матеріальних активів; - амортизація нематеріальних активів
	Інші витрати: - вартість робіт, послуг сторонніх підприємств; - сума податків, зборів (обов'язкових платежів), крім податків на прибуток; - втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей; списання та уцінки активів - суми фінансових санкцій тощо

 

Калькулювання дозволяє визначити собівартість не тільки окремих виробів у цілому по підприємству, а й затрати цеху, дільниці за окремими деталями, вузлами, напівфабрикатами. Калькулювання необхідне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, визначення рівня їх рентабельності, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, оцінки роботи підприємства і його підрозділів, розрахунку економічної ефективності організаційно-технічних заходів тощо. Склад калькуляційних статей витрат визначається структурою собівартості продукції та має свої особливості в різних галузях промисловості. Найбільш розгорнутий і багаточисельний він у машинобудуванні. Типовою у цій галузі є така номенклатура калькуляційних статей витрат:

1. Сировина й матеріали (за винятком відходів, що повертаються).

2.Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і установ.

3.Паливо та енергія на технологічні цілі.

4. Основна заробітна плата виробничих робітників.

5.Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

6.Відрахування на соціальні заходи від основної та додаткової заробітної плати основних виробничих працівників.

7.Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

8.Відшкодування зносу інструментів і пристосувань цільового призначення.

9.Витрати на утримання й експлуатацію устаткування (обладнання).

10.Цехові витрати.

11.Адміністративні витрати.

12.Втрати від браку (тільки у звітних калькуляціях).

13.Інші виробничі витрати.

14.Витрати на збут.

В інших галузях промисловості номенклатура калькуляційних статей відрізняється від наведеної (враховують конкретні умови виробництва та структуру собівартості).

За етапами формування собівартості витрати класифікуються як такі, що відносяться на собівартість виробництва, собівартість реалізованої продукції (фінансові результати) та відшкодовуються за рахунок інших джерел покриття. Такий підхід є одним з основних процесі формування фінансових результатів підприємства, тому більш детально буде розглянутий нижче (рис. 16.6).

За способом віднесення на собівартість продукції витрати поділяються на прямі (індивідуальні), які безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції, їх можна обчислити на одиницю продукції, та непрямі (загальні), які опосередковано відносяться до виробничого процесу, їх не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, оскільки це різні види витрат, наприклад, заробітна плата управлінського та обслуговуючого персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо.

IV. Класифікація витрат з метою планування, аналізу та прийняття управлінських господарських рішень. У процесі планування ефективної господарської діяльності підприємства, прийняття управлінських рішень суттєвою є класифікація операційних витрат з метою планування, аналізу та прийняття господарських рішень. Такий підхід передбачає розподіл операційних витрат на декілька різновидів (рис. 16.4).

Процес прийняття управлінських рішень передбачає поділ витрат на релевантні та не релевантні.

До релевантних відносять витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття певних рішень. Не релевантними є такі витрати, які не залежать від впливу певного рішення.

Наприклад, релевантними витратами є постійні витрати власника підприємства, що вирішив, крім власного автомобіля, залучити до підприємства ще й автофургон для постачання готової продукції та апарат для ксерокопіювання.

 

 Більшість із цього не використовуватиметься повністю, проте дозволить заощадити певну суму. Іншим рішенням підприємця могло бути використання послуг сторонніх організацій для перевезення товару та сплата лише вартості бензину й застосування платних копіювальних послуг. Це суттєво знизило б постійні витрати підприємства. Залежно від прийнятого рішення (купувати або орендувати обладнання) величина цих витрат буде різною. Однак і у випадку купівлі, і у випадку оренди матимуть місце не релевантні витрати, а саме витрати на придбання бензину та паперу для ксерокопіювання. Ці витрати не залежать від прийнятого рішення щодо їх придбання.

У процесі планування та аналізу витрати підприємства поділяють на одноелементні та комплексні.

Одноелементними (простими) витратами є первинні витрати, що мають єдиний економічний зміст. Наприклад, витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька елементних витрат. Наприклад, витрати на утримання та експлуатацію устаткування містять кілька елементів витрат: витрати сировини і матеріалів, заробітна плата робітників, що обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних витрат також відносять загальновиробничі, втрати від браку та інші витрати.

Залежно від обсягів виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Перелік і склад постійних та змінних витрат встановлюються безпосередньо підприємством.

До постійних виробничих витрат FC (з англ. — fixed cost — постійні витрати) відносять витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягів діяльності (рис. 16.5). їх класифікують на розподілені та нерозподілені. Розподілені постійні виробничі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції на основі бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних витрат не може перевищувати їх фактичного розміру. Постійні витрати не залежать від зміни обсягу виробництва.

До змінних виробничих витрат VC (з англ. — variable cost — змінні витрати) відносять витрати на виробництво продукції (цехів, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності (рис. 16.5). Змінні виробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Величина їх змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції.

Валові (загальні) витрати ТС (з англ. — task costs — загальні витрати) складають суму постійних та змінних витрат (рис. 16.4):

                                      (16.1)

Для вирішення проблем максимізації прибутків та мінімізації збитків викорис­товують категорії середніх та граничних витрат. Середні витрати дозволяють визначити витрати на виробництво одиниці продукції. Розрізняють: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.

Середні постійні витрати AFC (average fixed costs) — це загальні постійні витрати у розрахунку на одиницю продукції. Вони визначаються:

                                                                    (16.2)

¹ Варто зазначити, що теоретичне обґрунтування залежності змінних, загальних витрат виробництва від обсягу випуску продукції свідчить про їх пропорційний зв'язок та лінійне співвідношення, тому на графіках вони мають форму прямих, але в економічній літературі ці лінії часто зображують у вигляді кривих (що покажемо далі (рис. 16.6)), оскільки реальна ринкова ситуація спонукає прямі до вигинання. Це пов'язано з тим, що зміни цін на елементи собівартості сприяє зміні ціни на товари.

«Кривизна» ліній витрат залежить також від фактору часу. Будь-які зміни ціни відображаються на виробництві (Q), однак виробництво не може миттєво зменшувати, а тим більше збільшувати свої масштаби. Необхідний певний проміжок часу, величина якого залежить від амплітуди коливання ціни вверх-вниз. У зв'язку з цим у короткотерміновому періоді при зменшенні витрат частина покупців все ж відмовляється від купівлі товару за певною ціною, а при збільшенні витрат, а, отже, при збільшенні ціни частина покупців не перестають купувати цей товар. Саме ці явища і сприяють появі «кривизни».

Середні змінні витрати (AVC) (average variable costs) — це валові змінні витрати виробництва у розрахунку на одиницю продукції:

                                             (16.3)

Середні загальні (валові) витрати АТС (average total costs)— витрати на одиницю продукції. Вони дорівнюють загальним витратам виробництва певної кількості продукції, яка поділена на її кількість:

                                         (16.4)

Для визначення максимального випуску продукції, який може здійснити підприємство, розраховують граничні витрати МС (marginal costs) — додаткові витрати, що пов'язані з випуском кожної додаткової одиниці продукції:

                                              (16.5)

Вони визначаються чутливістю лише змінних витрат для кожної додаткової одиниці продукції. Показники середніх витрат таку залежність не відображають.

Використання середніх постійних витрат(АРС), середніх змінних витрат (VC), середніх загальних витрат (ТС) та граничних витрат (МС) дає змогу підприємству аналізувати можливості збільшення прибутків та обсягу реалізації продукції на основі визначення точки беззбитковості виробництва та точки закриття підприємства (рис. 16.6) [7, С. 59].

Проте аналіз співвідношення величин виручки від реалізації TR, постійних FC, змінних VC, загальних ТС витрат та прибутку підприємства дозволяє вирішувати проблеми максимізації його прибутків та мінімізації збитків (рис. 16.7).

Аналіз ділянок кривої загальних витрат ТС дає можливість визначити деякі особливості щодо збільшення обсягів виробництва та ціноутворення.

На відрізку АВ — збитки фірми зростають швидше, ніж витрати. Обсяг реалізації Q_о відповідає максимуму збитків, виручка від реалізації підприємства TR зростає швидше, ніж загальні витрати ТС, оскільки постійні витрати FC — незмінні при збільшенні обсягів реалізації. У точці В (дотична до ТС паралельна лінії TR) підприємство несе максимум збитків.

Проте зі зростанням обсягів реалізації (відрізок BD) збитки поступово скорочуються за рахунок зростання суми змінних витрат і підприємство потрапляє в ситуацію, коли: TR = ТС. Точка D—точка беззбитковості, якій відповідає критичний обсяг від реалізації Q_о при якому підприємство ліквідувало збитки, але й прибутків поки що не отримує.

На відрізку DK — у підприємства з'являються прибутки, які поступово зростають. Обсяг реалізації Q₂ відповідає максимуму прибутків. Саме до такого обсягу реалізації має прагнути підприємство, проте вплив різноманітних факторів не завжди дозволяє його досягнути.

При збільшенні затрат прибуток знову зменшується (відрізок KL).

У точці L, якій відповідає обсяг реалізації Q_з виробництво знову стає безприбутковим.

Графічному аналізу беззбитковості виробництва, максимізації прибутків підприємства та оптимізації процесу прийняття управлінських рішень має відповідати математична оцінка зазначених показників. У зв'язку з цим функцію загальних витрат підприємства можна записати у вигляді рівняння  , де у — сума загальних витрат підприємства при обсязі виробництва ходиниць продукції; а — коефіцієнт зміни витрат відносно обсягу виробництва; b—складова, що визначає суму постійних витрат. Це рівняння може бути подано у вигляді:

,                                        (16.6)

де ТС — сума загальних витрат, грн.;

FC—постійні витрати підприємства, грн.;

AVC — середні змінні витрати, грн.;

Q — обсяг виробництва у натуральних одиницях.

Функція ж доходу має вигляд рівняння d=rЧх, де d — загальна сума доходу від реалізації х одиниць продукції;

r-ціна реалізації одиниці продукції. Для зручності запишемо рівняння у вигляді:

                                                       (16.7)

де TR— сума доходу підприємства, грн.;

Р — ціна реалізації одиниці продукції, грн.;

Q — обсяг проданих одиниць продукції в натуральних одиницях.

Тоді критичний обсяг виробництва або обсяг беззбиткового виробництва, за якого сума загальних витрат виробництва дорівнює отриманому доходу підприємства, визначається таким чином:

                        (16.8)

де Q_{б/збитк}— беззбитковий або критичний обсяг виробництва у натуральних одиницях. Звідси критичний обсяг виробництва (Q_{б/збитк}) дорівнює:

                                        (16.9)

Окрім цього, стан беззбитковості (самоокупності) підприємства характеризується низкою показників: порогом рентабельності, запасом фінансової міцності та маржею надійності (безпеки), які розраховуються за формулами:

Поріг рентабельності                              (16.10)

Запас фінансової = Виручка від реалізації  - Поріг                     (16.11)

міцності     (фактична чи планова)   рентабельності

Маржа безпеки = Q_{реаліз. (факт. або план.)∙} Q_{б/збитк.}                                  (6.12)'

(надійності)                                                                                  

де Q_{реаліз (факт або план)}  — плановий або фактичний обсяг реалізації продукції.

Останні два показники — запас фінансової міцності та маржа безпеки (надійності) дозволяють дослідити, як далеко знаходиться підприємство від точки беззбитковості (обчислення показників, що характеризують стан самоокупності підприємства, розглянуто у прикладі 2).