Лекція 4. Ведення випадку як основна технологія роботи з людьми, які опинилися в складних життєвих обставинах

План

1. Ведення випадку як основна технологія роботи з людиною, яка опинилася в складних життєвих обставинах.

2. Етапи ведення випадку

1. Ведення випадку як основна технологія роботи з людиною, яка опинилася в складних життєвих обставинах

Ведення випадку є однією із центральних технологій допомоги людям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Ведення випадку в соціальній ро­боті тісно пов’язано з таким фундаментальним поняттям, як “соціальний випа­док”, котре передбачає не лише окрему життєву ситуацію, спричинену неспри­ятливим збігом обставин, а клієнта – загалом, на вирішення чиїх проблем і спрямоване ведення випадку.

Фахівець соціальної сфери, який веде випадок, приділяє увагу як самому клієнту, так і його оточенню, як безпосередньо, так і опосередковано, представляє й захищає його інтереси в різних організаціях та установах.

Застосування технології ведення випадку дозволяє не лише надати первин­ну кризову допомогу людині, яка перебуває в складній життєвій ситуації, а й зробити планомірні кроки до її довготермінової реабілітації та адаптації.

Ведення випадку базується на довірливих і шанобливих стосунках між фа­хівцем і клієнтом та має на меті розв’язати складну життєву ситуацію, навчити клієнта найефективніше використовувати доступні йому суспільні ресурси й перевести його до незалежного функціонування зі збереженням досягнутих результатів.

Ведення випадку – це метод допомоги, у межах якого фахівець аналізує потреби клієнта, а потім організовує, координує, домагається надання, відслідко­вує отримання й оцінює ефективність наданих послуг, що мають покращити якість життя конкретного клієнта.

Ведення випадку спрямовується на подолання фрагментації між системами соціального захисту, освіти, охорони здоров’я, психологічної та юридичної допо­моги, з якою соціально дезадаптований клієнт самостійно не може впоратися.

Технологія ведення випадку може сильно варіюватися залежно від конкрет­них умов роботи, установи, сервісного підрозділу та цільової групи, на котру скерована допомога. Але незважаючи на можливі відмінності, засадничі цінності та принципи ведення випадку є спільними.

Розрізняють такі принципи ведення випадку:

– професіоналізм і висока кваліфікація спеціалістів;

– пріоритет інтересів клієнта;

– активна участь клієнта у веденні випадку та розвиток власного потенціалу;

– ефективний обмін інформацією з ведення випадку;

– конфіденційність інформації про клієнта;

– послідовність і наступність у дотриманні етапів надання допомоги;

– індивідуальна відповідальність спеціаліста за випадок;

– повноцінне використання громадських ресурсів і мінімізація витрат;

– постійна оцінка якості та ефективності допомоги.

2.Етапи ведення випадку.

Робота з ведення випадку є доволі тривалою. Незалежно від тривалості ро­боти з випадком усі кроки в процесі надання допомоги мають бути логічними та послідовними: кожен крок має випливати з попереднього і слугувати осно­вою для наступного.

Етапи ведення випадку:

– встановлення контакту з клієнтом;

– первинна оцінка стану і потреб клієнта (початкова оцінка);

– поглиблена психосоціальна оцінка (комплексна оцінка потреб);

– прогнозування та планування роботи (складання індивідуального плану роботи клієнтом);

– надання допомоги клієнту, організація та проведення різних заходів і їх координація;

– моніторинг процесу надання комплексної допомоги клієнту (оцінка процесу);

– моніторинг ефективності втручання (оцінка впливу);

– закриття випадку.

Список рекомендованої літератури:

Руководство по оказанию комплексной помощи беспризорнûм и безнадзорнûм несовершеннолетним. – СПб.: HealthRight International, Санкт-Петербургская общественная организация “Врачи детям”, 2008. – 146 с.

Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность социального работника: ролевой подход. – Винница: Глобус-пресс, 2006. – 408 с.

Технология социальной работû / Под ред. И. Г. Зайнûшева. – М.: Владос, 2000. – 240 с.

Управление случаем в социальнûх службах при междисциплинарном взаимодействии в решении проблем детей. – М.: Полиграф-сервис, 2005. – 112 с.