Лекція 2. Нормативно-правова основа реалізації державної політики щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

План

1. Основні законодавчо-нормативні акти щодо захисту прав дітей

і попередження бездоглядності та безпритульності дітей

2. Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

1. Основні законодавчо-нормативні акти щодо захисту прав дітей і попередження бездоглядності та безпритульності дітей

Державна політика у сфері захисту прав дітей та попередження дитячої без­доглядності й безпритульності регулюється численними нормативно-правови­ми актами, серед яких можна виділити наступні групи:

А) законодавчі акти у сфері захисту прав дітей (Конституція України, Кон­венція ООН про права дитини, Сімейний кодекс, Цивільний кодекс, Закон Ук­раїни «Про охорону дитинства», Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Закон України «Про попередження на­сильства в сім’ї» тощо).

Б) законодавчо-нормативні акти у сфері соціальної підтримки і соціального забезпечення сімей з дітьми (Закон України «Про соціальні послуги», Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», Закон України «Про дер­жавну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» тощо).

В) нормативно-правові акти, що регламентують процедуру виявлення дітей, які залишилися без батьківського піклування, та їх подальшого влаштування (Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Постано­ва Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 р., Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» від 8 жовтня 2008 р., Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про прийомну сім’ю» від 26 квітня 2002 року, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про ди­тячий будинок сімейного типу» від 26 квітня 2002 року).

Г) нормативно-правові акти, що стосуються діяльності закладів соціально­го захисту й обслуговування дітей (Постанови Кабінету Міністрів України «Про Типове положення про притулок для дітей», «Про затвердження Типового поло­ження про центр соціально-психологічної реабілітації дітей», «Про затверджен­ня Типового положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про затвердження Типового положення про соціальний центр матері та дитини», «Про затвердження Типового поло­ження про центр соціально-психологічної допомоги», «Про затвердження Типо­вого положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціально­го захисту» тощо).

До закладів соціального захисту дітей належать притулки для дітей і центри соціально-психологічної реабілітації дітей, а до закладів соціального обслугову­вання – соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, соціальний центр матері та дитини, центр соціально-психоло­гічної допомоги.

Важливою групою нормативно-правових документів є затверджені поста­новами Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклу­вання, пов’язаної із захистом прав дитини» (від 24 вересня 2008 р.) та «Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дот­риманням прав усиновлених дітей» (від 08.10. 2008 р.), що містять чіткі процедури і механізми з питань виявлення дітей, які залишилися без піклування батьків, їх улаштування, процедуру здійснення усиновлення тощо.

Прийнятий Порядок діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини, визначає механізми й порядок діяльності органів опіки та піклування з моменту виявлення дитини, яка залишилась без піклування бать­ків, до її влаштування та здійснення контролю за умовами її проживання і вихо­вання.

Порядок чітко фіксує алгоритм дій осіб, яким стало відомо про факт зали­шення дітей без батьківського піклування. Дитина, яка залишилася без батьк­івського піклування, може бути за направленням служби у справах дітей за місцем виявлення дитини тимчасово влаштована в притулок для дітей служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реа­білітаційний центр (дитяче містечко), заклад для дітей-сиріт та дітей, позбав­лених батьківського піклування, сім’ї громадян.

Безпритульні діти влаштовуються в притулок для дітей або центр соціально-психологічної реабілітації. Адміністрація закладів і служби у справах дітей за

місцем виявлення дітей протягом двох місяців проводять роботу щодо вста­новлення особи дитини та її родинних зв’язків, розглядають питання про її по­вернення на виховання до батьків або осіб, які їх замінюють. Якщо повернення до батьків або осіб, які їх замінюють, є неможливим або недоцільним, служба у справах дітей за місцем походження дитини (місце проживання або перебуван­ня її біологічних батьків на момент їх смерті або виникнення обставин, що при­звели до позбавлення дитини батьківського піклування) готує документи для надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.

У випадку, коли дитина була покинута в пологовому будинку або іншому закладі охорони здоров’я, її відмовилися забрати батьки чи інші родичі, дитина була підкинута або знайдена, складається акт за формою, затвердженою МОЗ і МВС. Підкинута або знайдена дитина, а також дитина, яка має ознаки насил­ля чи жорстокого поводження, доставляється медичним працівником у супро­воді представника органів внутрішніх справ до закладу охорони здоров’я, де їй надається необхідна медична допомога. Тимчасове влаштування такої дитини відбувається після отримання медичної допомоги.

Порядком також чітко врегульована процедура надання статусу дитини-си-роти та дитини, позбавленої батьківського піклування: визначений перелік до­кументів, які є підставою для надання дитині відповідного статусу, а також про­цедура прийняття органом опіки та піклування рішення про надання дитині відпо­відного статусу.

Прийнятий Порядок регламентує процедуру і принципи визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. У разі, коли дитина залишилась сиротою або позбавлена батьківського піклування, вона згідно із законодавством має право бути влаштованою насамперед на усиновлення, опіку/піклування, у прийомну сім’ю або дитячий будинок сімей­ного типу. Саме ці форми влаштування дитини є сімейними. До інтернатного закладу (будинок дитини, дитячий будинок, школа-інтернат тощо) дитина може бути влаштована тільки в разі, коли було вичерпано всі можливості щодо влаш­тування її в сім’ю. Дуже важливо враховувати, що відповідно до вимог украї­нського законодавства таке влаштування не позбавляє службових осіб від по­шуків сім’ї для дитини.