2. Основні завдання вуличної соціальної роботи

Основними завданнями вуличної роботи в межах підходу зменшення шкоди є: підвищення обізнаності стосовно ВІЛ/СНІДу; заохочення оцінювання індивідуального ризику; пропозиції альтернатив щодо зменшення ризику; сприяння захисту втручання.

Вулична соціальна робота (аутріч-робота) — поряд із обміном шприців, замісною терапією, консультуванням і навчанням — є одним з найефективніших методів профілактики ВІЛ-інфекції в межах стратегії змєншення шкоди.

Вона має на меті встановлення контакту та надання допомоги тим клієнтам, які не належать до числа користувачів існуючих служб чи послуг і з якихось причин є важкодоступними для закладів системи охорони здоров'я. Вулична робота — це донесення профілактичної інформації до споживачів наркотичних речовин (або до інших закритих соціальних груп) у ті місця, де вони зазвичай збираються, проводять час, наприклад точки продажу наркотичних речовин у місті, квартири споживачів, навчальні заклади, наркологічні чи інфекційні лікарні, а також пенітенціарні заклади (тюрми, колонії).

Вулична робота найчастіше проводиться на базі медичних і соціальних програм, забезпечуючи тісну взаємодію між спеціалістами охорони здоров'я і споживачами наркотичних речовин. Це сприяє взаємовигідному обміну інформацією. Медичні спеціалісти отримують нову інформацію про зміни на наркосцені (у місцях, де збираються споживачі, і в точках продажу наркотичних речовин): про появу нових наркотичних речовин і нових практик їх вживання. З огляду на це вони визначають для себе основні напрямки профілактичної роботи. Споживачі, у свою чергу, отримують оперативну медичну інформацію, яка безпосередньо відповідає їхнім запитам та потребам.

Програми вуличної соціальної роботи є прикладом низькопорогового підходу до зменшення шкоди, сутність якого полягає в тому, що замість вимог до клієнтів утримуватись від вживання наркотичних речовин працівники програм надають можливість усім бажаючим споживачам взяти участь у програмі. Компонентами цього підходу є готовність працювати з людьми, враховуючи їхні індивідуальні особливості, тобто «зустріти там, де ви є, а не там, де ви маєте бути»; зменшення стигми через акцентування уваги на «безпечному вживанні» замість власне «вживання наркотичних речовин»; здатність програм охопити різні типи поведінки: «прийди такий, який ти є». Соціальні працівники взаємодіють із цільовими групами при розробленні нових програм і служб; зменшують вплив стигми, пов'язаної з цією проблемою, і пропонують альтернативний підхід до високоризикованого вживання наркотичних речовин і сексуальної практики.

Вулична робота може проводитись професіоналами і рівними серед рівних, що має наслідком деякі відмінності в обов'язках працівників. Професійні вуличні працівники зазвичай не є ні активними, ні колишніми споживачами. До їхніх обов'язків належать консультування, розповсюдження просвітницької та контактної інформації серед представників цільової групи, які не пов'язані із жодними організаціями, що працюють у цій сфері. Проте даний підхід є обмеженим і за кількістю контактів, яких вдається встановити одному спеціалісту, і за результатами, яких досягають працівники-професіонали. Однак вулична робота має перевагу, яка полягає в тому, що незалежно від професійного рівня працівник має змогу спостерігати за клієнтом у контексті обставин його життя, завдяки чому йому легше збагнути проблеми і потреби клієнта.