Лекції з навчальної дисципліни «Педагогіка»

Тема 1. Предмет та завдання педагогіки в загальній системі наук.

1. Виникнення та розвиток педагогіки.

2. Основні педагогічні категорії.

3. Система педагогічних наук.

4. Зв'язок педагогіки з іншими науками.

1. Виникнення та розвиток педагогіки.

Свою назву педагогіка отримала від грецьких слів «пайдос» - дитина та «аго» - вести. Педагогом у Стародавній Греції називали раба, який у прямому значенні брав дитину феодала за руку і супроводжував у школу. Вчителював в цій школі часто інший раб, тільки вчений. Поступово слово «педагогіка» стало вживатися у більш загальному смислі для визначення мистецтва «вести дитину у життя», тобто виховувати її та навчати, направляти духовний і фізичний розвиток.

Практика виховання має глибокі коріння в людській цивілізації. Дітей виховували без будь-якої педагогіки, навіть не підозрюючи про її існування. Наука про виховання сформувалася значно пізніше, коли вже існували такі науки як геометрія, астрономія та ін. Вона належить до числа молодих галузей знань, що розвиваються. Потреба в узагальненні досвіду виховання, створенні спеціальних навчально-виховних закладів для підготовки молоді до життя призвела до розвитку педагогіки.

Вже у найбільш розвинутих державах Стародавнього Світу – Китай, Єгипет, Греція – були зроблені перші педагогічні узагальнення (в філософії). Колискою європейських систем виховання стала давньогрецька філософія. Видатний її представник Демокрит у V-IV ст.ст. до н.е. створив узагальнюючі праці з усіх галузей відомих йому знань. Він стверджував, що виховання перебудовує, удосконалює людину.

Теоретиками педагогіки були давньогрецькі мислителі Сократ, Аристотель, у працях яких розроблені ідеї про виховання та формування особистості.

Марк Квінтіліан створив риторичну школу в Стародавньому Римі та книгу «Про освіту оратора», де розкрив основні погляди на проблему підліткового покоління.

В усі часи існувала народна педагогіка. Народ створив оригінальні системи морального, трудового виховання.

В Епоху Відродження яскраві гуманістичні ідеї про виховання висловлював Е. Роттердамський, М. Монтень, М. Монтескье, Ф. Рабле.

Педагогіка тільки лише в ХVIII ст. сформувалася як самостійна наука. Чеський педагог Ян Амос Каменський виділив науку педагогіку з філософії. В 1654 р. в Амстердамі вийшла його книга «Велика дидактика», в якій дули викладені принципи, методи і форми навчання. Він вважав, що в основі виховання повинно лежати три цілі: 1. Пізнання себе та оточуючого світу (розумове виховання). 2. Управління собою (моральне виховання). 3. Прагнення до Бога (релігійне виховання).

Джон Локк «Думки про виховання» - розкрив питання теорії виховання. Вихована людина, на його погляд, це людина впевнена у собі, яка поєднує у собі широку обізнаність з діловими якостями, витонченість манер з твердими переконаннями.

Світову славу педагогіці приніс російський педагог Костянтин Дмитрович Ушинський. В своїй праці «Педагогічна антропологія» він розкриває мету, принципи, зміст процесу виховання, велике значення приділяє моральному вихованню.

В кінці ХIХ – поч. ХХ ст. ст. інтенсивні дослідження педагогічних проблем розвиваються в США. Яскравим представником американської педагогіки є Д. Дьюї, який сформував принципи, закономірності виховання, розробив та впровадив технологію освіти.

Значний вклад у розвиток педагогіки вніс А. С. Макаренко, який висунув та перевірив на практиці принципи створення та педагогічного керівництва дитячим колективом, а також методики трудового виховання, вивчав проблеми формування свідомої дисципліни та виховання дітей у сім’ї.

В. Сухомлинський досліджував моральні проблеми виховання молоді.

Накоплення знань призвело до виникнення особливої науки про виховання дітей. Теорія очистилася від конкретних фактів, зробила необхідні узагальнення, виокремила найбільш сутнісні відносини. Так педагогіка стала наукою про виховання та навчання дітей.

Таке розуміння педагогіки зберігалося до середини ХХ ст.. І тільки в останні десятиліття виникло розуміння того, що в кваліфікованого педагогічного керівництва потребують не тільки діти, а й дорослі.

Найбільш коротке, загальне і разом з цим точне визначення сучасної педагогіки – це наука про виховання людини. Де під вихованням розуміється освіта, навчання та розвиток. Розширення меж поняття «виховання» вступає в протиріччя з історичною назвою науки. Тому у світовому педагогічному лексиконі усе частіше використовуються нові терміни – «андрогогіка» (від грец. «андрос» - чоловік та «аго» - вести) та антропогогіка (від грец. –«антропос» - людина та «аго» - вести).

Головна функція педагогіки – пізнати закони виховання, освіти та навчання людей і на цій основі знайти кращі шляхи і способи досягнення мети.

Конкретизуючи головну функцію педагогіки, В.Сластьонін виділив її теоретичну і технологічну функції.

Теоретична функція реалізується на трьох рівнях:

- описовому або пояснювальному – вивчення передового і новаторського педагогічного досвіду;

- діагностичному – виявлення стану, умов і причин педагогічних явищ, успішності й ефективності діяльності педагога і учнів;

- прогностичному – експериментальні дослідження педагогічної дійсності і побудова на їх основі моделей перетворення цієї дійсності.

Прогностичний рівень теоретичної функції пов'язаний з розкриттям сутності педагогічних явищ науковим обґрунтуванням передбачуваних змін. На цьому рівні створюються теорії навчання й виховання, моделі педагогічних систем, що передують освітній практиці.

Технологічна функція теж передбачає три рівні реалізації:

— проективний, пов'язаний з розробкою відповідних методичних матеріалів (навчальних планів, програм, підручників і навчальних посібників, педагогічних рекомендацій), які втілюють у собі теоретичні концепції і визначають "нормативний або регулятивний" план педагогічної діяльності, її зміст і характер;

— перетворюючий, спрямований на впровадження досягнень педагогічної науки в освітню практику з метою її удосконалення;

— рефлексивний і коригуючий, що передбачає оцінку впливу наукових досліджень на практику навчання й виховання і наступну корекцію у взаємозв'язку наукової теорії і практичної діяльності.

Н.Бордовська та А.Реан виділяють три основні функції педагогіки як науки: теоретичну, прикладну і практичну (спрямовану на удосконалення навчання і виховання людини).

Функції педагогічної науки обумовлені її об'єктом, предметом і завданнями.

Головним завданням педагогіки є накопичення, систематизація наукових знань про виховання людини. Важливими завданнями педагогіки як науки є: дослідження закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально-виховного процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів.

Предмет педагогіки – виховна діяльність, яка здійснюється в навчально-виховних закладах.

Об'єктом педагогіки є ті явища об'єктивної дійсності, які обумовлюють розвиток людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності його в суспільстві.

Ще в 1922 р. А.С.Макаренко висловив думку про специфіку об'єкта педагогічної науки. Він писав, що багато хто вважає об'єктом педагогічного дослідження дитину, але це невірно. Об'єктом дослідження наукової педагогіки є "педагогічний факт (явище)". При цьому дитина, людина не позбавляється уваги дослідника. Навпаки, будучи однією з наук про людину, педагогіка вивчає діяльність, спрямовану на розвиток і формування особистості.

Отже, об'єктом педагогіки є не індивід, його психіка (це об'єкт психології), а процес виховання, система педагогічних явищ, пов'язаних з розвитком індивіда.

Джерела розвитку педагогіки:

• практичний досвід виховання, закріплений у способі життя, традиціях, звичаях людей, народній педагогіці;

• філософські, суспільствознавські, педагогічні і психологічні праці;

• поточна світова й вітчизняна практика виховання;

• дані спеціально організованих педагогічних досліджень;

• досвід педагогів-новаторів, які пропонують оригінальні ідеї і системи виховання в сучасних умовах, що швидко змінюються.

Педагогікою називають також навчальний курс у педагогічних та інших навчальних закладах, що викладається за профільними програмами. Курс педагогіки є основним базисним курсом у підготовці соціальних працівників. Педагогічна освіта і виховання повинні органічно поєднувати програмові вимоги, сформульовані в документах міжнародних організацій, зокрема, положення про пріоритетність прав і свобод людини (Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй, Декларація прав людини та інші), з положеннями, що визначають сутність гуманітарної і освітньої політики в Україні на сучасному етапі, які містяться в державних законодавчих документах, зокрема Конституції України, Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття), Національній доктрині розвитку освіти, Законі України "Про освіту", Законі України "Про загальну середню освіту", Законі України "Про мови в Україні" та ряді інших.

Мета курсу: сформувати у студентів наукові поняття про педагогіку, її цілі та завдання, допомогти майбутнім соціальним працівникам в оволодінні основними педагогічними положеннями та вміннями застосовувати їх в соціальній роботі.

Завдання:

1. Розкрити наукові засади, цілі та завдання педагогіки.

2. Розвинути загальні професійно-педагогічні уміння майбутніх соціальних працівників:

- гностичні (пошук, сприйняття і відбір інформації);

- проектувальні (постановка цілей і завдань, прогнозування);

- конструктивні (підбір і поєднання змісту, методів і засобів);

- організаторські (створення умов, стимулюючих цілеспрямовану і природовідповідну зміну тих, хто навчається);

- комунікативні (контактність, спілкування, взаємодія);

- оцінні (сприйняття і критичний аналіз дій суб’єктів педагогічного процесу);

- рефлексивні (самоаналіз власної особистості, діяльності і спілкування).

3. Сформувати педагогічні уміння, які характерні саме для соціальних працівників:

- навчання інших мистецтву допомагати людям;

- виявлення резервних можливостей особистості, відкриття позитивного в людині, організація процесу самодопомоги їй;

- навчання соціальним щоденним життєвим навичкам;

- стимулювання позитивних проявів, гуманність, милосердя у вчинках, поведінці людини, у відношеннях до інших людей;

- здійснення вибору засобів, методів, прийомів компетентного втручання в кризові ситуації;

- організація доцільної діяльності в соціумі, управління і коректування соціальної ситуації;

- вплив на підопічного, групу засобами педагогічної техніки (мова, голос, ораторське мистецтво);

- допомага клієнту найбільш ефективно налагоджувати зв’язки з певним соціальним середовищем;

- передача клієнту знання, отриманих у процесі професійного навчання та власного досвіду.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати: основні сучасні досягнення педагогічної науки щодо розвитку особистості, основні закономірності, принципи, методи, форми навчання та виховання, основи управління освітою, що вирішує конкретні завдання теоретичної і практичної підготовки студентів.

вміти: володіти здібностями застосовувати отримані професійні знання в практиці своєї діяльності.