Дактилогіроз

Хазяї: сазан, короп, амур, сріблястий і золотистий карась.

Систематика: Тип Plathelminthes, Клас Monogenea, Родина Dactylogyridae.

Збудник: Dactylogyrus vastator, D. exstensus. Гельмінти невеликих розмірів, завдовжки 0,57–1,5 мм і завширшки 0,15–0,4 мм. У передній їх частині є чотири лопаті, в задній – фіксаторний диск з двома великими гачками, розміщеними в центрі, та 14 дрібними крайовими гачечками (рис. 5). У матці знаходяться яйця великих розмірів, овальної форми, з кришечкою на одному полюсі та відростку – на іншому, незрілі.

Поширення: у молоді риби до 2-місячного віку, повсюдно.

Локалізація в організмі хазяїна: зяброві пелюстки.

Цикл розвитку. Розвиток паразитів відбувається прямим шляхом. Відкладені ними яйця прикріплюються до зябер риб або потрапляють у воду. Один збудник може відкласти від 50 до 100 яєць за добу. Розвиток яєць триває залежно від температурних умов від 3 до 6 діб. Після цього з них виходять личинки, які активно плавають і під час зустрічі з рибою фіксуються за допомогою гачків на зябрах. Через 7–8 діб вони досягають статевої зрілості.

Лабораторна діагностика: мікроскопія уражених ділянок зябер мальків.

Клінічні ознаки. Хвора риба малорухлива, виснажена, плаває здебільшого біля берегів водойми, тримається на поверхні води, намагаючись «заковтувати» повітря. У мальків спостерігається нерівномірне забарвлення зябер та значний наліт слизу на них. Під впливом мікроорганізмів ушкоджені ділянки зябер некротизуються.

Лікування: таке ж, як за гіродактильозу.

Рис. 5. Збудник дактилогірозу Dactylogyrus vastator:

1 – очі, 2 – глотка, 3 – копулятивний орган, 4 – кишечник, 5 – яєчник, 6 – сімяник, 7 – крайові гачки, 8 – серединні гачки, 9 – яйцє, 10 – личинка, 11 – ураження зябр

Трематодози. Диплостомоз, постодиплостомоз

Трематоди, або присисні, належать до типу плоских гельмінтів – Plathelminthes, класу Trematoda. Усі вони ведуть паразитичний спосіб життя. У переважної більшості трематод тіло сплющене у дорсо-вентральному напрямку. Форма паразитів буває різною: листоподібна, грушоподібна, ниткоподібна. На зовнішньому покриві (тегументі) у багатьох паразитичних червів добре розвинуті гачечки, а в деяких трематод і залозисті ямки. Фіксуються паразити задопомогою ротового та черевного присосків (рис. 6). Вони мають нервову, екскреторну, травну й статеву системи.

Рис. 6. Схема будови трематод:

1 ‒ статева бурса, 2 ‒ черевний присосок, 3 ‒ сім’яний міхур, 4 ‒ загальна сім’явиносна протока, 5 ‒ сім’яприймач, 6 ‒ тільце Меліса, 7 ‒ лаурерів канал, 8 ‒ ротовий присосок, 9 – глотка, 10 – стравохід, 11 ‒ кишкові стовбури, 12 ‒ жіночий статевий отвір, 13 – чоловічий статевий отвір; 14 ‒ матка, 15 – жовточник, 16 – оотип, 17 ‒ жовткова протока,18 – яєчник, 19 ‒ сім’япроводи, 20 – сім’яники, 21 - сліпі кінці кишкових стовбурів, 22 ‒ екскреторний міхур, 23 ‒ екскреторний отвір

Диплостомоз

Хазяї: багато видів риб, в основному коропових, а також окуневі.

Систематика: Тип Plathelminthes, Клас Trematoda, Родина Diplostomidae.

Збудник: Diplostomum spathaceum. Статевозрілий паразит має плоску форму тіла, завдовжки 0,4–0,5 см, завширшки 0,2–0,3 см. Посередині тіла є перетяжка, яка розділяє його на передню листоподібно розширену та задню – вужчу й коротшу циліндричну частини. Ротовий присосок розміщений у передній частині тіла, черевний – посередині. Круглі яєчники, матка та сім’яники знаходяться в задній частині тіла. Яйця овальні, з кришечкою на одному з полюсів. Метацеркарії – овальної форми, завдовжки 0,3–0,4 мм.

Рис. 7. Збудники диплостомозу та метацеркарії:

а – Diplostomum spathaceum, б – D. megri, в – D. helveticum; 1 – загальний вигляд, 2 – розташування вапняних тілець, 3 – ротова присоска, 4 – черевна присоска, 5 – вушка, 6 – глотка, 7 – кишечник, 8 – залозистий орган Брандеса

Поширення: повсюдно, як у природних, так і в ставових водоймищах.

Локалізація в організмі хазяїна: кришталик ока, рідше скловидне тіло між склерою і ретиною.Спричинюється помутніння кришталика і рогівки.

Цикл розвитку. Збудник ‒ біогельмінт. Дефінітивні хазяї ‒ рибоїдні птахи (переважно чайки та качки). Проміжними хазяями є прісноводні молюски Lymnaea stagnalis, Radix ovata, додатковими ‒ риби (короп, лящ, окунь, судак, омуль, щука). Особливо сприйнятливі до збудника лосось, форель, товстолобик. У кишках птахів статевозрілі гельмінти відкладають яйця, які з фекаліями потрапляють у воду. Згодом з них вилуплюються личинки (мірацидії), які проникають у печінку прісноводного молюска, де відбувається їх партеногенетичне розмноження (утворюються спороцисти, редії та церкарії). Вийшовши у воду, церкарії через шкірні покриви проникають у м’язи риб. Потім кровоносними судинами мігрують в органи зору, зокрема в кришталик, де невдовзі перетворюються на метацеркаріїв, які в організмі риби залишаються життєздатними впродовж 3–4-х років.

Рис. 8. Схема розвитку Diplostomum spathaceum:

1 – дорослий паразит, 2 – яйце, 3 – мірацидій, 4 – спороциста, редії, 5 – церкарії, 6 – метацеркарії, 7 – проміжний хазяїн (молюск), 8 – додатковий хазяїн (риба), 9 – дефінітивний хазяїн (чайка)

Лабораторна діагностика: діагноз підтверджують шляхом розтину ока і дослідження кришталика під мікроскопом. Його вміщують на предметне скло, добавляють 1–2 краплі фізіологічного розчину або води і розчавлюють іншим склом. Метацеркарії збудника розміщуються по периферії кришталика.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий і хронічний. Гострий перебіг характерний для молоді риби, розвивається під час проникнення церкаріїв через шкіру та міграції їх по організму риби. Внаслідок ураження нервової системи у мальків порушується координація рухів, вони опускаються на дно, іноді вистрибують з води. На шкірному покриві риби з’являються крапчасті крововиливи, спостерігається викривлення хребта. У риби старшого віку та у молоді при незначній інтенсивності інвазії перебіг хвороби хронічний. Метацеркарії, що паразитують у кришталику, спричинюють появу більма на очах і сліпоту. Риба худне, відстає в розвитку. Така риба плаває біля поверхні водойм і нерідко стає жертвою чайок.

Лікування. Ефективний – празиквантел з розрахунку 500 мг/кг гранульованого корму.