1 ‒ У цьоголіток, 2 – у дорослих

Найважливіше дослідження – це дослідження на наявність личинок паразитів у м'язах риби, бо саме в них знаходять личинки паразитів, які можуть викликати хворобу, що може привести людину до загибелі.

Для діагностичних досліджень м'язів необхідно зняти шкіру з обох боків тіла риби, винайти личинки дигенетичних сисунів, в тому числі, і збудника чорноплямистої хвороби.

Для того, щоб знайти паразитів м'язів останні розрізають на тонкі смужки і досліджують компресорним методом під збільшуваним склом або під малим збільшенням мікроскопу. При цьому знаходять цисти мікроспоридій і личинки небезпечних для людини і м'ясоїдних тварин паразитів, зокрема збудників дифілоботріозу та опісторхозу.

Моногенеози. Гіродактильоз, дактилогіроз

Клас Monogenea – це паразитичні плоскі гельмінти (Plathelminthes). На задньому кінці тіла яких розташований характерний прикріпний диск – гаптор. У ролі хазяїв для представників більшості видів виступають риби, рідше – земноводні та рептилії. Життєвий цикл включає одне покоління, яке розвивається без зміни господарів. Зараження, за рідкісними винятками, здійснює вільноіснуюча личинка – онкомірацидій. Відомо близько 2000 видів.

Загальна будова. На відміну від трематод, у моногеней розвиток прямий. Тіло білатерально-симетричне, сплющене дорсо-вентрально, зазвичай витягнуте (рідше майже округле). Задній кінець несе прикріплювальний диск, озброєний хітиновими гачками або клапанами (що діють як тиски), м’язовими присосками або поєднанням цих утворень, часто сам диск сформований в один потужний присосок. Довжина моногеней зазвичай не перевищує 1 мм, рідше сягає 40–50 мм. Тіло безбарвне або злегка забарвлене внутрішніми органами, що просвічують, головним чином кишечником. Покриви представлені кутикулою. Моногенетичні сисуни – безпорожнинні черв’яки: внутрішній простір заповнений сполучною тканиною – паренхімою. Травна система добре розвинена, ротовий отвір розташований на передньому кінці тіла або зміщений на черевну сторону, є м’язиста глотка і дві гілки кишечника. Органи кровообігу і дихання відсутні. Видільна система побудована за типом протонефрідій, відкривається назовні двома бічними отворами. Нервова система представлена головним ганглієм і двома поздовжніми нервовими стовбурами, а в прикріплювальному диску – кільцеподібною нервовою комісурою з декількома гангліями. Органи чуття – папіли і, на передньому кінці тіла, 1–2 пари очей. Моногенеї – гермафродити, яйцекладучі, рідше яйцеживородячі (види роду Loimos і ін.) або живородячі (види родини Gyrodactylidae).

Рис. 3. Схема будови моногеней:

1 ‒ ротовий отвір, 2 ‒ глотка, 3 – статевий отвір, 4 – піхва, 5 – сім’япровід, 6 – матка; 7 – жовчний проток, 8 – жовточники, 9 – кишечник; 10 – присоски прикріпного диску, 11 – гачки прикріпного диску, 12 – яйцепровід, 13 – яєчник

Гіродактильоз

Хазяї: сазан, короп, сріблястий і золотистий карась.

Систематика: Тип Plathelminthes, Клас Monogenea, Родина Gyrodactylidae.

З будник: Gyrodactylus medius, G. elegans, G. cyprini. Збудники дрібних розмірів (0,2–1,5 мм завдовжки). В передній частині тіла є два відростки. Органи травлення – рот, глотка та два кишкових стовбури, що закінчуються сліпо. Фіксація паразитичних червів здійснюється за допомогою прикріплювального диска з 2 великими і 16 дрібними гачками, розміщеними в задній частині тіла (рис. 4). Збудники є живородними гермафродитами. Вони мають по одному сім’янику і яєчнику.

Рис. 4. Збудник гіродактильозу ‒ Gyrodactylus elegans:

1 – кишечник, 2 – глотка, 3 – головні залози, 4 – зародок першого покоління, 5 – зародок другого покоління, 6 – ротовий отвір, 7 – яєчник, 8 – прикріплювальний диск, 9 – серединні гачки, 10 – крайові гачки

Поширення: на всій території України.

Локалізація в організмі хазяїна: зябра, носова порожнина, шкіра, плавці.

Цикл розвитку. Гельмінти розвиваються прямим шляхом, без зміни хазяїв. В організмі гельмінта з яйця, позбавленого жовткових клітин, формується зародок першої генерації. Згодом усередині нього утворюються зародки другого, третього й четвертого поколінь. Зародок першої генерації виходить з тіла присисня, прикріплюється до шкіри риби й поступово досягає статевої зрілості. На формування дочірньої особини та вихід її з дорослого гельмінта потрібно 4–5 діб. Личинки, що не встигли прикріпитися до риби, швидко гинуть у воді. Дорослі паразити можуть переходити від однієї до іншої риби. Тривалість життя збудників – 12–15 діб.

Лабораторна діагностика. Мікроскопічне дослідження зіскрібків з уражених ділянок шкіри та зябер хворої риби і виявлення збудників.

Клінічні ознаки. У хворої риби поверхня тіла і плавців вкрита голубувато-сірим нальотом. На шкірі з’являються плями, крововиливи та виразки. Риба худне, відстає в рості, очі її глибоко западають, черевце й спинка загострюються. На зябрах спостерігаються крововиливи й осередковий некроз. У хворої риби порушується дихання, вона стає менш активною, випливає на поверхню водойми і «заковтує» повітря.

Лікування. Ефективним у лікуванні риби є застосування протипаразитарних ванн з 3%-м розчином кухонної солі тривалістю 5 хв, через які пропускають цьоголіток і однорічок, а також плідників перед їх посадкою на нерест. Можна використовувати також розчин формаліну (1:4000–1:5000) з експозицією 25 хв. У країнах Західної Європи застосовують ванни з розчинами празиквантелу або толтразурилу (10 мг/1 м³ води впродовж 3–4 год.). Після дегельмінтизації рибу розміщують у проточній воді. В зимувальних ставках можна застосовувати метиленовий синій (1 г/м³), малахітовий та брильянтовий зелений (0,1–0,2 г/м³) тривалістю 3–4 год. Ефективні ванни з розчином ніклозаміду впродовж 1 год. з розрахунку 250 мг/м³ води для форелі або 400 мг/м³ ‒ для коропових.