Крустацеози

Крустацеози – це захворювання риб, збудниками яких є паразитичні ракоподібні. У ставкових риб паразитують представники двох рядів ракоподібних: веслоногих і зяброхвостих. Паразитичні веслоногі характеризується відсутністю сегментації тіла, спрощенням чи відсутністю грудних кінцівок. У більшості її представників розвиток прямий, тобто без зміни хазяїна. Здатні викликати епізоотії й загибель риби в ставкових господарствах.

Ергазильоз

Хазяї: короп, карась, щуки, окунь, лина, райдужна форель.

Систематика: Тип Arthropoda, Клас Crustacea, Родина Ergasilidae.

Збудник: Ergasilus sieboldi – має грушоподібне тіло, сильно розширене в передній частині й звужене до заднього кінця. Довжина – тіла 1–1,5 мм. На статевому сегменті, на задньому краю черевних члеників та на деяких члениках плавальних ніжок є дрібні шипики. Ergasilus briani – має, скрипкоподібне тіло довжиною 0,7–1 мм. Збудник подібний до попереднього виду, від якого відрізняється меншими розмірами, формою тіла та відсутністю шипиків.

Рис. 28. Збудник ергазильозу:

а – Ergasilus sieboldi, б – Ergasilus briani

Поширення: повсюдно на території України.

Локалізація в організмі господаря: зябровий апарат.

Цикл розвитку. Рачки є теплолюбними паразитами. Із квітня по вересень у самок періодично утворюються яйцеві мішки, наповнені яйцями. З яєць викльовуються личинки – наупліуси, які продовж 1–2 днів здатні плавати у воді, линяючи декілька разів і перетворюючись у копеподітів. На цій стадії самці запліднюють самок, які за допомогою антен прикріплюються до зябер риб. Самці гинуть. Терміни розвитку рачків безпосередньо залежать від температури води. Оптимальною температурою є 22–25  С. Впродовж трьох тижнів самки можуть відтворити два покоління личинок.

Лабораторна діагностика: мікроскопічне дослідження зіскрібків із зябрових пелюсток й виявленні на них рачків. Відпрепаровані зябра спочатку розглядають у воді вчашках Петрі, збирають рачків, підраховують та фіксують.

Основні клінічні ознаки. Рачки локалізуються на зовнішній стороні та між пелюстками зябер, викликають зниження вгодованості, затримку росту й загибель риб. Уражені частини зябрового апарату некротизуються, погіршується газообмін. Хворі риби скупчуються в місцях припливу води. На вражених ділянках як правило розвивається мікрофлора.

Лікування. Профілактичні заходи повинні бути направлені на попередження та недопущення завозу ергазилюсів із рибою, що перевозиться та дикою.

Синергазильоз

Хазяї: товстолобик, білий амур.

Систематика: Тип Arthropoda, Клас Crustacea, Родина Ergasilidae.

Збудник: Sinergasilus major, Sinergasilus lieni. У самок тіло циліндричне, з добре розвиненими межами між члениками. Довжина: Sinergasilus major 2,2–3 мм, а Sinergasilus lieni – 1,55–2,7 мм. Паразит прикріплюється до зябер за допомогою антен, на кінцях яких розташований кіготь.

Поширеність: повсюдно на території України.

Локалізація в організмі господаря: зябровий апарат.

Цикл розвитку: такий самий як і при ергазильозу.

Лабораторна діагностика: діагноз ставлять за клінічними ознаками та виявленні великої кількості синергазилюсів під час мікроскопічного дослідження.

Рис. 29. Збудник синергазильозу:

а – Sinergasilus major, б – Sinergasilus lieni

Клінічні ознаки: аналогічні до ознак у риби за ергазильозу.

Лікування. Специфічне лікування не розроблене. Рекомендують обробляти рибу в розчині, що містить суміш міді й заліза сульфату в співвідношенні 5:2. Сім частин суміші розчиняють в 1 млн. частинах води впродовж 6–7 діб.