Протозоози

Протозоози – широко розповсюджена група захворювань риб, збудниками яких є паразитичні найпростіші. Тип найпростіших ділиться на чотири класи: саркодові, або корененіжки, джгутикові, споровики й інфузорії. У риб паразитують представники всіх названих класів.

Еймеріоз

Хазяї: різні види коропових, товстолобик.

Систематика: Тип Арicomplexa, Клас Sporozoa, Родина Emeriidae.

Збудник: Eimeria carpeli, E. sinensis. Ооцисти Eimeria sinensis сферичної форми, товстостінні із двоконтурною прозорою оболонкою, без залишкового тіла. Діаметр 9,2–10,7 мкм. На оболонці присутнє мікропіле. Спорацисти овальні, розташовані навхрест, довжиною 7–8 та шириною приблизно 4 мкм. Спорациста містить два, спорозоїта з великозернистим залишковим тілом. Ооцисти Eimeria cheni сферичні, із двоконтурною зеленуватою оболонкою, без залишкового тіла, діаметром 8,5–9,7 мкм. Спороцисти овальні, довжиною 5,4–6,3 та шириною 3,4–4,1 мкм. Із внутрішньої сторони спороцисти розміщено два спорозоїти й невелике дрібнозернисте залишкове тіло. Спорулюючі форми Eimeria sinensis та Eimeria cheni мають «жовте тіло».

Поширення: ставові господарста, басейни річок, які впадають у Чорне і Балтійське моря.

Локалізація в організмі хазяїна: стінки кишечника і жовчного міхура.

Цикл розвитку. Життєвий цикл еймерій проходить за трьома фазами: мерогонія (шизогонія) – множинне безстатеве ділення, гаметогонія (статевий процес) і спорогонія (утворення спорозоїтів в ооцисті). Всі стадії перебігають ендогенно.

Зараження риб еймеріозом відбувається під час заковтування ооцист із кормом чи водою. У кишечнику спорозоїти виходять із ооцисти і проникають в епітеліальні клітини кишечника, де вони збільшуються в розмірі, множинно діляться і перетворюються на багатоядерну клітину – меронт (шизонт). Після дозрівання меронт розпадається, мерозоїти, які звільняються від оболонки знову проникають в епітелій кишечнику і формують меронти II та III генерацій. Мерозоїт останньої генерації в епітеліальній клітині перетворюється на трофозоїта, який живиться і росте, стає мікро- або макрогаметоцитом, потім перетворюється на мікро- або макрогамету. Зливаючись, вони утворюють зиготу (копулу), навколо якої формується оболонка і зигота перетворюється на ооцисту.

Рис. 23. Схема циклу розвитку Eimeria carpelli:

1 – мерогонія, 2 – утворення макрогамет, 3 – утворення мікрогамет, 4 – запліднення, 5 –утворення ооцист і спор, 6 – ооциста, о – залишкове тіло, с – спори, сп – спорозоїти

Лабораторна діагностика: діагноз установлюють при дослідженні зіскрібків слизу зі слизової оболонки кишечника.

Клінічні ознаки. Риба худне, стає в’ялою, погано поїдає корм, не реагує на зовнішні подразники. Черевце збільшене, з анального отвору виділяються тяжі слизу жовтого кольору, в яких міститься велика кількість ооцист.

Лікування. Для лікування риб застосовують фуразолідон у дозі 30 мг/кг маси риб з кормом у продовж 3 діб, курс повторюють 2‒3 рази або використовують лікувальний корм фуракарп.

Хілоденельоз

Хазяї: коропи, товстолобики, білий амур, форель, соми.

Систематика: Тип Ciliophora, Клас Ciliata, Родина Chlamidodontidae.

Збудник: Chilodenella cyprini і Ch. hexastichus. Збудник – війчаста інфузорія Chilodonelia cyprini. Тіло паразита ниркоподібне, сплющене в спино-черевному напрямку з виїмкою на задньому кінці. Довжина 40–70, ширина 30–57 мкм. Війки є тільки на черевній стороні у вигляді декількох паралельних рядів. На передньому кінці розміщено ротовий отвір, від якого відходить глотка, яка має паличковий апарат. За допомогою цього апарату відбувається живлення паразита. Макро- і мікронуклеуси розташовані ближче до заднього кінця. Добре помітні дві скорочувальні вакуолі. Розмножуються хілодонели поперечним поділом, статеве розмноження – за типом кон’югації. За несприятливих умов інфузорії здатні утворювати стійкі цисти.

Рис. 24. Збудники хілоденельозу:

а ‒ Chilodenella cyprini, б ‒ Ch. hexastichus, 1 – ядро, 2 – ряди війок,

3 – ротовий апарат

Поширення: повсюдно на території України.

Локалізація в організмі хазяїна: шкірний покрив і зябровий апарат.

Цикл розвитку. Хілоденели паразитують на шкірних покривах і зябрах риби, де розмножуються поперечним поділом, а також статевим шляхом за типом кон’югації. За несприятливих умов паразити утворюють стійкі цисти.

Лабораторна діагностика. Під час установлення діагнозу враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані та результати мікроскопічного дослідження зіскрібків з уражених ділянок тіла риби (шкіра, плавці, зябра). Скальпелем роблять зіскрібок слизу зі шкіри риби, наносять його на предметне скло, додають кілька крапель водопровідної води і накривають покривним скельцем. Якщо в полі зору мікроскопа за збільшення 7×8 виявляють понад 20 хілоденел, це свідчить про початок хвороби. Поодинокі особини захворювання не спричинюють. З кожного ставку досліджують не менш як 25, а клінічно оглядають не менше, як 100 рибин.

Клінічні ознаки. Характерна клінічна ознака ‒ утворення голубувато-сірого нальоту на поверхні шкіри риб, що складається зі слизу та відмерлих епітеліальних клітин. Зябра набувають світлого забарвлення внаслідок некрозу зябрової тканини. Риба неспокійна, підіймається до ополонок, заковтує повітря. Після танення льоду цьоголітки вистрибують з води. Вони виснажуються, не реагують на зовнішні подразники, їх можна легко зловити руками. Нерідко спостерігається масова загибель риби.

Лікування. У період зимівлі рибу лікують безпосередньо в ставках. З цією метою застосовують 0,1–0,2%-й розчин кухонної солі, в якому витримують рибу впродовж 24–48 год. При цьому визначають об’єм води у ставку і в ополонки вносять маточний розчин солі. Використовують також малахітовий зелений (маточний розчин 5:1000), який вливають у ставок через ополонки, створюючи лікувальну концентрацію 0,1–0,2 г/м³. Рибу витримують у розчині впродовж 4–5 год. Обробку потрібно повторити через добу. У країнах Західної Європи успішно застосовують ванни з розчином толтразирилу з розрахунку 1 мл препарату на 1 л води. Рибу вміщують у розчин на 2 год в перший день та на 1 год на другий і третій дні.