IV. Кадрові конфлікти між представницькими органами та

державними адміністраціями. Оскільки адміністрація не виконує функцій виконавчого органу місцевого самоврядування та не отримує делегованих повноважень від представницьких органів, відсутній також інститут висловлення недовіри главі місцевої державної адміністрації з боку органу місцевого самоврядування. У певних випадках глави держав або урядів можуть впливати на набуття повноважень посадовцями місцевого самоврядування. Так, у 3 федеральних землях ФРН (Баден-Вюртенберг, Рейнланд-Пфальц і Саар) призначення керівників виконавчої влади районів – ландратів – є спільною сферою компетенції земельних урядів та представницьких органів (районних зборів)4. У Нідерландах мери міст формально призначаються Королевою за поданням муніципальної ради, але Королева зазвичай не відхиляє запропонованих кандидатур. Водночас територіальні державні адміністрації у деяких випадках можуть впливати хіба що на призначення окремих керівників місцевих служб (Польща).

V. Проблема забезпечення реальної автономності місцевого самоврядування та матеріального забезпечення реалізації його повноважень.

Розв’язується через фінансову самостійність системи місцевого самоврядування, причому тут обсяг повноважень органів місцевого самоврядування залежить серед іншого від рівня бюджетного фінансування на одного мешканця відповідної територіальної громади:

- затвердження переліку місцевих податків, зборів, використовуваного

майна та певних видів діяльності, що є власними джерелами доходів місцевих бюджетів;

- прозора система трансфертів з державного бюджету, що базується на принципах об’єктивності та рівноправності і дозволяє усім громадянам отримувати порівняно високий рівень послуг;

- будь-яке делегування повноважень на нижчий рівень має забезпечуватися пропорційним переданням фінансових ресурсів для їх виконання.

Дані принципи були у 2005 р. кодифіковані у Рекомендації Ради Європи «Про фінансові джерела місцевої та регіональної влад»

VI. Нерозв’язані проблеми.

1. Недостатня фінансова спроможність малих комун. Так, у Франції 69% від загальної кількості комун мають населення менше 700 мешканців, причому 29% - навіть менше 20037. У Польщі фінансові джерела виконання функцій, отриманих воєводствами після адміністративно-територіальної реформи, залишаються недостатніми навіть після укрупнення.

2. Високий ступінь централізованості бюджетної системи, особливо колишніх соціалістичних країн – наприклад, Польщі. Так, доходи бюджету навіть міста Кракова, що має статус одночасно гміни й повіту і є третім за чисельністю населення містом Польщі, на 70% складаються з трансфертів з державного бюджету. У сільських гмінах частка таких трансфертів становить навіть понад 90%. Власні доходи повітів складають в середньому 6,2% доходів повітових бюджетів.

3. Відсутність чіткої диференціації великих та дрібних комун, що також негативно впливає на стан фінансування та, як наслідок, на ефективність діяльності місцевої влади.

4. Труднощі у здійсненні механізмів співпраці між територіальними громадами. Так, у Франції є складною процедура формування міських агломерацій «згори». Як наслідок, досить багато міст вже фактично вже об’єднані у спільні господарські комплекси, при цьому залишаючись юридично незалежними.

5. Заборона для комун виступати з політичними заявами, у тому числі з питань, що становлять для них життєвий інтерес (Франція).